Капітан Зірвиголова [Луї Анрі Буссенар] (fb2) читать постранично
- Капітан Зірвиголова (пер. Євген Дроб’язко) (и.с. Бібліотека пригод та наукової фантастики) 1.64 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Луї Анрі Буссенар
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (102) »
Луї Буссенар КАПІТАН ЗІРВИГОЛОВА
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художнє оформлення В. МАЛАКОВА Ілюстрації Ш. КЛЕРІСА Переклад Є. Дроб'язка Переклад здійснено за виданням: Луи Буссенар. Капитан Сорвиголова. Детгиз. 1955.
ЧАСТИНА ПЕРША МОЛОКОСОСИ
РОЗДІЛ І
Смертний вирок. — Бур і його друг, молодий француз. — Відмовлення припинити виконання вироку під мільйонну заставу. — Засуджений сам копає собі могилу. — Страта. — Трагічна сцена. — Помста. — Капітан Зірвиголова і погоня за ним.
Старший сержант, що виконував обов'язки секретаря воєннопольового суду, нарешті підвівся. В руці у нього клаптик паперу з вироком, який він щойно надряпав. Різким і сухим голосом, карбуючи кожний склад, він прочитав вирок обвинуваченому:
«Рада полку, засідаючи на правах військового суду, одностайно засуджує до страти Давіда Поттера, винного в отруєнні двадцяти п'яти коней четвертої артилерійської батареї. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає і буде виконаний негайно».
П'ятеро членів суду в білих касках, з кобурами на поясах, недбало притримуючи колінами шаблі, сиділи на складених стільцях з пихатим і зневажливим виглядом джентльменів, змушених виконувати неприємний і нудний обов'язок. Один з них, молодий капітан, навіть промимрив крізь зуби: — Хай йому чорт! Стільки церемоній, щоб відправити на той світ якогось селюка — шахрая, білого дикуна, бунтівника, грабіжника і вбивцю! Але голова суду, вродливий чоловік у формі полковника шотландського полку імені Гордона, спинив його легким рухом руки і звернувся до засудженого: — Що ви можете сказати на своє виправдання, Давіде Поттер? Бур, який був на цілу голову вищий від своїх конвойних артилеристів, що стояли обабіч його з оголеними шаблями, лише презирливо знизав плечима. Потім відвернувся від членів суду і крізь потрійний ланцюг солдатів, виструнчених з примкнутимн штиками навколо судилища, звернув свій ясний погляд туди, де стояла його безутішна родина. Там, біля ферми, ридала, ламаючи в розпачі руки, молода жінка, нестямно плакали діти, нещасні батьки засудженого погрожували завойовникам своїми немічними кулаками… І немов бажаючи підкреслити цю скорботну картину, яскраве сонячне проміння, пробиваючись крізь примхливе листя акацій і гігантських мімоз, світлими зайчиками гралось на лузі, трав'яні хвилі якого тікали кудись, у недоступну для ока далину. Тут він жив, любив, страждав і боровся аж до останнього дня. На якусь мить його погляд затуманився сльозою розчулення, але її зараз же осушив гнів. Він випростався і, стиснувши кулаки, хрипким голосом відповів полковникові: — Ви засудили мене за те, що я захищав свободу і незалежність своєї батьківщини… Що ж! Ви сильніші — вбийте мене! — Ми судді, а не вбивці! — з обуренням перервав його голова. — Ви, бури, ведете безчесну, не гідну цивілізованих людей війну. Війна також має свої закони, і ми судимо вас за цими законами. — А, по-вашому, це чесна війна, коли десять, п'ятнадцять, двадцять чоловік нападають на одного? — вигукнув бюргер[1]. — Ми воюємо з відкритим забралом з допомогою нашої зброї. І ми не судимо тих, хто воює з нами такою ж зброєю. А вдаватися до отрути — підлість, — сказав полковник. — Сьогодні ви отруюєте коней, завтра візьметеся за людей… Це заслуговує на суворе покарання. Бур, не розбираючись у таких тонкощах, гнівно заперечив: — Я діяв як патріот, який знищує все, що допомагає війні: людей, худобу, воєнні матеріали. І ви не зможете втовкмачити мені, чому вбивати людей з рушниці почесно, а труїти коней підло. — Від цієї тварюки не доб'єшся пуття, — знову процідив капітан, у глибині душі збентежений наївною логікою селянина. — Слухання справи закінчено! — владно втрутився голова. — Давіде Поттер, приготуйтеся до смерті. — А я й не прошу пощади! Якби ви залишили мені життя, я знову взявся б за те саме. Та за мене помстяться!.. Еге ж, жорстоко помстяться! Пролийте мою кров… Нехай вона ллється рікою!.. Кров мучеників за незалежність — це роса, що живить свободу! Ці слова, сказані громовим голосом, кинули в дрож людей, що зібралися перед фермою. А вражений ними, старший сержант, крякнувши, взявся дочитувати вирок:
«Засуджений сам викопає для себе могилу. Вирок виконає взвод з дванадцяти чоловік. Рушниці зарядить сержант, причому тільки шість з них мають бути заряджені бойовими патронами, решта — холостими».
Почувши цей дивний параграф
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (102) »
Последние комментарии
5 часов 18 минут назад
5 часов 26 минут назад
11 часов 39 минут назад
11 часов 42 минут назад
11 часов 53 минут назад
11 часов 59 минут назад