Кульчицкий Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать онлайн

КУЛЬЧИЦЬКИЙ Олександр Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет, перекладач, театральний критик. Псевдоніми – Говорилін, А. К.
З лікарської родини. Батько, Кульчицький Я., – флотський медик.
Народився в кінці 1814 – на початку 1815 року в м. Керчі Таврійської губернії Російської імперії
(нині – Автономна Республіка Крим України).
Помер 7 (19) квітня 1845 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований на Літераторських містках Волкового цвинтаря.
Навчався в Слобідсько-Українській гімназії, закінчив юридичний факультет Харківського
університету (1832-1837).
Працював титулярним радником Харківського губернського управління (1837-1841), редактором
газети «Харківські губернські вісті» (1841-1842), чиновником Військового міністерства ().
Друкувався в газетах «Харківські губернські вісті», «Літературна газета», журналах «Вітчизняні
нотатки», «Молодик», «Додаток до «Харківських губернських вістей», «Літературні додатки до
«Руського інваліда».
Як літератор дебютував в альманасі «Надія» оповіданням «Спогади юності» (1836).
Потім настала черга нарисів «День біля моря», «Чатир-Даг», «Феодосія», рецензій «Харківський
театр і Мочалов на харківській сцені», «Про дитячі вистави в Харківському театрі», «Провінційні
театри в Росії. Харківський театр», оповідань «Омнібус», «Дагеротип», «Вечори на
петербурзькому боці», «Вихід з театру».
Наш земляк – автор повістей «Кохання гімназиста « (1839), «Незвичайний поєдинок» (1845),
брошури «Деякі великі і корисні істини про гру в преферанс, запозичені у різних стародавніх і
новітніх письменників» (1843).
К. зобразив у ролі провінційного рецензента Вральчицького у водевілі П. Григор’єва «Макар
Олексійович Губкін».
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Салтиков-Щедрін, І. Тургенєв, Є. Гребінка, Г. КвіткаОснов’яненко, М. Некрасов, О. Станкевич, О. Герцен, В. Бєлінський, І. Панаєв, В. Боткін, Л.
Млотковська, К. Соленик, П. Редкін, К. Кавелін, М. Лонгінов, О. Тютчев, І. Кронеберг, М. Щепкін,
І. Маслов, І. Дзюбін, П. Плетньов та ін.
***
ПРОСТОТА І ПРИРОДНІСТЬ, з творчого кредо О. Кульчицького
Простота і природність – кращі керівники на шляху до успіху.
НЕ ВИСТАЧАЄ СЛІВ, з оповідки О. Кульчицького «Спогади юності»
Де знайду я вам слів, аби передати всі таємні відчуття душі моєї, котрі поступово переходять від
слабких до сильних? Де слова, щоб висловити вам – спершу моє здивування, потім зачарування й
тихе блаженство серця, коли я побачу Катрусю?
Ці млосні, великі, чорні очі, це темне волосся, що так гладко пригорнулося до милої голівки, ці
вуста, в яких, здається, видна усмішка неба, і потім – цей стан, ця хода, рухи, голос…
НЕМАЄ НІЯКОЇ ДРАМИ, з статті О. Кульчицького «Харківський театр»
У цій драмі («Велізарій» Е. Шенка – авт.) немає ніякої драми. Головна її діюча особа, Велізарій, є
особа пасивна, а не дієва. Спочатку він святкує свою перемогу, а потім поневіряється без жодного
справи у вигнанні.
Те й інше не випливає з його внутрішнього життя, та аніскільки не зображує нам особи, характеру.
Де ж яка-небудь пристрасть, боротьба і перемога (тільки, зрозуміло, не над вандалами)? Де драма?
Поставте на місце Велізарія кого завгодно, останнього з його воїнів, і ми не помітимо
фальсифікації: настільки Велізарій безособовий!
…Радимо більше і більше обдумувати кожну роль свою, прагнути вивчити щонайменші її
відтінки, і бути як можна обачнішим у вживанні жестів і позицій.
