Корвин-Петровская Мария [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОРВІН-ПЕТРОВСЬКА Марія Габріель Вінцентівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменниця, публіцист, актор. Псевдоніми – Запольська Габріель, Юзеф Маскофф, Валерій

Томицький. Фундатор реалті-шоу на європейських теренах.

З міщанської родини. Батько, Корвін-Петровський В., – маршалок волинської шляхти.

Народилася 30 березня 1857 р. в с. Підгайцях Австро-Угорської імперії (нині – Луцький район

Волинської області України).

Померла 17 грудня 1921 р. в м. Львів Польщі (нині – адміністративний центр однойменної області

України). Похована на Личаківському цвинтарі.

Навчалася в Львівському науково-виховному інституті.

Член Акторської Комісії Театральних Прем’єр.

Делегат письменницького Форуму Польських Жінок (1912).

Як акторка починала в аматорських спектаклях (1882), пізніше стала займатися цим мистецтвом

професійно (1889). Виступала на сценах Кракова, Познані, Львова, Варшави, Петербурга, Парижа.

Друкувалася в «Dziennika Polskiego», «Przegladu Tygodniowego».

Як письменниця дебютувала оповіданням «Один день з життя троянди» (1883).

Потім настала черга повістей і романів «Маланка» (1883), «Про що не говорять»(1909), «Про що

навіть думати не хочу»(1914), п’єс «Перший бал» (1883), «Каська Каріатида» (1885), «Каська-

Каріатида» (1888), «Чистилище» (1889), «Зашумить ліс» (1899), «Сезонне кохання» (1905),

«Мораль пані Дульської» (1906), «Донька Туськи» (1907); збірок оповідань «Акварель» (1885), «З

історії страждань» (1890), «Людський звіринець» (1893).

Перу нашої землячки також належать наступні доробки: «Жабуся», «Їх четверо», «Панна

Малічевська», «Смерть Феліціана Дульського», «Агасфер», «Янка», «На порозі пекла»,

«Осіннього вечора», «Кохання на сезон», «З мемуарів молодої дружини».

К.-П. – автор «Щоденника молодої пані».

За життя письменниця мала 7-томне зібрання творів (1910-1912).

За творами З. знято фільми: «Царевич M. Фукса» (1918), «Той» В. Ленчевського (1921), «Про що

не говорять» E. Пухальського (1924) i M. Кравіча (1939), «Поліцмейтер Тагєє» Й. Гардана (1929),

«Мораль Пані Дульської» Б. Нєволіна в Польщі (1930) і Й. Крейчіка в Чехословаччині (1958).

Уже в наші часи п’єси К.-П. поставили відповідно: «Агасфер» – Київський театр ім. І. Франка;

«Маленькі подружні злочини» – Театр Романа Віктюка. Моновистава «Габріель Запольська» у

виконанні Ніни Репетовської пройшла у львівському «Центрі «Дзиґа».

Що стосується особистого життя, то простим воно не було. Наша землячка зазнала

несправедливих звинувачень у плагіаті.

Менше року проживши з чоловіком К. Сніжко-Блоцьким, якого, як виявилося, цікавив лише посаг, вона розлучилася (1877). Виникли суттєві тертя і з другим – художником С. Яновським. На схилі

літ її обібрав молодий лікар-коханець.

В один із скрутних життєвих моментів К.-П. здійснила спробу самогубства шляхом отруєння

(1888). А пізніше – втратила свідомість на сцені і не приходила до тями впродовж двох діб (1900).

Після смерті нашу землячку не хвали протягом п’яти діб: то підозрювали, що її отруїв лікар, то

думали, що вона заснула летаргійним сном.

У с. Підгайцях функціонує музей письменниці.

Серед друзів та близьких знайомих К.-П. – Т. Павликовський, П. Возняковський, Л. Пйотровський, А. Вислицький та ін.


***

ВИТЕРТИ НОСА,

з життєвого кредо М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської)

Якою б не була причина нашого відчаю і нашого плачу, врешті-решт завжди потрібно витерти

носа.


А У МЕНЕ, СИРОТИНКИ, з роману М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської) «Маланка»

Темний фон лісу, який оточує сіло, затуляє горизонт. За той ліс опускалася вогненна куля,

розстилаючи свій багряний королівський плащ... Біля болотистого шляху, на горбику, на простому

хресті розпрямив плечі дерев’яний Христос. З села лунала пісня, добре відома в околицях:

У сусіда хата біла...

Якийсь музикант-самоучка грав під лісом, і в повітрі тремтіла мелодія, яка, відлетівши вдалину, плакала і ридала. Дівчина потихеньку схилила голову і опустила очі. Сонце зайшло. Темний ліс

здавався пасткою для гаснучих променів, які віддалялися, трепетно і соромливо, на захід.

