Павлищев Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ПАВЛИЩЕВ Микола Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач, історик.

З дворянської родини. Батько, Павлищев І., – полковник Маріупольського гусарського полку,

вихованець Царськосільського ліцею.

Народився 6 (18) травня 1802 р. в с. Спичинцях Літинського повіту Подільської губернії

Російської імперії (нині – Погребищенський район Вінницької області України).

Помер 8 (20) грудня 1879 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Новодівочому монастирі.

Закінчив благородний пансіон при Царськосільському ліцеї (1814-1819).

Працював помічником столоначальника Департаменту народної освіти (1819-1820), чиновником

канцелярії Другої армії (1820-1825), перекладачем (1927-1830), столоначальником Азійського

департаменту (1830-1831) Колегії іноземних справ, Тимчасового Правління Царства Польського

(1831-1871).

Друкувався в газетах «Щоденник варшавський», «Літературна газета», журналах «Північна

бджола», «Історичний вісник», «Холмський греко-уніатський календар», «Московський

спостерігач».

Наш земляк – автор доробків «Брамбеус і юна словесність» (1835), «Поїздка до Червонної Руси»

(1844), «Варшавські листи до Ф. Булгаріна» (1847; 1849), «Данило, король російський. Історичний

нарис» (1869; 1870; 1871), «Віденський похід Собесського в 1683 р.» (1876), «Седмиці польського

заколоту 1861-64 рр.» (1887), «До характеристики гр. Берга» (1887).

Його перу також належать книги «Польська історія у вигляді підручника» (1843), «Історичний

атлас Росії» (1845), «Географія. Європа» (1847), «Гербовник дворянських родів Царства

Польського» (1853), «Польська анархія за Яна-Казимира і війна за Україну» (1879).

Перекладав А. Мандзоні, К. Фан-дер-Фельде, Вольтера.

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Глинка, Г. Керн, Є. Баратинський, Д. Мілютин, П.

Анненков, О. Пушкін, П. Плетньов, А. Дельвіг, О. Потапов, Я. Грот, П. Віттенштейн, В. Ертель, С.

Соболевський та ін.

***

ЗЛИДНІ ЧАТУЮТЬ

, з життєвого кредо М. Павлищева

Не мені одному загрожують злидні.

ВИХОДЬ ЗАМІЖ, з листа О. Пушкіна О. Пушкіній від 4 липня 1822 р.

Добрий і милий друже мій, мені не потрібно твоїх листів, щоб бути упевненим в твоїй дружбі, вони необхідні мені єдино як щось від тебе вихідне...

Обіймаю тебе і люблю. Веселися і виходь заміж.

БРАТ ПОГАНИТЬ СВІЙ ТАЛАНТ, з листа О. Пушкіної М. Павлищеву від 28 квітня 1832 р.

Мій бідний брат готовий поганити свій поетичний геній й поганити його єдино для того, аби

задовольнити насущні матеріальні потреби!

СВОЇХ ГРОШЕЙ ПРИПЛАЧУВАТИ НЕ В ЗМОЗІ, з листа О. Пушкіна М. Павлищеву від 4

травня 1834 р.

Милостивий государ Микола Іванович,

Дякую Вам за Вашого листа. Він слушний і діловий; отже, відповідати на нього не важко.

Погоджуючись узяти на себе управління батьковим маєтком, я зажадав ясного розрахунку боргам

казенним і приватним, і доходам.

Батечко відповідав мені, що боргу на всьому маєтку тисяч сто, що відсотків в рік повинно

сплачуватися тисяч сім, що недоїмок тисячі три, а що доходів тисяч 22.

…За сплатою казен. відсотків, залишається до 10,000.

З них якщо батечко покладе по 1,500 Ользі Серг., та по стільки ж Л. Серг-чу, то залишиться для

нього 7,000. Цього було б доволі для нього, але є недоїмки казенні, борги приватні, борги Льва

Серг., а частина доходів цього року вже батечком одержана і витрачена.

