Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій [Олексій Токар] (fb2) читать онлайн

ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК: СУМІШ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ТА ОПИСАНЬ ЖІНОЧИХ ГЕНІТАЛІЙ

«Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався  і продавався публіці як справжній, власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році цей твір видавався в Україні і "надихав" українців.

* * *

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

У 1934 році Отто і його сім'я переїхала в Амстердам, де він купив фірму із виготовлення спецій  Opekta, яка виробляла пектин, що використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік, Отто продавав пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран і як загусник для підвищення об'єму крові при переливанні крові. Пектин також використовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю в так зване «Таємне сховище». Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, який від п'ятдесятьох інших квартир відокремлював парк. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї  (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими дверима розташовується задня частина будинку, яка і служить тепер нашим притулком. Ніхто б не подумав, що за простій сірій дверцятами стільки кімнат. Минаєш маленьку сходинку, і ось ти всередині. Праворуч від входу круті сходи нагору, ліворуч маленький коридорчик і кімната подружжя Франк. Кімнатка поруч - спальня і кабінет двох молодих панянок Франк.

Праворуч від сходів кімнатка з умивальником і окремим туалетом, з другим виходом в нашу з Марго спальню. А якщо піднімешся по сходах, то здивуєшся ще більше, побачивши великий і світлий зал. Це колишня лабораторія, тому там є плита, раковина і робочий столик. Тепер вона буде служити спальнею подружжя ван Даан, а так само загальної вітальні і їдальні. Крихітна прохідна коморка надійде в розпорядження Петера ван Даана. Крім того, є горище і мансарда, як і в передній частині будинку. Ось я й закінчила опис нашого чудового притулку!"

А от опис дня народження Анни 13 червня 1944 р. (йшла війна):

Мені виповнилося п'ятнадцять. Я отримала досить багато подарунків: п'ять томів історії мистецтв Шпрінгера, комплект білизни, два пояси, носовичок, дві баночки йогурту, джем, два маленькі медові пряники, ботанічний довідник від тата і мами, браслет від Марго, запашний горошок від Дюсселя, блокнот від Ван Даанів, льодяники від Міп, солодощі і зошити від Беп і найголовніше - книгу "Марія Терезія" і три куски справжнього сиру від Куглера. Петер підніс чудовий букетик півоній".

Поки Отто Франк  нібито переховувався, він продовжував вести свій бізнес з цієї будівлі, спускаючись вниз по сходах до себе в кабінет у нічний час і у вихідні. Анна та інші також спускалися в офіс Отто і слухали радіопередачі з Англії.

У 1944 році німецька влада в окупованій Голландії дізналася, що Отто Франк шахраював із своїми великими і дуже вигідними контрактами з Вермахтом. Німецька поліція зробила наліт на його квартиру на горищі, і вісім євреїв в серпні були відправлені в трудовий табір Вестерборк, адже Німеччина в той момент вкрай потребувала робочої сили. 

Пізніше Анна Франк потрапила до табору Аушвіц-Біркенау, а потім разом з іншими ув’язненими її евакуювали  до табору Берген-Бельзен, де вона померла від тифу у віці 14 років через нестачу ліків - коли табір вже звільнили англійці. Її батько, Отто, захворів в Аушвіці, але був вилікуваний у табірному шпиталі. Ближче до кінця війни німці евакуювали його в Маутхаузен, де  його й звільнили. Наприкінці війни Отто Франк повернувся в свій амстердамський будинок і розповідав , що нібито знайшов захований під кроквами даху щоденник своєї доньки. Насправді щоденник знаходився в однієї з підлеглих Отто Франка, яка постачала сім'ю продовольством, одягом і книгами з 1942 року до самого арешту Франків у 1944 році, а потім зберігала їх речі.

Коли підлегла передала Отто те, що він називав листами і замітками Анни, він відредагував їх і поєднав у книгу, яку потім передав для рецензії своєму секретарю Ісі Коверн. Іса Коверн та її чоловік Альберт Коверн, письменник, створили перший щоденник. Деякі видавці піднімали питання, чи використовували Іса і Альберт Коверн, які допомагали Отто готувати твір до друку, оригінальні щоденники, або ж вони взяли їх із копій, наданих Франком.