А у мене, сиротинки

Ані щастя, ані жінки...


ВТРАТИЛА ВСЕ, зі спогадів М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської)

Під час короткого заміжжя за паном Сніжко я втратила все: віру в людей, свої дівочі ілюзії і посаг.

НЕМАЄ ГРУНТУ ПІД НОГАМИ, з листа М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської) С.

Яновському

Багато боргів, грошей взагалі немає, писати ніколи. Лише Львів мені залишився, більше нічого.

Немає ґрунту під ногами, немає даху над головою...

СИМВОЛ ЄДНОСТІ ДВОХ КРАЇН, з розвідки В. Дишканта «Габріель Запольська як дзеркало

української приналежності до Європи»

Що стосується Габріель Запольської, то в умовах активної підтримки Польщею європейських

устремлінь України ця письменниця і актриса може служити своєрідним символом єдності

культурного простору обох країн. ...Її біографія, як, наприклад, біографія Соломії

Крушельницької, – зразок кровної спорідненості певної частини України з Європою.

Габріель Запольську як із західними, так і з російськими письменниками початку минулого

століття об’єднувало багато чого.

Для письменників типу Запольської були нестерпимими, перш за все, брехня, лицемірство,

практика подвійних стандартів в суспільній і сімейній моралі.


ЗАКОЛИСУВАЛА СУМНА ВОЛИНСЬКА ДУМА, з оцінки М. Г. Корвін-Петровської (Г.

Запольської) Ю. Крашевським

Невже на нашій землі може народитися така жінка, яку до сну заколисувала сумна волинська

дума, а мати полька до молитви рученьки складала.

БЕЗСМЕРТЯ ЛІРИКА І ВІДЬМИ, з оцінки М. Г. Корвін-Петровської (Г. Запольської) Р.

Віктюком

Запольська була якнайтоншим ліриком і якнайтоншою відьмою. Вона настільки тонко розуміла, в

чому неможливість зійтися двом. Майже нереально, в ній була така туга і біль.

...У п’єсі («Маленькі подружні злочини» – авт.) історія про те, як люди кохають і прощають один

одного.

Габріель Запольська – львів’янка. Недавно я був у Львові, і був приголомшений тим, що її могила, нібито тільки недавно з’явилася. Маса живих квітів, свічок. Я навіть подумав, що помилився.

Вона померла на початку XX століття. Дві могили за все життя приголомшили мене. Перша –

Оскара Уайльда на Пер Лашез. Коли я до неї підійшов збоку, а був похмурий день, мені здалося, що там тисячі пелюсток троянд. А коли наблизився, то побачив, що це сліди помади від

поцілунків. Це приголомшливо! Дощ змиває їх і знову тисячі людей залишають цей знак кохання, запаху, пристрасті. В цьому і є безсмертя Уайльда і Габріель.

Мені б дуже хотілося, щоб сталося відкриття Запольської в XXI столітті, як молодого

божевільного дівчати, тому що таку п’єсу могло написати тільки дівча.

...П’єсу Габріель Запольської я можу порівняти лише з тургенівським «Місяцем в селі»... Але я з

жахом і радістю можу сказати, що Запольська на початку XX століття написала на цю ж тему

тонше, глибше, смішніше і зворушливіше і одночасно – серйозніше. Якби вона була Пушкіним, в

назві було б слово «маленькі», а ми «л» закреслюємо і зверху пишемо «маненькі сімейні злочини».

Тургенєв був би щасливим, якби він прочитав цю п’єсу.


ТРАГЕДІЇ НЕРОЗУМНИХ ЛЮДЕЙ, з кореспонденції «Пані Дульська з Тарнова» в газеті

«Демократична Україна»

Назва п’єси Габріель Запольської «Мораль пані Дульської» давно стала афоризмом, який

вживають, коли йдеться про брехливу, святенницьку «мораль». Написана сто років тому і

вперше показана в Кракові, драма має щасливе сценічне життя. Її перекладали і ставили

словацькою, чеською, українською, російською, угорською, болгарською, румунською,

іспанською, німецькою мовами.

У трагіфарсах Габріель Запольської, або «трагедіях нерозумних людей» (так письменниця

визначала свої твори) виявляється її спостережливість за побутом і характерами міщанського

середовища. Драми вирізняють чудове знання законів сцени, вміле розгортання дії, живий діалог і

мова, що передає індивідуальні риси персонажів.

Нещодавно киянам випала нагода переглянути ще одну виставу за актуальною п’єсою. Її зіграли

актори Тарнівського драматичного театру імені Людвіка Сольського у приміщенні Київського

академічного Молодого театру. Показ вистави гості з сусідньої держави присвятили 150-річчю від

дня народження Габріель Запольської та 100-річчю написання п’єси.

