Селивановский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

СЕЛІВАНОВСЬКИЙ Олексій Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, літературний критик. Фундатор і перший головний редактор «Літературної газети».

З родини службовців.

Народився 23 березня 1900 р. в м. Ольгополі Подільської губернії Російської імперії (нині –

Чечельницький район Вінницької області України).

Розстріляний більшовиками 21 квітня 1938 р. на об’єкті НКВС «Монастир» під м. Москвою (нині

– Московська область РФ). Похований в братській могилі.

Закінчив Київське реальне училище (1917).

Працював редактором газет в Курську і Миколаєві (1919-1924), кореспондентом донецької газети

«Всеросійська кочегарка» (1924-1925), редактором газети «Луганська правда» (1925-1926),

секретарем з національних питань Всесоюзної асоціації пролетарських письменників (1926-1929),

відповідальним редактором «Літературної газети» (1929-1937).

Друкувався в газетах «Правда», «Літературна газета», журналах «Новий світ», «Вибій», «На

літературному посту», «Жовтень», «Літературний критик», «Молода гвардія», «Літературне

навчання».

С. – автор розвідок Очікування нової людини», «Підступність і любов Занда», «Сміх Ільфа і

Петрова», «Право на мрію», «Голос з того боку», «Поезія Пролеткульту і «Кузні»,

«Конструктивізм».

У його доробку також – книги «Попутництво і союзництво» (1932), «Поезія і поети» (1933), «В

літературних боях», «Нариси з історії російської радянської поезії» (обидві – 1936).

З владою порозуміння не знаходив: як контрреволюціонера його заарештували (1937) і

розстріляли (1938).

Посмертно реабілітований (1956).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Шолохов, О. Фадєєв, Б. Горбатов, І. Бабель, О.

Серафимович, Ф. Левін, П. Безпощадний, О. Фарбер та ін.

***

БОЛІСНО, з творчого кредо О. Селіванського

Думати – болісно.

ПОТРЕБА ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕ УДОВОЛЕНОЮ, з книги О. Селіванського «Нариси з історії

російської радянської поезії»

У широких шарів радянських читачів існує гостра потреба в підсумовуванні досвіду радянської

поезії, в точному визначенні її успіхів і тенденцій її розвитку, у відділенні безперечного в ній від

спірного, явно помилкового або застарілого. Але ця потреба залишалася не удоволеною.

...Єдина ж за останній час спроба дати синтетичну схему руху радянської поезії – доповідь М. І.

Бухаріна на Всесоюзному з’їзді радянських письменників в серпні 1934 р. – не охоплює всього

різноманіття поетичних явищ.

ГІПНОТИЧНА БАТЬКІВЩИНА, з статті О. Селіванського «Пастернак»

Різноманітність ритміки, уміле поєднання в одному невеликому творі різних тем і варіацій, багате

інструментування вірша– все це робить музично-виразною поетичну технологію Пастернака. Його

ліриці властиве прагнення давати два паралельні розрізи образу, два паралельні мотиви, дві

паралельні сторони однієї і тієї ж теми.

Його поезія, як він сам говорить,– «гіпнотична батьківщина». Вірші його «переметафоризовані».

Той досвід, який виражає в своїй творчості Пастернак, обмежений. Це часто досвід відвернутої

книжкової культури.

РОСІЙСЬКИЙ КЛАСИК СПРИЙМАЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО СЛОВ’ЯНАМИ, з заміток С.

Шумихіна «Практика пушкінізму (1887-1999)»

Я займався багато пропагандою Пушкіна в Англії і Франції і можу про це говорити досить

конкретно,– пропаганда Пушкіна упирається в наступні моменти: з одного боку, поза сумнівом, є

моменти занепадницької, романтичної естетики, яка панує, принаймні, в Англії і, як вищий зразок, бере поета Шеллі, і якій пушкінська простота і тверезість здаються непоетичними. ...А інший

момент– це незнання російської мови і той факт, що, кажучи словами Толстого, мистецтво

починається там, де починається «трохи». І це «трохи», яке у Пушкіна грає таку колосальну роль,

більшу, ніж у когось іншого, це «трохи» не доходить. Тут доля Пушкіна пов’язана з долею

російської мови.

І тому, як правильно вказав Селівановський, Пушкін був сприйнятий донині скільки-небудь живо і

активно лише слов’янськими народами, тому що окремі випадки захоплення Пушкіним, як,

наприклад, у Меріме, звичайно, не роблять весни.

ДУМАТИ – БОЛІСНО, зі спогадів М. Зоріна «Чистий аркуш паперу»

Бабель акуратною стопкою складає записки, розгладжує їх.

– Як відповісти на це запитання? У Парижі один буржуазний журналіст брав у мене