У 1956-1958 роках багато галасу у Європі наробив судовий процес за позовом справжнього автора щоденника - письменника і журналіста Мейера Левіна (Meyer Levin)  до батька Анни - Отто Франка за роялті (прибуток з продажу книги). У результаті Левін відсудив 50.000 доларів як відшкодування «за шахрайство, невиконання грошових зобов'язань і незаконне використання ідеї». Предметом позову в цьому процесі були найбільш драматизовані версії «щоденника», зроблені, зокрема, для кіно-, радіо-, теле- і театральних постановок. Левін наполягав на визнанні своїх авторських прав, і його позов був задоволений Нью-Йорським міським судом. Суд встановив, що Отто Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденнику як інтелектуальну працю його дочки. Потім суддя закрив своїм розпорядженням дані у справі на сто років, тобто засекретив матеріали процесу з котрих можна дізнатися  яка саме частина «Щоденника» написана Мейером Левіним.  

Відразу після оголошення результатів експертизи щоденника, його закрили в депозитну комірку в одному з банків Ізраїлю - і після цього щоденник тривалий час не витягували для перегляду, незважаючи на безуспішні спроби дослідників. Батько Анни Франк Отто Франк відмовлявся дозволити будь-якій зацікавленій особі перевіряти щоденник, незважаючи на зростаючі звинувачення у шахрайстві.

15 квітня 1959 в американському журналі "Economic Council Letter" вийшла стаття, у якій стверджувалося:

"Історія дає нам безліч прикладів міфів, що мають більш тривале і пліднежиття, ніж істина, і які можуть стати більш ефективними, ніж істина.

Ось вже кілька років західний світ знає про одну єврейську дівчинку завдяки підробці під назвою «Щоденник Анни Франк», що претендує на записану особисто нею розповідь. Будь-який проведений літературний аналіз даної книги показав би неможливість написання її підлітком.

Цю точку зору підтверджує рішення міського суду Нью-Йорка, яке заслуговує уваги а саме, що батько Анни Франк повинен заплатити добре відомому американському письменникові-єврею Мейеру Левіну 50.000 доларів як гонорар за діалоги, написані тим для "Щоденника Анни Франк".

У Швейцарії пан Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденника як інтелектуальної праці його дочки".

З'ясувалося, що надрукована версія щоденника не відповідає справжній. Докази, зібрані Дітлібом Фелдерером (Dietlieb Felderer) зі Швеції і доктором Робером Форрісоном  (Robert Faurisson) з Франції, показали, що опублікована версія відомого щоденника є літературною містифікацією. Існувала дівчинка на ім'я Анна Франк, і частина уривків з щоденника реальні, навіть ті, що описують сцени лесбійського сексу, які пізніше були вирізані. Редакція газети «Федерація» відтворила обкладинку журналу «Лайф інтернешнл» із зразком почерку Анни Франк і її фотографією, нижче була дана одна сторінка з надрукованого під назвою «Щоденник Анни Франк» рукопису. Було дуже помітно що почерки абсолютно різні.

Англійський історик Девід Ірвінг  сказав про «Щоденник Анни Франк»:

“Батько Ганни Франк, з яким я листувався протягом декількох років, зрештою дав згоду на лабораторні дослідження рукопису «Щоденника», чого я вимагаю завжди, якщо документ спірний“.

Девід Ірвінг заявив також:

„Мій власний висновок про «Щоденник Анни Франк» такий, що деяка його частина дійсно написана дванадцятирічною єврейською дівчиною. Ці тексти потрапили до її батька, Отто Франка, після трагічної смерті молодої дівчини від тифу в одному з концтаборів. Її батько і інші невідомі мені особи відкоригували цей «Щоденник», щоб надати йому комерційну форму, що збагатило одночасно і батька, і Фонд Анни Франк, але як історичний документ, ця книга не має ніякої цінності, тому що текст був змінений“.