Вистава у постановці Кшиштофа Міклашевського нагадувала дивовижне телебачення, де можна

бачити різні канали, «перемикаючи» лише увагу.


БОЖЕВІЛЬНО ЦІКАВО, з інтерв’ю Р. Віктюка О. Химич «За рахунок садомазохізму «Маненькі

подружні злочини» навіть виграють»

– Чому вирішили взятися за «подружні злочини»?

– Ой-ой, відмінна тема для бесіди! Значить, розповідаю... Тихо всім! – Роман Григорович шикнув

на офіціантів і своїх помічників. – Слухай! Ця п’єса «Маненькі подружні злочини» написана

Габріель Запольською.

Так ось, я знав багато п’єс Габріель, оскільки читаю польською. Зовсім недавно перечитував

«Маненькі подружні злочини» – і раптом зрозумів: вона настільки тонко ще на початку століття

дозволила собі написати про непрості стосунки. Там сюжет: дорослий чоловік закохує в себе 18-

річну, а доросла жінка закохує в себе 19-річного. І ось вони хочуть збагатити свою кров за

допомогою ось цих кохань. Що з цього виходить? Це божевільно цікаво...

Габріель, звичайно, не знала ні відкриттів Фройда, ні садомазохістських штук. Але на

сьогоднішній день людство вже пройшло через все це. Природно, на п’єсу неможливо дивитися,

уникаючи таких речей. І за рахунок садомазохізму «Маненькі подружні злочини» навіть виграють.

Виникає відчуття, ніби написані вчора.


ДЛЯ МЕНЕ ВЖЕ ВИКОПАЛИ МОГИЛУ, з нарису С. Гупала «У дюнах людської злості»

Із Станіславом Яновським вони одружилися в листопаді 1901 року. Це було нелегкий час для

Габріель. Нервові хвороби виснажили її, катастрофічно почав падати зір, загрожувала повна

сліпота, письменниця і актриса часто засинала, заливши очі кокаїном. Перспективний художник

Станіслав Яновський не знав, які випробування його чекають попереду. Він був на одинадцять

років молодшим за дружину, по-справжньому кохав її.

Проте не мислив себе без живопису, а Габріель Запольська вважала себе ціннішою для

суспільства. У подружжя виникло хворе суперництво. Проте Станіславу Яновському варто віддати

належне: він протягом 20 років залишався вірним чоловіком цієї непростої жінки. Він зберіг

пам’ять про письменницю: надав дослідникам безцінні її листи до нього...

Останнє десятиліття для Габріель Запольської було найтяжчими. Розбита нелегким життям, без

здоров’я, письменниця відчувала себе дуже самотньою. Окрім чоловіка, з яким ще існував шлюб, у неї нікого не було. Сестрі Станіслава Яновського вона писала: «Моя сестра загрузнула в егоїзмі, брат теж, батько помер, мати розумово хвора... Я не віруюча, але вчора просила Бога: «Поверни

чоловіка». На вулиці сонце, люди радіють, а мені здається, що для мене викопали могилу».


ГРАЛА РОЛЬ ЕКЗАЛЬТОВАНОЇ ОСОБИ ДО ОСТАННЬОГО, з статті «Габріель Запольська»

на lvov-forum.com

Постійні конфлікти в колективах (вважала, що її недооцінюють) привели до того, що вона

змушена була залишити Польщу і виїхати до Парижа. Виступала там впродовж п’яти років (до

1895); спочатку у складі знаменитого театру Лібре А. Антоїна, а потім в Театрі де Лувре,

працюючого в стилі модерн. Проте значних успіхів їй досягти не вдалося, зважаючи на посередні

артистичні дані.

Після повернення намагалася вступити до державних театрів, але після невдач їй довелося знову

прийняти пропозицію грати в провінційних трупах.

Нарешті її запросили до Краківського театру, де вона успішно виступала, хоч й була під постійним

прицілом театральних критиків.

Враховуючи інтриганський і незлагідний характер нашої героїні, їй постійно не везло ні з

колективами, ні з режисерами, ні з особистим життям.

З 1904 р. Запольська постійно проживає в Львові, організовує з своїм другим чоловіком-

художником Станіславом Яновським театральну трупу і разом з нею гастролює Галичиною.

Під час окупації Львова російськими військами в 1914 р. організувала кондитерську.

Останні роки життя жила в повній самоті на своїй віллі «Скіз» в Личаківському

передмістя. Граючи до кінця в своєму житті роль екзальтованої жінки, піддалася чарам

молодого гіпнотизера, який повністю її обібрав, відсудивши всю нерухомість