ВЕСЕЛО І В СПЕКУ, І В ХОЛОДНЕЧУ, з вірша О. Кульчицького «Втіха»
Ну, что же в том, что был я молод,
Что своенравно так шалил,

Что весело и жар и холод,
И гордо нужду выносил?
НАЖИВ СОБІ ВОРОГІВ, з листа О. Кульчицького В. Бєлінському від 28 вересня 1840 р.
Стаття моя про Григор’єва була одержана тут без мене. Після приїзду я дізнаюся, що вперше в
житті «нажив собі ворогів», що мене надзвичайно розважило й утішило.
Проте найцікавіше мені було читати листи Григор’єва до Млотковського та інших осіб, в яких він
лає мене на чому світ стоїть, і загрожує публічно зобразити мене у водевілі. У цьому випадку
Кронеберг Андрій заздрить мені, й прохає, чи не можна абияк приліпити і його. Втім, я не думав,
що Григор’єв такий по-дитячому дратівливий й дріб’язковий, а то б я поговорив про нього
відвертіше.
…Якийсь безбожний брехун обмовив в липневій книжці «Пантеону» наших і без того сумних й
умисно злощасних акторів, приписавши їм такі штуки, яких від створення світу не було на нашій
сцені.
СОЛДАТСЬКІ ДІТИ НАЗИВАТИМУТЬ ВАС ТАТКОМ, з листа О. Кульчицького В.
Бєлінському від 21 жовтня 1841 р.
Можливо, коли-небудь Вам доведеться шукати в тутешніх місцях містечка або посади: я можу
порекомендувати, й багато чого не обіцяючи, сміливо запевняю, що діловодом при якій-небудь
частині легко приймуть. Платня порядна і казенні дрова. Солдат служитиме замість лакея, які тут
всі п’яниці і підозрілої поведінки. Дружина його, якщо буде одружений, може варити та прати, а
за потребою й інше дещо.
Діти називатимуть Вас татком, а старший наваксує чоботи. Втім, ця остання витрата навіть, при
загальному споживанні дьогтю, зайва. Трапиться так, що з безстрокових багато хто уміє
кравцювати і чоботарювати. І тоді Ваші витрати ще зменшаться.
Подумайте про це грунтовніше і мене повідомте з першою поштою.
В ТИСЯЧУ РАЗІВ ЦІКАВІШИЙ, з рецензії В. Бєлінського в альманасі «Фізіологія Петербургу»
«Омнібус» п. Кульчицького (Говориліна) – стаття абсолютно дагеротипна, вірний зліпок з
випадку, не позбавлений цікавості. …Багато дорікає хто за сальність в зображенні безупинно
блюючого купця-бороди. На нашу думку, письменник, зображаючи дійсність, лише в двох
випадках може впадати в сальність і брудність: або коли він сам сильніше захоплюється своїми
картинами, чим вони брудніші, – з своєї особистої прихильності до всього брудного; або, коли він
вдається до протилежних крайнощів, і занадто різким зображенням бруду, не пом’якшеним
художністю виразу, прагне продемонструвати свою огиду до бруду.
Останнє нерідко трапляється з людьми, в яких відчуття і освіченість вищі за талант. Можливо, в
цьому відношенні п. Кульчицький трішки і схибив проти смаку в своєму «Омнібусі»; проте всетаки його купець-борода і його герой дуже схожі на дійсних людей цього розряду, – і тому
«Омнібус» для нас все-таки набагато кращий за безліч творів із зображеннями великих і
колосальних предметів, а купець-борода і герой в тисячу разів цікавіше Греміних, …Лідиних,
Зоричів і тому подібних так званих «ідеальних» створінь».
*Гремін і Зорич – герої повістей О. Марлінського «Випробування» і «Помста»; Лідина – героїня
роману М. Загоскіна «Рославлєв, або Росіяни в 1812 році».
