Олизар Нарцисс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ОЛІЗАР Нарцис Пилипович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Політичний діяч, публіцист, мемуарист.

З графської родини. Батько, Олізар П.-Н., – підчаший Великого князівства Литовського; брат, Олізар Г., – поет, публіцист, мемуарист, перекладач.

Народився в 1794 р. в с. Старому Загорові Волинського намісництва Російської імперії (нині –

Локачинський район Волинської області України).

Помер 9 серпня 1862 р. в с. Садах поблизу м. Познані (Польща).

Закінчив Кременецький ліцей.

Член політичного угруповання «Готель Ламбер».

Брав участь у підготовці і здійсненні польського повстання в Україні (1831). Заарештований і

запроторений до в’язниці, з якої втік.

Емігрував до Франції.

Автор наступних двотомників: «Польські мемуари» (1844) і «Щоденник оригінал» (1853).

Серед друзів та близьких знайомих О. – А. Фелінський, Т. Чацький, Ю. Словацький та ін.

***

ПОМЕРТИ ВІЛЬНИМ

, з патріотичного кредо Н. Олізара

Хто виживе, вільним буде, хто помирає за Батьківщину, уже вільний.

СЕНАТОР ВИЇХАВ, з довідки «Коростишів» на city.zt.ua

Перше письмове згадування про Коростишів відноситься до 1499 року, коли великий князь

Литовський Олександр подарував село Коростишево разом з людьми й землями якомусь Семену

Кмиті. Останній влаштувався десятком верст західніше, вибудувавши в районі нинішнього села

Кмитова дерев’яну фортецю. Сьогодні залишків тієї фортеці немає й у спогадах, залишилася лише

назва населеного пункту – Кмитів.

Синові Семена, воєводі Смоленському й старості Чорнобильському, мабуть, було в тягар володіти

віддаленим як для нього маєтком, і він в 1565 році продав Коростишів своєму братові – Івану

Олізару. До речі, у Житомирі, на католицькому цвинтарі дотепер зберігся склеп, на якому час не

стер напис: «Єжи Олізар, онук сенатора Нарциса Олізара».

Цей склеп має безпосереднє відношення до коростишівських поміщиків. Сенатор Олізар брав

участь у польському визвольному русі кінця XVIII століття й після переслідувань з боку царської

влади виїхав на постійне проживання на Захід. Його брат Густав Олізар – найвідоміший поет, що

дружив з Пушкіним і мав стосунки з декабристами.

ЛИСТИ ПОВСТАНЦІВ, з розвідки А. Крохмаль «Документи з історії України і польсько-

українських відносин у збірках полоністичних інституцій»

ХІХ сторіччя представлено матеріалами переважно з історії Листопадового повстання, про перебіг

боїв на території Русі й України. Інформацію за цією темою можна знайти в таких рукописних

колекціях:

Сеймові папери за 1831 р., отримані із Сенату, серед яких: протокол сеймику Київського

воєводства, акт про початок повстання на Поділлі й Україні від 20 червня 1831 р. (оригінал), протокол сеймику Подільського воєводства, листи повстанців до Нарциса Олізара, відозва

волинських мешканців до Сейму.

ДО ЕМІГРАЦІЇ, з статті Л. Зашкільняка «Польське повстання 1830-1831 рр.»

Розпочалось 29. 11.1830 у Варшаві, охопило Королівство Польське і поширилось на землі

Правобережної України та Білорусії. Воно вибухнуло на хвилі європейських революційних і

національних рухів, спрямованих проти домінації трьох абсолютистських імперій на континенті –

Росії, Австрії та Прусії. Безпосередніми причинами повстання стало порушення дарованої царем

Олександром І конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської

опозиції і патріотичних організацій, запровадження цензури і репресивно-поліційних порядків.

Національний уряд схвалив програму боротьби за відновлення Польської держави у кордонах

1772.

Патріотичне Товариство 25.1. провело у Варшаві багатолюдну демонстрацію, яка примусила сейм

проголосити скинення Миколи І з польського престолу. В ці дні вперше з’явилося звернене до всіх

гноблених Російською імперією народів гасло «За нашу і вашу свободу!».

Навесні 1831 вибухнули повстання польського населення у Литві, Білорусії і Правобережній

Україні. В українських землях польські повстанці зустріли значну протидію з боку селянства.

Створені переважно з шляхти повстанські групи С. Ворцеля на Волині, К. Ружицького на

Житомирщині, Колишка на Поділлі і Київщині були у квітні-травні 1831 розгромлені царськими

військами. 26.5.1831 головні польські сили під командуванням ген. Я. Скшинецького