Відомий дослідник голокосту Рауль Хілберг, який написав книгу «Знищення європейських євреїв» в 1985 році виступав в Торонто в якості свідка з боку звинувачення на процесі Ернста Цюнделя - німецько-канадського ревізіоніста. Він сказав під присягою щодо щоденника Анни Франк:

 "У моєму розумінні, яке засноване на газетних повідомленнях, у тому, що щоденник Анни Франк який, до речі, я не використовував або цитував в своїх текстах, є справжнім, за винятком корективів або виправлень, зроблених її батьком після війни. Цілком можливо - як це іноді трапляється з щоденниками померлих людей - він відчував, що повинний був внести певні зміни до щоденника своєї дочки або зробити виправлення в ньому, про які, як зрозуміло з газетних повідомлень, він фактично сам заявив".

 На питання щодо справжності щоденника Хільберг відповів:

 "Так, існують певні сумніви щодо деяких його уривків."

У 1980 році на Отто подали до суду два німці - Ернст Ромер і Едгар Гейс -  за розповсюдження підробленого літературного твору. В процесі судового розгляду німецькі офіційні експерти провели дослідження почерку і  визначили, що весь наданий щоденник був написаний однією людиною. Людина, яка писала щоденник, усюди використовувала кулькову писачку. На нещастя для пана Франка, кулькова ручка не була доступна до 1951 року, тоді як Анна, як відомо, померла від тифу в 1944 році.

 Через цей позов до німецького суду, лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені Bundes Kriminal Amt (BKA)  провела на   спеціальному обладнанні криміналістичне дослідження рукопису, який на той час складався з трьох зошитів у твердій палітурці і 324 вільних сторінок, оправлених в четвертий зошит.

Результати досліджень, виконаних в лабораторії БКА, показали, що "значна" частина роботи, особливо четвертий том, були написані за допомогою кулькової ручки. Так як кулькові ручки не були доступні до 1951 року, BKA прийшла до висновку, що ці розділи, скоріше за все, були додані пізніше. 

Зрештою, BKA чітко визначила, що жоден почерк з щоденника не відповідає відомим зразкам почерку Анни.

Інформація БКА, на наполегливе прохання єврейської громади в той час відредагували, але пізніше вона випадково стала доступною для дослідників у Сполучених Штатах. На підставі цього звіту, німецький журнал Der Spiegel опублікував власне сенсаційне розслідування, яке доводило що деякі редагування зроблені після 1951 року,  не все написано однією тією ж рукою, також до щоденника вставлені інші сторінки і змінена їх нумерація -  отже  весь щоденник є післявоєнною підробкою.

Уявний щоденник починається 12 червня 1942 і ведеться до 5 грудня 1942. Він складався з книги розміром шість на чотири з чвертю дюйми. На додаток до цього першого щоденника, Анна доповнила його особистими листами. Отто розповідав, що Анна почула як Герріт Болкштейн в ефірі порадив: "Ведіть щоденник, і я опублікую його після війни", і саме тому батько Анни стверджував, що вона переписала свої щоденники вдруге в 1944 році. На той час щоденник Анни Франк фактично містив лише близько 150 записів 12-річної дівчинки.

У другому виданні стиль письма Анни і її почерк раптом дозріли. Новий автор переставив, а де-ніде об'єднав записи під різними датами. Щоденник, що вийшов з друку, разом з фінальною частиною містив вже 293 сторінки тексту, який відповідав найвищим літературним стандартам за стилем, а за змістом показував вражаюче яскраву картину історичних подій. Він сприймається  як професійна документалістика, а не як щоденник дитини.

Спочатку в щоденнику були присутні два зразки почерку Анни Франк, які разюче відрізнялися один від одного - "дорослий" прописом від 12 червня 1942 року (схожий на почерк літнього бухгалтера) і "дитячий", який чотири місяці по тому - 10 жовтня 1942 року  складався вже з друкованих літер. В липні 1988 року в США було оголошено про відкриття ще кількох зразків почерку Анни на двох написаних нею листах від 27 та 29 квітня 1940 року і листівці,  написаній нею у 11-річному віці.