В КАРТИ ГРАВ ВІДМІННО, зі спогадів К. Кавеліна
Тільки-но приходив Бєлінський після обіду – негайно ж починалася гра в карти, копійчана, проте
вона захоплювала й хвилювала його до смішного. Загравалися ми часто до білого дня.
Тютчев грав спокійно й з змінним щастям; я вічно програвав; Кульчицькому щастя валило завжди
диявольське, і він грав відмінно.
На цих-то карткових вечорах, увічнених для гуртка брошурою Кульчицького «Деякі великі й
корисні істини про гру в преферанс», видану під псевдонімом кандидата Ремізова, відбувалися ті
сцени великого комізму, які часто приводили в обурення Тютчева, бавили друзів, а мене
приводили в глибоке розчулення...
В МОГИЛУ «ПІДХОВАЛИ» СТУДЕНТА, з нарису «Олександр Кульчицький: особа і доля»
Замальовки з натури точні, характеристики влучні й деколи вбивчі, і все це мало нагадує високий
романтичний стиль ранньої прози того ж автора. У єдиному листі Кульчицькому, що дійшов до

нас, Бєлінський писав: «Щоб Вам узятися за гумористичні статті – зображувати провінційні
натури? Наперед сміюся від однієї думки про це, судячи з ваших листів. Приймайтеся з Богом!
Знаєте – російські типи – поміщик, поміщиця, семінарист, радник палати, професор, студент, й ін.
і ін.».
Недаремно Бєлінський вважав, що саме в реалістичних побутових нарисах у дусі Гоголя й полягає
покликання молодого автора (а зовсім не в серйозних віршах і прозі).
Втім, Кульчицкому й самому часто не подобалися власні ліричні опуси. Про це пише в листі
Бєлінському А. Кронеберг 16 листопада 1840 року: «Кульчицький все перекладає Гейне; пише
дещо й своє, проте негайно шматує, не оглядаючись на те, що я доводжу йому, як це погано».
Услід за Гоголем і Бєлінським Кульчицький виступив проти французьких драм і водевілів, котрі
заполонили сцену. Він закликав драматургів показувати на сцені національне життя, проте в
очищеному, ушляхетненому вигляді, із зображенням піднесених пристрастей, героїчних подій і
зворушливих сюжетів.
…Жити виключно літературною працею у той час в столиці міг не кожний. Кульчицький
змушений був суміщати заняття літературою із службою. Навантаження виявилося непосильним, і
незабаром після приїзду до Петербургу він захворів (мабуть, сирий пітерський клімат був йому
протипоказаний).
Кульчицький спочатку не звертав уваги на постійну лихоманку й кашель. А потім вже було пізно:
швидкоплинні сухоти звели його в могилу. Бєлінський пережив свого друга всього на чотири
роки. Їх могили знаходилися поруч.
Однак, як писав в «Петербурзьких аркушах» В. Гаршин, вже до початку 80-х могила
Кульчицького виявилася покинутою, а потім на цьому місці поховали якогось студента
Чернишова.
ЛЮДИНА НЕЗНАЧНОГО ТАЛАНТУ, зі спогадів М. Тютчева
Спочатку я жив один, проте весною 1842 р. познайомився зі мною колишній редактор
«Харківських губернських відомостейй» Олександр Якович Кульчицький, який приїхав до
Петербургу. Він мав рекомендаційні листи до мене й деяких інших осіб.
То була людина з організмом нервовим і хворобливим, за природою своєю надзвичайно
вразливий, під час хворобливих нападів схильний до роздратування, але притому найчеснішого
етичного напряму, в розумовому відношенні ідеаліст і романтик.
Він мав потяг до літературних занять, був наділений легким гумором, однак талант його був дуже
незначний, і відчуття безсилля було мукою його життя. Він взагалі схильний був до іпохондрії,
харківське середовище не задовольняло його, і до Петербургу його вабило переважно бажання
зблизитися з літературним світом.