Поки не приведу в порядок… ці заплутані справи, нічого не можу обіцяти О. С.-вній і не обіцяю.

Стан мій дозволяє мені не брати нічого з доходів батькового маєтку, проте своїх грошей я не можу

і не в змозі приплачувати.

З щирим шануванням і відданістю залишаюся

Ваша покірний слуга

О. Пушкін.

МЕНЕ Ж ЦИГАНИТИМУТЬ, з листа О. Пушкіна дружині від 11 червня 1834 р.

А робити нічого. Якщо не взятися за маєток, то він пропаде ж дарма. Ольга Сергіївна і Лев

Сергійович залишаться на підніжному харчуванні, і доведеться взяти їх на руки мені ж, тоді-то

наплачуся і наплачуся, а їм і горя мало. Мене ж циганитимуть. О, сім’я, сім’я!

ТРЕБА ПЕРЕБАЛАКАТИ, з листа О. Пушкіна М. Павлищеву від 3 червня 1835 р.

Милостивий государ Микола Іванович,

Ви бажаєте знати, які статки батечка; посилаю Вам про те відомість.

У селі Болдіно душ – 564.

У сільці Кістєньово – 476.

Покійний Вас. Льв. володів іншою половиною Болдіно, в якому було також близько 600 душ. Ця

частина продана, через 3 роки після зречення від спадку самого спадкоємця. Я не міг узяти на себе

борги небіжчика, тому що вже й без того був обмежений; а брат Л.С., здається, не міг би про те й

подумати, бо відразу потрібно було б сплатити принаймні 60,000.

Шкода, що ви у той час не знеслися зі мною; якби я міг думати, що Ви візьмете на себе управління

цим маєтком, я б міг від нього не відступитися.

Ви хочете мати доручення на управління частиною Кістєньова, якого доходами поступаюся сестрі: з бажанням; напишіть мені тільки: чи переслати Вам його, чи самі Ви за ним приїдете.

Переговорити про все не погано було б.

Весь ваш

О. Пушкін.

ПОХОВАВ НЯНЮ ПУШКІНА, з статті «Яковлєва Ярина Родіонівна» на інтернет-сайті narod.ru На вул. Марата (колишній Брудній) знімала квартиру сім’я Павлищевих. У них останні свої місяці

й доживала няня Олександра Сергійовича Пушкіна – Ярина Родіонівна.

Вона народилася й померла кріпосною. На похорони О. Пушкін не поїхав, як, втім, і його сестра.

Поховав няню чоловік Ольги Микола Павлищев, залишивши могилу безіменною. На цвинтарях до

могил незнатних персон, тим паче кріпосних, не проявляли належної уваги. Залишена без нагляду

могила няні виявилася незабаром загубленою. Судячи з вірша М. Язикова «На смерть няні О. С.

Пушкіна», в 1830 році могилу Ярини Родіонівни намагалися розшукати, проте вже тоді не

знайшли.

СИН СТАВ ФАЛЬСИФІКАТОРОМ, з нарису С. Макаренко «Ольга Сергіївна Пушкіна-

Павлищева»

Ольга Сергіївна Пушкіна свій характер – різкий, раптово змінний, зі спалахами гніву й веселощів, успадкувала, треба думати, від матері. І в дитинстві дуже від цього страждала, оскільки

приборкувати капризи своєї натури ще не вміла.

…У січні 1828 року дружні стосунки брата й сестри набули нового оберту. 27 січня 1828 року, в

Петербурзі, Ольга Сергіївна уранці тихенько вийшла з рідної домівки й сіла в сани, де її вже чекав

майбутній чоловік – товариш по навчанню брата Лева. Можливо, Ольга Сергіївна й

познайомилася з ним, відвідуючи брата, або пізніше, на одному з вечорів або кликаних вечерь.

Микола Іванович Павлищев був освіченою людиною, перекладачем, автором наукових праць,

видавцем, чиновником Департаменту народної освіти.

