Кетлинский Казимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КЕТЛІНСЬКИЙ Казимир Пилипович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Флотоводець.

З дворянської родини. Донька, Кетлінська В., – письменниця.

Народився 27 липня 1875 р. в м. Могилів-Подільському Подільської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Вінницької області України).

Убитий 28 січня 1918 р. в м. Мурманську РРФСР (нині – адміністративний центр однойменної

області РФ). Похований в центрі міста (нині тут – Міжрейсовий будинок відпочинку моряків).

Могила не збереглася.

Закінчив петербурзькі Морський кадетський корпус (1895), Артилерійський офіцерський клас

(1902).

Служив артилерійським офіцером ескадреного броненосця «Ретвізан» (1901-1902) , флагманським

артилеристом Морського похідного штабу намісника на Далекому Сході (1902-1904),

флагманським артилерійським офіцером штабу командувача окремим практичним загоном

Чорного моря (1906-1908) та штабу начальника морських сил Чорного моря (1908-1909), старшим

офіцером лінійного корабля «Іван Златоуст» (1909-1911), викладачем петербурзької

Миколаївської морської академії (1913-1916), командиром крейсера «Аскольд» (1916-1917), головнокомандуючим укріпрайоном Мурманська і загоном човнів Кольського району (1917).

Щодо останньої посади, то історики відзначають: виконувати обов’язки почав «під контролем

Ради».

Учасник російсько-японської війни (1904-1905).

Контр-адмірал (1917).

Кавалер російських орденів св. Станіслава 2-го ступеня з мечами (1906), св. Володимира 4-го

ступеня з мечами і бантом (1907), св. Ганни 2-го ступеня з мечами (1914), св. Володимира 3-го

ступеня з мечами (1915), офіцерського хреста французького ордена Почесного Легіону (1914).

Нагороджений золотою шаблею з написом « За хоробрість « (1904).

Незважаючи на те, що неприйняття Жовтневої революції не висловлював, заарештований

більшовиками (1918).

Убитий дорогою з Центромура до штабу: за офіційною версією, невідомими, одягненими в

морську форму; за неофіційною – своїми ж матросами з крейсера «Аскольд», яким не подобалася

вимогливість командира.

Вулиці імені нашого земляка в м. Мурманськ не існує, а от вулиця Аскольдівців – є.

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Соколовський, М. Смирнов, Я. Туманов, О. Шульгін, Є.

Алексєєв, М. Черкаський та ін.

***

ДЕРЖАВУ – НАРОДОВІ,

з політичного кредо К. Кетлінського

Ми не здавали Росію ворогові, ми віддали її народу.

ЗАГАЛЬНІ НЕСТІЙКІСТЬ І НЕДОВІРА, з визнання К. Кетлінського в листопаді 1917 р.

Неорганізованість управління, безгосподарність, безконтрольність, фактична безвідповідальність, необхідність отримати результати за будь-яку ціну в короткий термін і на короткий проміжок часу

створили атмосферу надзвичайної нестійкості настрою в масах і абсолютно справедливої недовіри

до адміністрації.

ПРЕТЕНЗІЇ МАС – СПРАВЕДЛИВІ, з розвідки Д. Єрмолаєва «Забуте місто»

У 1917 році і без того непросте становище різко погіршало. Зараз важко сказати, яку роль в

наростанні загальної кризи зіграли

В умовах наростаючого в Мурманську дефіциту продуктів харчування з вини військової

адміністрації згнило 40 тисяч пудів муки. Тоді ж було кинуто напризволяще велике – 450 голів –

стадо корів і зіпсувалася велика партія солонини.

ЗАЗНАВ ТЯЖКОГО ПОРАНЕННЯ, з статті «Дві битви, які вирішили долю 1-ої Тихоокеанської

ескадри, і перший штурм Порт-Артура» на militera.lib.ru

Контр-адмірал Вітгефт пасивно спостерігав за боєм з нижнього містка головного командного

пункту, розташованого біля фок-щогли «Цесаревича». Він так і не послав ескадрені міноносці

Єлісєєва в торпедну атаку, хоча така можливість була.

На пропозицію начальника штабу і командира човна перейти в бойову рубку чи, бодай, на верхній

місток, куди падало менше осколків, Вітгефт, відповівши, що «йому все одно, де вмирати», наказав принести з каюти фотографію померлої дружини і продовжував в бездіяльності чекати

вирішення власної долі.

Він не тільки не призначив свого заступника, але й, що ще гірше, тримав при собі начальника

штабу з офіцерами і командиром корабля, неначе хотів узяти їх з собою на той світ. Це очікування

закінчилося в 17.37, коли снаряд калібру 307 мм ударив в підвалину фок-щогли і всі 19 офіцерів і

сигнальників, котрі перебували на містку, були убиті чи поранені.

Від Вітгефта залишилася лише нога, загинуло два офіцерів штабу і