Бронзовий птах [Анатолій Наумович Рибаков] (fb2) читать постранично
- Бронзовий птах (пер. В. Б. Рибка) (и.с. Бібліотека пригод та наукової фантастики) 1.15 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Анатолій Наумович Рибаков
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (80) »
Анатолій Рибаков БРОНЗОВИЙ ПТАХ
Художнє оформлення та ілюстрації А.М. Іовлєва
ЧАСТИНА ПЕРША УТІКАЧІ
Розділ перший Надзвичайна пригода
Генка і Славик сиділи на березі Утчі. Штани у Генки були закочені за коліна, рукава смугастого тільника — за лікті, руде волосся стирчало в різні боки. Він з презирством поглядав на малесеньку будку човнової станції і, бовтаючи ногами в воді, говорив: — Подумаєш, станція! Почепили на курник рятувальний круг і думають, що станція! Славик мовчав, його бліде, ледь прихоплене рожевим загаром обличчя було замисленим. Меланхолійно жуючи травинку, він роздумував над деякими сумними подіями табірного життя… І треба ж було всьому трапитися саме тоді, коли він, Славик, залишився в таборі за старшого! Щоправда, разом з Генкою. Але ж Генці до всього байдуже. От і зараз він, наче нічого й не було, сидить собі і бовтає ногами в воді. Генка справді бовтав ногами і роздумував про човнову станцію: — Станція! Три розбиті корита! Терпіти не можу, коли люди ламаються! Навіщо фасонити! Написали б просто: «прокат човнів» або «пункт» — скромно, добре, по суті. А то «станція»! — Не знаю, що ми Колі скажемо! — зіткнув Славик. — При чому тут ми? А якщо він дорікатиме, то я йому одверто скажу: «Коля! Треба бути об'єктивним! Ніхто тут не винен! І взагалі, в житті без пригод не буває». — І він з філософським виглядом додав: — Та без них і життя було б нецікавим. — Без кого — без них? — Без пригод. Вдивляючись у дорогу, що вела до залізничної станції, Славик сказав: — У тебе немає почуття відповідальності. Генка презирливо покрутив у повітрі рукою: — «Почуття», «відповідальність»!.. Красиві слова… фразеологія… Кожен відповідає за себе. А я ще в Москві попереджав: «Не треба брати в табір піонерів». Правда ж, попереджав? Не послухали. — Нема чого з тобою говорити, — байдуже відповів Славик. Деякий час вони сиділи мовчки. Генка — бовтаючи ногами в воді, Славик — пожовуючи травинку. Червневе сонце пекло немилосердно. В траві невтомно сюрчав коник. Річка, вузька і глибока, прикрита купами, що нависли з берега, звивалася між полями, тулилася до підніжжя пагорбів, сторожко обминала села і ховалася в лісах, спокійна, темна, холодна…З села, що притулилося під горою, вітер доносив далекі звуки сільської вулиці. Але саме село на цій відстані здавалося безладним нагромадженням залізних дахів, і дерев'яних та солом'яних покрівель, які потопали в зелені садів. І тільки коло річки, біля в'їзду на пором, чорніла густа мережка стежок. Славик продовжував вдивлятися в дорогу. Поїзд із Москви вже, мабуть, прибув. Отже, зараз Коля Севастьянов і Мишко Поляков будуть тут… Славик зітхав'. Генка посміхнувся. — Зітхаєш? Типове інтелігентське охкання-зітхання!.. Ех, Славко! Славко! Скільки разів я тобі говорив… Славик встав, приставив долоню козирком до лоба: — Ідуть! Генка перестав бовтати ногами в воді і виліз на берег. — Де? Гм!.. Справді, йдуть. Попереду — Мишко. За ним… Ні, не Коля… Хлопчак якийсь… Коровін! Слово честі, Коровін, колишній безпритульний! І мішки на собі таскають… — Книжки, мабуть… Хлопчики вдивлялись у маленькі постаті, що рухалися вузькою польовою стежкою. І, хоча були вони ще далеко, Генка зашепотів: — Тільки май на увазі, Славко, я сам поясню. Ти в розмову не встрявай, а то все зіпсуєш. А я, будь певен, я зумію… Тим паче — Коля не приїхав. А Мишко що? Подумаєш! Помічник вожатого… Але як не бадьорився Генка, почував він себе не дуже добре. Мала відбутися неприємна розмова.
Розділ другий Неприємна розмова
Мишко і Коровін кинули на землю мішки. — Чого ви тут? — запитай Мишко. На ньому була синя кепка і шкіряна тужурка, яку він не скидав навіть влітку — адже в ній він мав вигляд справжнього комсомольського активіста. — Так просто. — Генка обмацав мішки. — Книжки? — Книжки. — А де Коля? — Коля більше не приїде, його мобілізували на флот… — Он воно що, — протягом сказав Генка. — А кого ж пришлють замість нього? Мишко зволікав з відповіддю. Він зняв кепку і пригладив своє чорне волосся, яке завдяки частому змочуванню перетворив із кучерявого на рівне. — Кого ж пришлють? — перепитав Генка. Мишко зволікав з відповіддю тому, що вожатим загону призначили його самого. І він не знав, як повідомити цю новину товаришам, щоб вони не подумали, що він задається, але разом з тим, щоб і відразу визнали його вожатим… Складна річ — командувати товаришами, з якими сидиш за одною партою. Але дорогою Мишко придумав двоє рятівних слівець.
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (80) »
Последние комментарии
3 часов 41 минут назад
9 часов 26 минут назад
10 часов 33 минут назад
11 часов 31 минут назад
11 часов 45 минут назад
20 часов 55 минут назад