Мельников Лука [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МЕЛЬНИКОВ Лука Мартинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, публіцист, громадський діяч.

З учительської родини. Батько, Мельников М., – педагог.

Народився в 1865 р. в м. Немирові Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Вінницької області України).

Помер, захворівши тифом, в 1922 р.

Закінчив Немирівську гімназію.

Працював редактором газети «Кубанські обласні відомості» (1897-1902), секретарем Єйської

міської управи (1903-1907), редактором-видавцем газет «Єйський вісник» (1907) і «Новоросійське

життя» (1916-1917), пережив революцію і громадянську війну, продовжував службу за нової

влади.

Член підпільної організації «Немирівська ліга».

Член Товариства любителів вивчення Кубанської області.

Член Єйського товариства любителів витончених мистецтв.

М. – автор статей «Цивільні мотиви поезії Т. Г. Шевченка», «Інтелігентний чорноморець 40-х

років (Золотаренко)», «Іногородні в Кубанській області», «Пам’яті В. Г. Бєлінського», «З історії

кріпацтва на Кубані», низки літературознавчих та історичних розвідок.

Першим підняв питання про оцінку творчих зв’язків Шевченка і чорноморського літератора Я. Г.

Кухаренка.

Його перу також належать спогади в книзі «Цензурні порядки минулого часу» (1924).

З владою порозуміння не знаходив: за антиурядову діяльність був заарештований і запроторений

до в’язниці (1886). Багато років жив під таємним наглядом поліції.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Подушко, Ф. Гладков, Є. Феліцин, Я. Малама, С.

Руденко та ін.


***

КРАЩЕ НЕ ПРИХОВУВАТИ

, з творчого кредо Л. Мельникова

Правду можна сказати тільки про те суспільство, яке її приховує.

ГІРКИЙ МЕД ЧУЖИНИ, з статті Л. Мельникова «Як бути з іногородніми в козачих областях»

Іногородні не сполучені навіть в якусь бодай примітивну громадську організацію, котра б давала

їм легальну можливість, принаймні, хоч власними засобами і силами, поклопотатися про свої

інтереси: відкрити школу, найняти лікаря тощо.

ПЕРЕЛОМНИЙ РІК, з нарису І. Найдьонової «Невідомі оповідки про відомих людей»

У 1889 році Лука Мельников приїхав до Єйська. Йому вдалося одержати місце домашнього

вчителя в лікаря Костянтина Кухановича, який знаходився під наглядом поліції. Мельников

навчав двох його дітей та дітей купця Чеботарьова. Щоправда, навчав, не маючи на те права.

Батьки платили добре, і можна було існувати безбідно.

Але коли поліцмейстер Єйська осавул Бабич зажадав від Мельникова документи на право

займатися навчанням, той зайнявся... торгівлею. Він жив в Таганрозі, потім повернувся до Єйська, зупинився в будинку свого померлого тестя священика Василя Скидана – по Воронцовському

проспекту. Торгував то швейними машинками в магазині Зінгера, то книгами (магазин утримувала

дружина).

Крім комерційної діяльності, Лука продовжував підробляти репетитором в багатих будинках..., завів знайомство і подружився з братом поета Івана Подушка – Адріаном, спілкувався з

піднаглядним Куцевичем, Санжуровим, лікарем Мозголевським.

...Рік 1897-й став для Мельникова переломним. Наказний отаман Кубанського козачого війська

генерал-лейтенант Я. Малама викликав його до Катеринодару і призначив редактором офіційної

частини «Кубанських обласних відомостей». Він зобов’язав Мельникова ...висвітлювати недоліки

і упущення місцевого самоврядування, друкувати статті з питань господарювання з урахуванням

клімату, географії і звичаїв населення, поміщати матеріали про козачий побут і військову службу.

Малама надав йому право випускати газету без попередньої цензури. Невідомо чому Мельников, який перебував під поліцейським наглядом, раптом був призначений редактором...

ДОШКУЛЯЛИ ДРІБНИМИ ПРИЧІПКАМИ, зі спогадів Л. Мельникова

Під час зустрічі з Маламою, з нагоди призначення мене на посаду редактора, він сказав мені, що

він прихильник гласності, що він бажає, щоб газета заглядала по можливості у всі куточки

місцевого життя, освітлюючи його потреби і указуючи засоби до задоволення їх; проте разом з

тим він просить мене уникати всякої полеміки, оскільки полеміка не відповідає офіціозу.

Слово «полеміка» я зрозумів тоді в звичайному, вузькому, сенсі цього терміну; але скоро

виявилося, що під