Нариси бурси. Оповідання [Антон Санченко] (pdf) читать постранично

УДК 821.161.2-3 Сан
ББК 84(4Укр)-4
С 18

Редактори: Олена Шарговська, Юлія Олійник
Коректори: Віра Каталкіна, Лесь Белей
Дизайн, верстка: Віктор Кузик
У книзі використані:
Фото з архіву Михаїла Дворнікова, сайт hmu.ru
Малюнки Дмитра Лисюка, Сергія Новинкіна
Фотомонтаж Дмитра Растворцева

Санченко А.
С 18 Нариси бурси. — К.: Темпора, 2011. — 224 с.: іл.
ISBN 978-617-569-035-2
Це сімнадцять історій із життя бурси — Херсонського морського училища
рибної промисловості — «Тюльки». Кожен із цих нарисів (за авторським визначенням жанру) — яскравий, щирий, веселий та дотепний твір, просякнутий живою іронією і ліризмом.
«Нариси бурси» точно можна порадити для читання підліткам і людині
з консервативними смаками в літературі. Тут немає нічого такого, за що критики і читачі недолюблюють сучукрліт — ні матюків, ані «потоку свідомості».
Натомість є хороший текст.

УДК 821.161.2-3 Сан
ББК 84(4Укр)-4
С 18
ISBN 978-617-569-035-2

© «Темпора», 2011
© А. Санченко, текст, 2011

3

Лівий марш

Розділ 2

§1

Ш

лях до знань можна виміряти в кілометрах. Принаймні в бурсі.
Бо кожен навчальний день тут починається з розводу на заняття. Усі 500 метрів плацу роти крокують на пари урочистим маршем
під оркестр. Таким чином вони щотижня наближаються до омріяного
диплому ще на три кілометри.
Влітку та взимку, восени та навесні все училище шикується в строю
ротних колон до підйому прапора. Влітку в нього білий, аж до білих
чохлів на кашкетах, верх і чорний низ парких суконних кльошів (форма
№ 2). Восени й навесні училище вдягнуте в дві тисячі чорних бушлатів
з двома рядами золотих ґудзиків з якірцями на кожному (форма № 4).
Взимку кутається в довгополі шинелі та змінює кашкети-мічманки на
чорні шапки-вушанки. І саме на підйомі прапора можна наочно побачити, що воно за одне — училище. Коли запізнюєшся і біжиш тилами
чужих рот до своєї колони, а начальник ОРСО вже викроковує перед
училищним строєм, приклавши руку до козирка, назустріч начальникові училища, тобі залишається лише мчати та рахувати роти акуратно підстрижених потилиць:
— Перша, третя, п’ята, — а тобі аж в одинадцяту.
— Чорт забирай, хлопці, що ж нас так багато!
Начальник стройового відділу вже рапортує Чифові, той, взявши
під козирьок, вітає училище і хитає головою, побачивши, як ти нареш­
ті прошмигуєш у стрій своєї роти й прикидаєшся фонарним столпом,
що стоїть струнко на цьому плацу ще від вечірньої повірки.

5

Антон Санченко

6

В одну ієрихонську горлянку стрій відповідає начальникові, повзе
по щоглі прапор й дзвенять відбиті склянки. Восьма година — чотири
здвоєні удари у судновий дзвін. З Чифом бурсі пощастило. Високий, показний, стриманий. З чимось джеклондонівським-північним у погляді
примружених очей, ще й на прізвище Камчатка. Йому б дуже пасувало убрання якогось індіанського вождя з орлиним пір’ям. Тим паче що
вождь індіанців англійською теж буде Чиф. Але наш Чиф — у вишуканій двобортній шинелі з золотими нашивками капітана порту на рукавах, у чорній смушковій шапці з невеликим шкіряним козирком, яка на
флоті заміняє полковничі папахи і дозволена за формою від капітанів
першого рангу. І без томагавка. Мабуть, закопав на час миру. Чиф не
любить розлогих промов перед строєм, передоручаючи це принагідно двом своїм замам — начальникові учбової частини та замполі­тові
училища. Сам він сповіщає зазвичай лише конкретику. Сьогодні, наприклад, дає троє діб додаткової відпустки курсанту Яновському, який
вночі на сторожовому посту зловив якогось крадія в училищних механічних майстернях. І все. Хау.
А ось зами дійсно поговорити люблять. Особливо замполіт — маленький, кругленький, у своїй вушанці та закороткій шинельці схожий
на плюшевого ведмедика в перекладі Бориса Заходера. Промовляючи
перед строєм, він збуджується й нервується, неначе насправді вірить
в те, що курсантів можна перевиховати такими от промовами, ніби не
має сумного досвіду з перевиховання бджіл віршами.
— Авторитет нашого училища в місті неухильно зростає. Якщо раніше педінститут імені Крупської запрошував на дискотеки курсантів
центрального мореходного училища, то тепер запрошує наших. Але є
ще серед нас несвідомі курсанти, які ганьблять наше славне ім’я! Сьогодні на вулиці Суворівській до мене підійшли дві літні жінки і, довідавшись, що я замполіт училища, розповіли, що вранці двоє наших курсантів ловили голуба з перебитим крилом під пам’ятником Суворову.
Жіночки гадали, що курсанти хочуть того голуба вилікувати, й навіть
допомогли його заганяти. Але варто було нещасного птаха зловити,
курсанти нахабно заявили, що тепер засмажать його та з’їдять. Нехай
ці два негідники негайно вийдуть зі строю!
Усе училище, не втримавшись, пирскає сміхом. І в кожної роти вже
готові свої кандидати на «голубожерів». Але зі строю, звісно, жоден
«негідник» не вийшов. Посміхнулися навіть Чиф та начальник ОРСО.
Але не начальник