Потворний хлопчик [Айзек Азімов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (18) »
Айзек Азімов Потворний хлопчик
Едіт Феллоуз, як завжди, пригладила свій робочий халат, перше ніж відчинити двері з надійною системою замків і переступити невидиму розмежувальну лінію між буттям та небуттям. З собою вона мала записника та ручку, хоч нічого більше не записувала, крім тих випадків, коли відчувала абсолютну потребу щось занотувати. Цього разу вона мала ще валізу. («Ігри для хлопчика», — всміхаючись сказала вона охоронникові, який і гадки не мав про щось її питати й махнув рукою, дозволяючи пройти). Потворний хлопчик, як завжди, відразу пізнав, що зайшла вона, побіг до неї, загукав, трохи шепелявлячи: — Міс Феллоуз… Міс Феллоуз… — Тіммі, — озвалася вона й провела долонею по кудлатому темному волоссі на його голівці. — Що таке? — А Джеррі прийде гратися знову? — запитав він. — Вибачте мені за те, що сталося. — Вже все добре, Тіммі. І тому ти плакав? — Не тому, міс Феллоуз. Мені знову наснилося. — Він відвів погляд. — Той самий сон? — Губи міс Феллоуз стислися. Звичайно, випадок з Джеррі міг знову викликати той сон. Хлопчик кивнув. При спробі всміхнутися показалися його завеликі зуби, а губи випнутого вперед рота розтяглися. — Коли я вже стану такий великий, що зможу звідси вийти, міс Феллоуз? — Скоро, — лагідно сказала вона, відчуваючи, як її серце розривається. — Скоро. Міс Феллоуз дозволила хлопчикові взяти себе за руку і з приємністю відчула теплий дотик сухої шкіри його долоні. Він повів її через усі три кімнати, які й становили Першу Секцію «Стасіса» — доволі затишну, так, але все ж довічну в’язницю для семирічного (чи семирічного?) хлопчика. Він підвів її до єдиного вікна, зверненого до порослої чагарником частини світу буття (тепер прихованої ніччю), де огорожа та застережливі написи забороняли будь-кому прогулюватися без особливого дозволу. Він притиснувся носом до шибки. — Туди, міс Феллоуз? — У кращі місця. Гарніші місця, — сказала вона сумовито, дивлячись на його сердешне, маленьке, ув’язнене личко, чітко окреслене в профіль проти вікна. Його лоб пласко збігав назад, і волосся лежало на ньому патлами. Потилична частина черепа випиналася і, здавалося, робила голову заважкою, тож вона ніби просідала й хилилася наперед, горблячи все тіло. Кощаві надбрівні дуги вже починали вигорблювати шкіру над очима. Його широкий рот виступав наперед далі, ніж широкий і плаский ніс; у нього зовсім не було підборіддя, а тільки щелепна кістка, гладенько заокруглена вниз і назад. Як на свої роки він був малий, а його короткі ноги — криві. Він був страх потворне хлопченя, і Едіт Феллоуз ніжно його любила. Тепер він не міг бачити її обличчя, отже, вона дозволила своїм губам розкіш затремтіти. Їм не вдасться вбити його. Вона піде на будь-що, аби запобігти цьому. На будь-що. Вона розщібнула валізу і почала виймати з неї одяг.Едіт Феллоуз вперше переступила поріг акціонерної компанії «Стасіс Інкорпорейтід» яких три роки тому з гаком. На той час вона не мала ані найменшої уяви про те, що означає слово «Стасіс» і що там діється. І лише наступного після її приходу дня сенсація облетіла увесь світ. А на той час просто через оголошення запропонували роботу для жінки, яка була б знайома з фізіологією, мала навички в клінічній фармакології і любила дітей. Едіт Феллоуз працювала нянею в породільній палаті й вважала, що відповідає таким вимогам. Джералд Госкінз, чия іменна табличка на письмовому столі мала після прізвища абревіатуру «Д-р філ.», почухував великим пальцем щоку й пильно вивчав прохачку. Міс Феллоуз мимоволі напружилась й відчула, як її обличчя — ледь набокуватий ніс і ледь густіші, ніж годиться, брови — засмикалося. Сам він не казковий принц, подумала вона ображено. Гладшає і лисіє, ще й губи в нього лихі. Проте названа платня була значно вища, ніж вона сподівалася, — тож вона чекала. — Отже, ви дійсно любите дітей? — запитав Госкінз. — Якби не любила, то не казала б. — Чи ви просто любите гарненьких дітей? Чарівних пухкеньких діточок із кирпатими носиками й кумедними витівками? — Діти є діти, докторе Госкінз, — відповіла міс Феллоуз, — і негарні, може статися, якраз найбільше потребують допомоги. — Припустімо, що ми візьмемо вас… — Тобто ви пропонуєте мені роботу? Він стримано всміхнувся, і на мить його широке обличчя осяялося якоюсь розгубленою чарівністю. — Я вирішую швидко, — сказав він. — Пропоную поки що лише на спробу. Я можу так само швидко переграти гру й звільнити вас. Чи готові ви ризикнути? Міс Феллоуз стисла свою торбинку й заходилася гарячково підраховувати, потім облишила підрахунки й піддалася мимовільному поривові: — Я згодна. — Чудово. Сьогодні вночі ми запускаємо «Стасіс», і я гадаю, вам краще буде одразу взятися до діла. Це станеться о восьмій ранку. Було б добре, якби ви могли з’явитися сюди на сьому тридцять. — А якими… — Чудово, чудово. Поки що все. — На
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (18) »
Последние комментарии
9 часов 15 минут назад
18 часов 6 минут назад
18 часов 9 минут назад
3 дней 33 минут назад
3 дней 4 часов назад
3 дней 6 часов назад