Семітизм і антисемітизм в Галичині [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично

Іван Франко Семітизм і антисемітизм в Галичині

Жидівське питання без сумніву одна з найважливіших і найбільш пекучих справ нашого краю вже хоч би тому, що в ньому жиє пропорціонально значний процент жидівської людності, а ще більше з огляду на її економічне положення, спосіб її розселення та нарешті на вплив, який має вона на суспільно-економічний розвій нашого краю, та на становище, яке займає супроти різних верств і різних ідейних течій, що борються внутрі нашої суспільності. Тому добре зробив «Przegląd Społeczny», що в першім своїм річнику присвятив тому питанню кілька статей, а між ними помістив таку основну та широко закроєну працю, як «Proba rozwiązania kwestji żydowskiej» Альфреда Носсіга, далі трактував її в одній із програмових статей та в «Есhach» у напрямі принципіально однолитім, хоч із різних точок погляду. Цікаве те, що в тім питанні забрали голос члени всіх трьох народностей нашого краю — польської, руської та жидівської. Та не менш цікаве також становище, яке супроти тих голосів заняла жидівська преса та часть преси польської. З польської преси, скільки знаю, присвятили статті д. Носсіга ширші згадки «Kurjer Lwówski» та варшавський «Przegląd Tygodniowy», сей остатній п.з. «Poroniona monarchja».

Щодо «Еch», то більша часть львівських і варшавських дневників задовольнилася передрукованням (без подання джерела) поміщеного в них фактичного матеріалу, а проти уваг та внесків автора полемізували тільки жидівські часописи «Izraelit» та «Ojczyzna», які також остро виступили проти проектів д. Носсіга.

З початком біжучого року вийшла в Яссах брошура д-ра медицини Ліппе, в якій усі ті голоси, з додатком помислів німецького філософа Гартмана, піддано подрібній критиці під спільним і дуже характерним заголовком «Симптоми антисемітської душевної хвороби».

Ся брошура, з-під пера автора, що пильно слідить за ходом жидівської справи, цінна для нас не стільки з огляду на її критичні уваги, яких вартість пізнаємо далі, скільки з огляду на численні дані для характеристики жидівського типу та жидівських аспірацій.

Поперед усього передам тут коротко основні думки торічних статей «Рrzeg. Społ.» про жидівське питання. Найважніший погляд, що потягає за собою цілий ряд важних консеквенцій і до якого признається «Przegląd Społeczny», навіть наперекір многим жидам, се признання жидів як окремої народності, опертої на їх окремім походженні, релігії, традиції, способі життя, а залежним від усього того окремим складі духовнім, окремим погляді на світ та окремім характері. В логічній консеквенції з тої основи випливає друга основа, оголошена в «Przeglądu Społecznym»: признання жидам найповнішого права до розвивання своєї народності в такім напрямі, який вони самі признають найвідповіднішим, і признання їм повної автономії та ініціативи у всіх внутрішніх реформах, розуміється, з признанням усього того також для народностей польської та руської.

Але, виходячи з тих основ, подиктованих національно-автономічною та федералістичною програмою, «Рrzeg. Społ.» далекий від тої ліберальної Ргіnzipienreiterei (буквоїдства), яка не бачить життя, тільки принципи, і замикає очі на факти або закриває їх загальними фразами. Тому редакція не задоволилася проголошенням основ, але, вглядаючи глибше в сучасне життя, старалася дослідити, оскільки ті основи мають шанси здійснення без шкоди для жодної з інтересованих народностей, а з користю для всіх, бо ж очевидна річ, що в противнім разі й самі основи не мали би ніякої вартості. Тому, аби уможливити перехід від теорії на ґрунт практичної політики, редакція старалася в різних статтях подавати аналіз наших суспільних відносин, аби уможливити оцінку сил, що виступають до конкуренції. Національний характер у різних його проявах, історичний розвій, теперішній стан економічний, оцінка посторонніх впливів політичних так само, як і економічних та духовних, усе те було обговорюване на сторінках «Рrzeg. Społ.» більш або менш систематично, оскільки на се позволяли рами часопису, але все з тою непохитною провідною думкою — освітити та проложити дороги, якими народ так само польський, руський, як і жидівський, може дійти до правдивого людського побуту, осягнути умови правильного і всестороннього розвою. Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну апостазію чи то релігійну, чи національну, чи яку іншу в наших ідеалах нема ані мови. Жодна релігія, жодне переконання, жодна раса і жодна народність не були й не можуть бути предметом нашої ненависті. Таким предметом були й лишається на все тільки всякий у тиск, усякий визиск і всяка облуда.

Але, роздивляючися в наших краєвих відносинах, добачаємо величезне число фактів, що потверджують влучну характеристику д. Носсіга та його остаточний висновок, по якому «тип жидівський пересічно сильніший у боротьбі за існування, але морально стоїть нижче від нежидівського, має більше бистроти та витривалості, але також більше зарозумілості, амбіції та безсовісності» («Рrzeg. Społ», 1886, т.2, с. 232). Не тільки ті індивідуальні прикмети жидівського