Правда про Бабин Яр. Документальне дослідження [Тетяна Тур] (fb2) читать постранично

Книга 153933 устарела и заменена на исправленную


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Тетяна Тур ПРАВДА ПРО БАБИН ЯР Документальне дослідження

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання цього злочину. А в 1941 р. тут сталася «найбільша трагедія за всю історію єврейства»: «Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували, наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того їх вивезли з Києва».Впродовж півстоліття Бабин Яр набув сумної слави «найбільшої трагедії за всю історію жидівства». Це сприймалося скрізь як незаперечна істина. Сьогодні, здається, віра в це похитнулася як і в Україні, і в цілому світі.

Дивним виглядає те, що «червоні слідопити» радянської доби, які обстежили майже кожен куточок української землі, старанно обминали Бабин Яр, де знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. З відомих причин це старанно приховувалось і замовчувалось.

Однак правду про страшну історію Бабиного Яру приховувати вічно не вдалося. Останнім часом українські й американські дослідження піднімають завісу над таємницями Бабиного Яру. Це не просто свідчення «очевидців» і «вцілілих», а дані прискіпливого аналізу аерофотознімків і документів в архівах Києва, Львова, Харкова, Берліна, Варшави, Лондона, Вашингтона, Нью-Йорка, Сан-Франциско та інших міст.

Цей матеріал — про те, що насправді було в Бабиному Яру. Тепер ледь не всі думають, що історія «винищення» жидів у Бабиному Яру почалася у вересні-жовтні 1941 року. Насправді НКВД розпочав цю історію після того, як німці влітку 1943 року розкрили могили 10 тис. жертв ЧК-НКВД у Вінниці, а закінчив — після визволення Києва наприкінці 1943 року. Радянський полковник-прокурор жид О.Смірнов порушив справу Бабиного Яру на Нюрнберзькому процесі. Одначе його докази були такі непереконливі, що судді, переважно американські жиди, зокрема Муррі Берніс і Давид Маркус, потрактували справу Бабиного Яру як другорядну, а західна преса зовсім не завважила її. Однак тепер усе бачиться інакше. Бабин Яр намагаються зробити місцем чи не найбільшої трагедії жидів. Прослідкуймо, як до того дійшло, і відділимо зерно від полови.

Львів, Крим і Одеса були попереду щодо кількості жертв під час Нюрнберзького процесу. А як інакше? Тоді не Бабин Яр — а це приблизно 100 тис. жертв — був «найбільшою різнею за всю історію людства», а Львів з його 600 тис. жертв (за звітом Чрезвычайной государственной комиссии від 23.ХІІ.1944 р.), та ще Крим (мовляв, фашисти втопили у морі 200 тис. жидів) і Одеса (там, нібито, гітлерівці живцем спалили 200 тис. жидівського народу). Крім того, нібито, у воєнному Харкові окупанти замучили на смерть, застрелили або винищили у душогубках 195 тис. юдеїв, а Славута мала бути місцем страти 150 тис. «советских граждан» (усе це беремо із судового звіту — І том 48-томного збірника матеріалів Нюрнберзького процесу за датами 14.ХІ.45-1.Х.46, виданого 1947 року). Нині ці післявоєнні совєтські «статистики», за винятком Бабиного Яру, майже не згадуються. Ці всі вигадки були б правдивими, якби в них закреслити щонайменше останні два нулі.

Після того, як 1948 р. утворилася держава Ізраїль за підтримки Америки, СРСР розпочав інтенсивну антиізраїльську політику. Тому впродовж близько п'ятнадцяти літ замовчували справу трагедії жидів у Бабиному Яру та інших місцях Східної і Середньої. Однак 1960 р. КГБ вирішив роздмухати справу співучасті українців у «різанині» жидів, щоб у такий спосіб запобігти співпраці поміж жидівськими й українськими дисидентами.

Аби відновити в пам'яті призабуту жидівську «трагедію», КГБ вдався до послуг знаного в Америці україножера, автора-історика та соціолога Иосифа Шехтмана. 1919 року Шехтмана обрали депутатом з Одеси до УЦР, а згодом — членом «Секретаріату жидівської національності» у Києві. 1921 р. він виїхав до Америки і там під час і після Другої світової війни був працівником OeCeC (OSS), а згодом, після зміни назви, — СіАйЕй (СІА). 1960 р. КГБ зорганізував Шехтманові прогулянку по Україні, після якої він видав в Америці книжку «Star in Eclipse» («Зоря в екліпсі», 1961 p.), аби відновити призабуту історію Бабиного Яру.

Однак в Америці книжка Шехтмана про жидівську трагедію у Бабиному Яру не привернула до себе великої уваги. Лише 1966 року, в час посиленої антинімецької політики й антиукраїнської кампанії в УРСР, СРСР ще раз порушив справу Бабиного Яру. Це увінчалося успіхом — 1968 розпочався процес у Дармштадті, на якому було винесено 11 досмертних вироків. З цієї нагоди, вперше після війни, «Нью-Йорк Таймс», власником якого є жидівська родина Сулзбергерів зі Стемфорда, вирішив згадати про Бабин Яр (через 27 років після тієї події). Розбуджена тим жидівська діаспора почала інтенсивно роздмухувати цю легенду, і то не