Війна з саламандрами. Мати. Оповідання [Карел Чапек] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Карел Чапек ВІЙНА З САЛАМАНДРАМИ МАТИ ОПОВІДАННЯ


КАRЕL CАРЕК
VАLКА S MLOKY
1936
МАТКА
1938
POVYDKY
1918–1938

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література




З чеської переклав Юрій Лісняк

Передмова Ю. Янковського

Коментарі С. Нікольського, О. Малевича


КАРЕЛ ЧАПЕК (1890–1938)


Людина бурхливого, позначеного епохальними суспільними зрушеннями XX століття перебуває в стані безперервних пошуків. Сучасність кожного дня розкриває перед нею свій щоразу новий зміст і несподівані можливості, і вона не перестає дивуватися всьому, що було нею «прогаяно». Карел Чапек у цьому відношенні є одним з найпереконливіших виразників свого часу. Його життєві захоплення красномовно свідчать про це: філософ… натураліст… садівник… фотограф… газетяр… художник… колекціонер… «людина-парадокс», як цілком слушно його називали. Він і справді був парадоксом, тільки в значно ширшому розумінні. Важко знайти в чеській літературі XX століття письменника, до творчості якого такою б мірою пасували епітети «складний» і «суперечливий», як пасують вони до творчого доробку Карела Чапека — драматурга, поета, фантаста, сатирика, одного з найвидатнішнх реалістів нашої доби. Ця складність і суперечливість спричинилася до довголітніх критичних баталій навколо його спадщини, які, до речі, не завжди були на користь письменнику і не завжди ставили його ім'я на те місце в чеській і світовій літературі, яке по праву належить цьому видатному митцеві слова. І якщо сьогодні Карела Чапека визнають як письменника-гуманіста і борця за соціальний прогрес, то в цьому заслуга чехословацької марксистської критики (передусім Юліуса Фучіка), а також радянських літературознавців.

Життєва позиція письменника, його постійні філософські пошуки не дають підстав однозначно зарахувати його до прихильників котроїсь із політичних партій, що існували в його час у Чехословаччині.

Карел Чапек писав: «Радянський Союз — не тільки найвільніша країна, це країна, що створює новий тип демократії…» Неймовірно, що саме він виступає і як автор кількатомних «Розмов із Т. — Г. Масариком», а той, як відомо, вороже ставився і до марксизму, і до Жовтневої революції, та й СРСР юридично визнав лише в 1934 році, тобто за рік до того, як залишив президентський пост.

Таких парадоксів у Чапека чимало, отож, оцінюючи його сьогодні з відстані часу, слід орієнтуватися не так на його політичну чи філософську програми, що не завжди були чіткими, як на те, яку роль об'єктивно відігравала й відіграє його творчість у суспільному житті. Парадоксальність його життєсприймання породжена схвильованою свідомістю художника, шлях якого проліг через два десятиліття, що розділяли першу і другу світові війни, вона зумовлена разючими суперечностями тривожного європейського життя того. часу.

Його «звичайне життя» (так, до речі, назвав він один із своїх романів) — життя, що, здавалося б, вичерпується сухими анкетно-біографічними відомостями, — було водночас напружено змістовним, воно увібрало в себе найбагатший ідейно-психологічний досвід епохи. Його художня творчість, зокрема той її жанр, що виявився літературно перспективним, жанр наукової фантастики, відбивала стурбованість завтрашнім днем і разом з тим сприймалась і сприймається як уїдлива сатира на суспільні відносини свого часу.

Талант Чапека почав формуватися в переддень першої світової війни, коли були вже широко відомі імена Я. Гашека, І. Ольбрахта, М. Майєрової та інших письменників, що виступили виразниками найбільш прогресивних тенденцій чеської літератури. Він змужнів і зміцнів у період після створення в 1918 р. самостійної чеської держави, коли в середовищі національної інтелігенції сталися серйозні розмежування і дедалі настійніше заявляла про себе нова, революційна література. Талант Чапека набув свого розквіту в пам'ятні 30-і роки, коли зловісні призвістки фашистської навали почали об'являтися в Чехословаччині та в інших європейських країнах.

Відчуття нестабільності сучасного буття змушувало Чапека вже в молоді роки схилятись до визнання самоцінності людської особистості. Спочатку він пробував знайти її відлуння в декадентських «наджиттєвих» пориваннях; трохи пізніше йому здавалось, що його творчій орієнтації не чужі зусилля європейського неокласицизму. Згодом він довго переконував себе, що особистість може самовдовольнятися. Незабаром після закінчення навчання в празькому і паризькому університетах Чапек захоплюється модною в Сполучених Штатах Америки «філософією практичного життя» — прагматизмом, що почав