Перетяткович Марьян [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПЕРЕТЯТКОВИЧ Мар’ян Мар’янович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Архітектор, теоретик містобудування.

З поміщицької родини.

Народився 23 серпня (4 вересня) 1872 р. в с. Усичах Луцького повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – Луцький район Волинської області України).

Помер 22 травня (4 червня) 1916 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Закінчив Рівненське реальне училище (1890), Петербурзький інститут цивільних інженерів (1896-1901), майстерню Л. Бенуа (1904-1906).

Служив в армії (1890-1896), працював помічником зодчого (1906-1907), вільним архітектором в

Петербурзі (1908-1916).

Член Петербурзької академії мистецтв (1912).

Член Петербурзького товариства архітекторів.

Один з авторів «Проекту перебудування С.-Петербурга».

Друкувався в журналі «Зодчий».

П. спочатку тяжів до раціоналістичної гілки модерну, пізніше – до спадщини класики і творінь

італійських архітекторів і, як наслідок, до перебільшеної монументалізації.

Як архітектор дебютував проектом «Зал для народних зібрань» (1906).

Потім настала черга наступних доробків: в Петербурзі – католицький костьол (1907-1909), трамвайний міст через р. Фонтанку (1908), будинок страхового товариства «Саламандра» (1908-1909), храм-пам’ятник російським морякам, загиблим у війні з Японією (1909-1911), банкірський

будинок Вавельберга. (1910-1912), римсько-католицький притулок для бідних хлопчиків (1912), будинок міських установ (1912-1913), Російський торгівельно-промисловий банк (1912-1914), Міністерство торгівлі і промисловості (1914-1915); в с. Осташеве Московської губернії церква; в

Ростові-на-Дону – контора державного банку (1912-1914); в П’ятигорську і Єсентуках –

грязелікарні.

Всього на творчому рахунку П. – понад 20 об’єктів.

Перу нашого земляка належать статті «Відгуки на конкурс проектів Ільїнсько-Аннінського

притулку», «Програма конкурсу на складання проекту будівлі Музею Оренбурзького краю в м.

Оренбург» (обидві –1912).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Є. Шреттер, М. Смирнов, І. Рерберг, М. Верьовкін, Л.

Бенуа, Ф. Єнакієв, І. Григорович, М. Лялевич, Г. Кривошеїн, Г. Мазуров, Ф. Лідваль та ін.


***

НАСКРІЗНЕ МИСТЕЦТВО

, з професійного кредо М. Перетятковича

Архітектура– мистецтво, крізь яке можна пройти.

ПРОЕКТУВАВ БАНК В ПРИНЦИПІ, з кореспонденції А. Хохрьова «Гроші до грошей»

У 1903 році Михайло Іполитович прийняв на себе важкість банкірського тягаря і в першу чергу

задумався про статус будинку Вавельбергів. Чим відрізняється хороший банк від дуже хорошого?

Кількістю грошей? Так, але головне – будівлею. Грошей у Вавельберга вистачало, тому слід було

збудувати щось грандіозне, таке, що своїм виглядом буде вказувати на непорушність засад і

надійність внесків. Щось у дусі Медичі...

Михайло Іполитович організував архітектурний конкурс. Переможцем став Мар’ян Мар’янович

Перетяткович, який узявся збудувати наймачеві таку будівлю, яка миттєво нагадала б всякому, хто

простує проспектом не лише про могутність знаменитого будинку Медичі, а й про «банки в

принципі». Перетяткович говорив, що «мав на увазі... взагалі готичний стиль, який зустрічається в

Північній Італії», причому «верхня частина будинку збудована в характері раннього

Відродження».

Загальна ідея, принцип хорошого банку – ось що привернуло Вавельберга у варіанті

Перетятковича, і він дав «добро» на будівництво.

...Мар’ян Мар’янович зумів догодити вередливому замовникові, передавши в своїй архітектурі дух

епохи італійського Відродження, хоча будівля абсолютно не вписалася в довколишнє оточення і

довго муляла пітерцям очі, породжуючи різноманітні анекдоти «на тему». Найвідомішим був

такий: під час приймання будинку від будівельників Вавельберг, побачивши на дверях табличку

«Штовхати від себе», гордовито заявив: «Це не мій принцип. Переробіть на «Тягнути до себе».

У радянські часи в «будинку Вавельберга» відкрили валютний магазин «Берізка». Зайти туди було

складно (іноді вимагали показати наявну валюту, а якщо її не було, проганяли), проте можна. До

речі, цей універмаг, який торгував одягом, духами, апаратурою і сувенірами, теж залишив по собі

пам’ять в міському фольклорі: «Мальчик на Невском доллар нашел, поднял его и в «Березку»

пошел. Долго папаша ходил в комитет: доллар вернули, а мальчика – нет».


ВІДЧУВАЄШ ГОРДІСТЬ, з статті В.