Згодом, відряджений до Варшави, він стає управителем канцелярії генерал-інтенданта Царства

Польського, сенатором і таємним радником. Посади солідні і тим дивніше читати постійні скарги

пана Павлищева на безгрішшя в листах до Олександра Сергійовича і Сергія Львовича Пушкіних.

Саме його дріб’язковість і скнарість спричинила немало неприємностей поетові і отруювала й без

того нелегке життя Ольги Сергіївни.

Проте тоді романтичний початок шлюбу – таємне вінчання – не провіщав майбутніх нещасть та

непорозумінь.

Улюблений брат виступив в ролі посадженого батька, Ганна Петрівна Керн – в ролі посадженої

матері, барон Антон Дельвіг надав для кликаної вечері свою квартиру. Там Олександр і

благословив сестру іконою Іверської Божої матері від імені батьків. Важко сказати, чому вони так

рішуче опиралися браку дочки з Павлищевим, особливо Сергій Львович...

Не думаю, що їх зупиняла бідність нареченого або його вік... Скоріше, вони, як люди навчені

досвідом світського життя, відчули майже відразу й критично сприйняли ті риси в її чоловікові, про які ми вже згадували. Додамо сюди ще й заздрість, черствість. Вони будуть видні з листів

Павлищева надалі. Але поки... Надія Осипівна, згнітивши серце, погоджується з вчинком доньки, батько упирається ще дві години, однак здається. Ольга Сергіївна стає Павлищевою, зберігши

родинні зв’язки.

Новим родичам важко було уживатися із зятем. Микола Іванович вимагав спочатку посагу, а

потім, в 1835-36 рр., коли вже не було Надії Осипівни, розділу майна, виділення частини спадку

для Ольги Сергіївни й продажу Михайлівського. Після того, як постарілий і змучений хворобами

Сергій Львович передав все кермо влади майном синові-поетові, пан Павлищев змучив останнього

нетямущими й нудними листами, заповненими підрахунків і розрахунків.

Ольга то жила у Варшаві, то роз’їжджалася з чоловіком.

…Їй з малюком-сином треба було знімати житло. Вона намагалася стримати матеріальні

домагання свого чоловіка, але все було марно. Крім того, здоров’я Ольги Сергіївни після важких

пологів погіршилося, хвороби віднімали багато сил.

Почали турбувати очі. Кілька разів лікарі знаходили її стан дуже небезпечним. У 1862 році вона

фактично перестала бачити. Постійно потребувала сторонньої допомоги. Але знаходила сили

диктувати своєму синові Льву уривки зі спогадів, сімейні перекази, легенди. …Вона не могла

перевірити, що він пише, і не знала, що улюблений син умисне перекрутить не тільки багато

фактів з біографії свого геніального дядька, а навіть й уривки з сімейного листування, а деякі

листи і зовсім придумає, та так схоже, що не відрізниш від справжніх! Навіщо Лев Миколайович

Павлищев пішов на таку свідому фальсифікацію – невідомо й незрозуміло.

Ольга Сергіївна Пушкіна-Павлищева померла 2 травня 1868 року після тривалої хвороби. Її

чоловік майже відразу ж одружувався на жінці, з якою був зв’язаний відносинами вже багато

років.

ДЕЯКІ СУЧАСНИКИ ВВАЖАЛИ НЕГІДНИКОМ, з нарису Д. Туманова «З огидою читаючи

життя моє»

27 січня 1828 року в Санкт-Петербурзі Ольга Сергіївна (сестра О. Пушкіна – авт.) уранці тихенько

вийшла з рідної домівки й сіла до саней, де її чекав майбутній чоловік.

Ользі Сергіївні йшов тридцять перший рік. Микола Іванович Павлищев був на п’ять років від неї

молодшим. Вони таємно повінчалися в церкві Святої Трійці Ізмайлівського полку.

На жаль, так романтично обставлене одруження виявилося нещасливим. Павлищев, за

характеристикою сучасників, виявився негідником, який посварив її з усією родиною.