Сьогодні існують різні версії щоденника і нікому не відоме, що в ньому  справжнє, а що є підробкою, адже Отто Франка постійно щось до нього додавав, дописував, а деякі сторінки вилучав, наприклад, у 1998 році  виявилися, що Отто Франк вилучив з рукопису п'ять сторінок, на яких Анна критично оцінювала шлюб її батьків. Напевне нас у найближчому майбутньому чекає ще багато несподіванок  із "Щоденниками Анни Франк" (яких існує вже декілька версій), втім вже зараз його не зовсім справжнє походження не викликає сумнівів.

Книга "Щоденник юної дівчини: остаточне видання" була випущена до п'ятдесятиріччя з моменту смерті Анни Франк від сипняку, і до неї увійшли уривки, які раніше були заборонені до публікації батьком Анни. Тепер до книги увійшли виключені ним записи щодо сімейних відносин, неприємних  висловлювань на його адресу і на адресу матері, а також "інтимні" подробиці з життя доньки.

Доктор Форіссон порівнював різні видання щоденника різними мовами, і зазначив дивні зміни, вставки і пропуски, часто суттєві, що показують продовження творчості над твором вже після смерті Анни.

В "Щоденниках" присутнє багато логічних невідповідностей. Коли "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років у невеликому просторі ховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму,  кашлю,  пізніше, "дитячий почерк" пише про “великі й світлі” приміщення і що на горищі, в середині дня, Петер ріже деревину перед відкритим вікном. Іншим разом він знов столярує і гепає молотком. В цьому пристосованому під житло офісному приміщенні євреї виконують конторську роботу, а Анна оволодіває стенографією на заочних курсах. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймачі.

Професор Артур Бутц з Північно-західного університету зазначає:

"Я переглянув щоденник і не вірю в його автентичність. Наприклад, уже на стор. 2 читаємо запис про те, чому 13-річна дівчина починає щоденник, а потім сторінка 3 дає коротку історію сім'ї Франк, а потім швидко аналізує конкретні антиєврейські заходи, які чинилися під час німецький окупації в 1940 році. Інша частина книги також написана в тому ж історичному дусі".

Анна робила свої записи в складний віковий період - між тринадцятьма і п'ятнадцятьма роками - і висловлювала як симпатії, так і антипатії прямо і відкрито. Серед іншого щоденник оповідає також про етапи дорослішання дівчинки. Анна відзначає зміни, які відбуваються з її тілом, описує свої  лесбійскі почуття і першу сексуальну жагу.  14-річна Анна Франк записала у своєму інтимному щоденнику:

"Одного разу, залишившись ночувати у подруги, я її запитала - можна мені на знак нашої дружби погладити її груди, а їй - мою? Але вона не погодилася. Мені завжди хотілося поцілувати її, мені це приносило велике задоволення. Коли я бачу статую оголеної жінки, наприклад, Венеру, то завжди впадаю в екстаз".

Також Анна описує свої розмови з Петером (юнаком старшим за неї на 3 роки) про статеві органи, про піхву, про статеві акти, про менструації. От деякі з розмов Анни і Петера описані в її щоденнику:

"Коли я вчора прийшла до Петера, то наша розмова якимось чином перейшла на тему сексу. Я вже давно збиралася запитати його про деякі речі - він багато знає. Він був дуже здивований, коли я сказала, що дорослі ні мені, ні Марго нічого не пояснили. Я багато говорила про себе, Марго, мамі і татові і зізналася, що останнім часом не наважуюся задавати інтимних питань. Петер запропонував тоді просвітити мене, за що я була вдячна. Він пояснив, як потрібно берегтися, після чого я зважилася запитати: як хлопчики помічають, що вони стали дорослими..."

"Вчора мені, нарешті, вдалося поговорити з Петером на одну делікатну тему, я збиралася це зробити вже, принаймні, десять днів. Я без зайвої сором'язливості пояснила йому, як влаштовані дівчинки - аж до інтимних подробиць. Ось смішно: він думав, що вхід в піхву на картинках просто не зображують. Він і не знав, що його, дійсно, не видно, так як він знаходиться між ніг. Вечір закінчився взаємним поцілунком, десь біля губ. Це було особливе, дивовижне відчуття!"

