Камінь Зла. До питання про істинну суть поняття «неперервна освіта» [Олег Владимирович Ермаков] (pdf) читать постранично

Олег Єрмаков

Камінь Зла
До питання про істинну суть поняття
«неперервна освіта»
На початку нового століття, коли долю освіти
в Україні схопив у обійми чужинець Болонський процес
та пов’язане з ним поняття «неперервна освіта», знов Бог
та Диявол зійшлись у палкій боротьбі за душу українця.
Той з нас, хто у справі зростання поклався на зовнішню
мудрість, позбувшись себе спішить у зів Диявола, щоб
бути здоланим ним; той, хто поклався на себе, шукаючи
свою опору у рідній землі та у власному серці —
крокує до Бога, служіння якому є наша
свобода: Глиб, Я наше, яким є Він.

Київ – 2009

Н

ові віяння, які рікою ллються в Україну в зв'язку з її інтегративним рухом до
Євросоюзу, сьогодні вважається за гарний тон беззастережно вітати.
Джерелом цієї установки є сучасний державний курс України, і зрозуміти його

можливо: занадто тяжким досі залишається гніт тоталітарного минулого держави, що
заважає їй розправити плечі і стати насправді вільною. Однак ворота, розкриті навстіж
для зовнішніх впливів, не личать країні Свободи. Ментальний багаж Європи, який
сукупно є тим, що зазвичай іменують «західною свідомістю», — вливаючись у голови
українців, як чуже надбання, навіть якщо б він був бездоганним, спричиняє руйнацію
самобутнього феномену української свідомості, а отже — і України як такої. Досвід
інших, сторонній душі нашій, має ім’я об’єктивної істини. Як благо зовнішньої
множини, за Миколою Бердяєвим [1] вона є «смерть існування»: неправда як істина вниз
головою. Бо Істина — внутрішня Єдність: Бог, Я наше. Істина багатьох — у собі є
нічúм: множина є, бо складена з одиниць, з яких кожна — лик Єдності, Бога. Істина
багатьох, якщо є вона істиною, — це істина Одного, яка вийшла з окремого серця як
сяйво для всіх1.

*
Молода Україна росте. І в нелегкому цьому русі вона, відчуваючи брак власних
плідних ідей, споживає ідеї сторонні. Але здавна відомо: чуже — не своє; і довгим,
складним є процес, у якому воно, пройшовши переплавлення в горні окремої свідомості
нації, стає її власною частиною. Умовою успіху цього процесу є одне: ця свідомість
повинна бути: в ній — основа народного буття. Адже народ України, як і будь-який
інший народ Землі — як життєздатне утворення, є колективна особистість. І
особистість яскрава! Прикладом цьому є досі свіжі в нашій пам'яті події Помаранчевої
революції. Світ із замилуванням дивився на цей порив українців до волі. Але першим
кроком країни після його успіху став, на жаль, не внутрішньонаціональний
консолідаційний рух, а суто зовнішній хід до так званих «європейських цінностей». У
погоні за ними Україна забула: загальне — як усереднена, безособова множина — не
буває єдиним у собі; зовнішні цінності, тобто інший хазяїн у своїй голові, є нахабний
узурпатор за відсутності примату людської (і отже — державної) самоцінності.
Прикрість такої духовної зради ідеалам революції не тільки в тому, що гасло «думай поукраїнськи!», проголошене нею, залишається порожнім побажанням, коли в нашу ще
«м'яку» голову, в якій не склалася и не набула сили національна самосвідомість,
настирно лізуть чужі ідеї — і, отже, заповнення ними цієї голови без залишку призведе
до того, що думати по-українськи нам стане просто нічим. Справа ще й у тім, що
2

споживча, ринкова ментальність, що геть-чисто видуває з нас традиційну слов’янську
духовність — духовність не західного, а гостро східного типу, — здатна викрасти в нас
головне, що ми маємо: нашу вірність високим, істинно людським цінностям. Нашу
моральність як таку. Бо ринок — стихія, далека від моралі, яка є Закон — голос Бога в
людині2. Закон ринку є беззаконня — не Життя, а смерть; ринок — ринг, де правіше
з двох той, хто сильніше. Це добре розумів наш співвітчизник М.В. Гоголь, який
сказав, дивлячись на зростаючий у «Заході Заходу», Америці (країні боксу, її
улюбленця, народженого в Англії), ринково-індивідуалістичний, атомізований тип
свідомості: «Що таке Сполучені Штати? Мертвечина; людина в них вивітрилася до того,
що й ламаного гроша не варта».

Ієронім Босх. Корабель дурнів

У цьому зв'язку на особливу увагу заслуговує питання про впровадження в
Україні т.зв. неперервної освіти — плід входження нашої держави у русло Болонського
процесу3. Ідея, яка є основою цієї освіти, за суттю прямо протилежна проголошеній нею
ж ідеї безперервності внаслідок націленості цього дарунку Заходу на творення не
особистостей (Homo sapiens) як повносутніх людей, а вмільців (Homo faber) як напівлюдей, людей-уламків4. Сьогодні за командою згори він некритично сприймається як
панацея від усіх бід, а тим часом сутність його страшна: виховання фахівця (інженера,
юриста, менеджера) з дитинства, тобто залучення людини в русло деякої окремої
професії (вміння) ще до того, як її свідомість, що формується, дасть їй змогу піднятися
до власного вибору життєвого шляху — того, що і робить людину