Эшколь Леви [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЕШКОЛЬ Леві


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: єврейський.

Державний і політичний діяч. Справжнє прізвище – Школьник Лев Йосипович. Перший прем’єр-

міністр Ізраїлю, якого запросили з офіційним візитом до США.

З родини комерсанта.

Народився 25 жовтня 1895 р. в с. Оратові Липовецького повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Іллінецький район Вінницької області України).

Помер 26 лютого 1969 р. в м. Єрусалимі (Ізраїль).

Навчався в одній з Вільненських гімназій.

Працював збирачем цитрусових (1914-1918), служив у Британській армії (1918-1920), був

керівником департаменту переселення Палестинського бюро (1934-1941), членом центрального

командування Хагани (1941-1947), генеральним директором міністерства оборони Ізраїлю (1947-1950), міністром сільського господарства (1950-1952), міністром фінансів (1952-1964), прем’єр-

міністром (1964-1969).

Член ішува – вищого представницького органу (1920).

Започаткував дипломатичні відносини з ФРН, посилив зв’язки з СРСР.

Під час Шестиденної війни створив Уряд національної єдності (1967).

Емігрував до Палестини (1914).

Нині у м. Кір’ят-Оно (Ізраїль) одна з вулиць носить ім’я Е.

Портрет нашого земляка прикрашав банкноту в 5000 шекелів (1984), а після деномінації – 5

шекелів (1987).

Серед друзів та близьких знайомих Е. – І. Рабін, М. Бегін, Г. Меїр, М. Шарет, П. Сапір, М. Даян, П. Лавон, І. Алон, І. Галілі, Б. Аарон та ін.


***

ІСНУВАТИ ДАЛІ

, з політичного кредо Л. Ешколя

Якби ми зазнала поразки у війні, на адресу єврейської держави було б сказано немало хвальних

слів, можливо, найкрасивіших за всю нашу історію. Парламенти всіх країн світу ушанували б

хвилиною мовчання загибель двох з половиною мільйонів євреїв. Але ми вирішили вижити. Ми

билися і перемогли. За це вони засудили нас.

Але ми живемо і вважаємо за краще продовжувати жити далі.

ВІДЧУТТЯ СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ, зі спогадів Л. Ешколя

Я чудово пам’ятаю двір із великою кількістю корів i курей. Вiд нього залишилось у мене вiдчуття

сiльського життя. У садибi жило три поколiння. Головувала над усiєю родиною бабуся, дуже гарна

й розумна жiнка. У господарствi iнiцiатором нових дiлових iдей була саме вона.

…Мiй батько був селянином за своєю природою, i найкращими днями для нього були тi, що вiн

провiв у полi.


ЗРОБИВ УСЕ, з оцінки діяльності Л. Ешколя Г. Меїр

Зробив як прем’єр-міністр і міністр оборони все потрібне, щоб наші війська могли виконати своє

завдання.


ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТАЛАНТ, з замітки А. Баніта «Левi Ешколь: хлопець з Оратова, який став

ізраїльським прем’єром»

У роки перебування в Литвi Ешколь всерйоз зацікавився соцiалiстичними iдеями і став членом

радикальної молодiжної сiонiстської групи «Цеiре Сiон», яка ставила за мету заселення Палестини

i створення держави Ізраїль.

Життя в Палестинi Ешколь розпочав як сiльськогосподарський робiтник, але лiдерськi якостi ще

замолоду зробили його одним із керiвникiв сiонiстських органiзацiй. 1920 року вiн разом з

однодумцями створив кiбуц «Дганiя Бет». Спершу, подаючи приклад, поряд iз iншими працював

на полях, але незабаром йому доручили бути скарбником поселення.

Тодi ж почалася активна участь Ешколя в полiтичному та економiчному життi єврейських

поселень, яке призвело 1948 року до утворення держави Ізраїль.

Сучаснi iсторики й полiтологи особливо вiдзначають таку рису Ешколя, як дипломатичний талант, умiння йти на компромiси. В умовах багатопартiйностi в Ізраїлi йому вдавалося знаходити спiльну

мову навiть з опонентами.


ЖИВІ І МЕРТВІ, з статті «Леві Ешколь на прізвище Школьник» в «Єврейському журналі»

Він був твердо переконаний в тому, що Ізраїль не має віддавати відвойовані території без гарантій

повного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту.

...Ешколь також домігся дозволу радянських властей на репатріацію євреїв до Ізраїлю в особливих

випадках.

І ще один вельми примітний факт. Як відомо, в своєму заповіті Жаботинський прохав поховати

себе «лише за розпорядженням єврейського уряду в незалежній державі, яку буде створено

незабаром в Палестині». 15 років поспіль Давид Бен-Гуріон рішуче відмовляв у виконанні цього

прохання. «Ці похорони – приватна справа сім’ї Жаботинського. Нам потрібні живі євреї, а не

мертві», – відповідав він.

І коли 1964 року до нового очільника уряду прийшов лідер