А ось ця цитата стала причиною для скарги з боку одного американських з батьків, який при перегляді книги наткнувся на "непристойний" опис жіночих геніталій:

".... Мені б дуже хотілося запитати Петера, чи знає він, як влаштовані дівчинки. По-моєму, у хлопчиків все набагато простіше. На фотографіях і скульптурах оголених чоловіків можна все добре розглянути, а у жінок - ні. У них статеві органи (так, здається, вони називаються) розташовуються між ніг. Я думаю, що він ще ніколи не бачив дівчинку поблизу і я, чесно кажучи, теж немає. У самому справі, хлопчики влаштовані простіше. Але як же роз'яснити йому?

Те, що він не має чіткого уявлення про це, я зрозуміла з його слів.

Він говорив щось про шийку матки, але ж це знаходиться всередині, а зовні зовсім не видно. Все-таки життя - штука дивна. Коли я була маленькою, то нічого не знала про внутрішні статеві губи, адже і вони не помітні. І я думала, що сеча виходить з клітора - ось смішно! А коли я у мами запитала, для чого потрібен клітор, вона відповіла, що не знає. Нерозумно, як завжди.

Але повернуся до суті справи. Як же пояснити йому, врешті-решт, не маючи наочного прикладу? Що ж - була не була - спробую зараз на папері!

Якщо дівчинка стоїть, то спереду у неї щось розгледіти неможливо. Між ніг знаходяться свого роду подушечки: м'які, покриті волоссям  - вони щільно примикають одна до одної і тому закривають те, що за ними. Але якщо сісти, то між ними утворюється щілина і можна побачити, що всередині червоно, слизько і досить гидко. Зверху між великими статевими губами знаходиться як би складочка, схожа на бульбашку - це клітор. Потім слідують малі статеві губи, які теж близько прилягають одна до одної, а за ними - знову діляночка шкіри, розміром приблизно з великий палець руки. У верхній частині є дірочка, з якої виходить сеча.

Нижче тільки шкіра, але, якщо її злегка розсунути, то побачиш піхву.

Вона майже не помітна - така крихітна дірочка. Не можу уявити, як у неї може увійти чоловік, і як звідти народжуються діти. Туди навіть непросто засунути вказівний палець. Ось і вся розповідь, але все це дуже важливо".

Декілька років тому шкільна адміністрація округу Калперер (штат Вірджинія, США) постановила виключити з навчальної програми цей нібито щоденник єврейської дівчинки, який чиновники з відділу освіти визнали "надмірно відвертим". Про це написала газета The Washington Post.

Необхідно відзначити, що на Amazon.com "Щоденник Анни Франк" знаходиться в списку заборонених для дітей книг в силу його "депресивності для читачів". А в американській бібліотечної асоціації відзначають, що з початку 90-х років зафіксовано лише шість запитів її в бібліотеках.

 Безцеремонне нахабство продемонстрував Музей Анни Франк в Амстердамі, який стверджував про "справжність" поштової листівки, нібито надісланої в 1937 році восьмирічною Анною Франк другові в Амстердам із побажаннями "удачі в Новому році". Листівка, як стверджують в музеї, була відправлена з Аахена, в Німеччині, де Анна перебувала в гостях у своєї бабусі.

Однак, навіть поверхове вивчення почерку на листівці в порівнянні з  фактичним почерком Ганни Франк у 1942 році показує, що листівка була явно написана кимось іншим, особливо зважаючи на те, що в 1937 році почерк такий як у вісімдесятирічної людини, а в 1942 році почерк, як в в 13-літньої. Ця "листівка Анни Франк" є ще одним обманом в пантеоні єврейських байок, з яких складається брехня про Голокост.

Сьогодні остаточно доведено, що Отто Франк використав працю професійного письменника для зображення подій, які, як нас змушували вірити, є літературним творінням його дочки. Завдяки продажам фальсифікованого щоденника із описанням трагічного життя Анни, Отто Франк отримав значні прибутки  і став дуже заможною людиною. Пан Франк та інші дуже істотно адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл по всьому світові і допомагає просувати симпатії до сіонізму. Але низка зухвалих фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважають пропагандистам міфу про Голокост і досі стверджувати, що «Щоденник Анни Франк» є «яскравим свідченням Голокосту».

2010 р.