Абаза Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АБАЗА Костянтин Костянтинович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, популяризатор історії, педагог.

З дворянської родини.

Народився 18 (30) травня 1841 р. в с. Докторівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – Дніпропетровська область України).

Помер 5 (18) серпня 1905 р. в м. Ізмаїлі Бессарабської губернії Російської імперії (нині – Одеська

область України).

Закінчив Полтавський кадетський корпус (1859).

Викладав військові дисципліни у Чугуївській центральній школі для нижніх чинів, Петербурзько-

му юнкерському піхотному училищі, був мировим суддею (1902).

Полковник у відставці (1892).

З 1880 р. активно співпрацював газетами «Громадянин», «Голос», «Російський інвалід», «Санкт-

Петербурзькі відомості», журналами «Родина», «Читальня народної школи», «Дозвілля і діло», рядом інших популярних видань того часу.

А. – автор «Книги для початкового читання у військах» (1871), «Керівництва з навчання в почат-

кових військових школах» (1873), «Книги для читання у військових школах та казармах, в школах

недільних й вечірніх класах для дорослих (1880), «Абетки для вживання в початкових військових

школах і для навчання грамоті дорослих взагалі» (1883), «Арифметики для солдат» (1884),

«Настанови, як навчати грамоті солдат», «Загальнодоступної військово-історичної хрестоматії»

(обидві – 1887), «Нарисів з прадавнього козацького побуду в загальнодоступному викладі (1890),

«Завоювання Туркестану» (1901).

Публікував наш земляк також твори для молоді та юнацтва. Це, в першу чергу, «Героїчні опові-

дання. Народи Сходу і Заходу», «Вітчизняні героїчні оповідання», «Бесіди про японця».

Писав на природознавчі теми.

Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Сіланов, М. Стовпянський та ін.

***

ГОВОРИ, ЩО ЗНАЄШ

, з життєвого кредо К. Абази

Говори, що знаєш, роби, що умієш.

СМЕРТЬ ЗУСТРІВ, ЯК СТАРУ ЗНАЙОМУ, з нарису К. Абази «Фрідріх Великий і Семилітня

війна»

Війна прославила короля, як полководця. Його приклад показав, що може зробити розум великий, характер твердий, такий, що сподівається в нещасті і не зарозумілий в щасті.

Через 6 років відсутності король урочисто в’їжджав до своєї столиці. Вулиці були яскраво

освітлені, народ товпився, тіснився до коляски, захоплено кричав, кидаючи вгору капелюхи й

хустки. Глибоко зворушений такою зустріччю, король кілька разів підводився і кричав: «Хай живе

мій люб’язний народ! Та є здоровим мої діти!».

А довкруги була убогість, розорення. Ворог скрізь побував, скрізь залишив страшні сліди. За 7

років війни населення зменшилося на десяту частину; у деяких областях працювали на полях

жінки та діти... Й армія була засмучена: її старі солдати загинули в боях; колишніх хоробрих

генералів і офіцерів належало кимсь замінити...

Було потрібно 30 років миру, щоб виправити зло, заподіяне війною. Цій святій справі король

віддався всіма силами своєї душі. До самої смерті він, управляючи державою самотужки, як

управляв нею і раніше, не забував, яку службу послужило військо. Він його любив, як і раніше

навчав, робив огляди і паради. Тут ніщо не могло стати йому перешкодою: ні похилі роки, ні

голод, ні негода.

Коли прийшла смерть, Фрідріх зустрів її спокійно, як стару знайому: скільки разів він дивився їй в

обличчя під Прагою, Коліном, Лейтеном, Цорндорфом, Куннерсдорфом і Торгау! Вона не

здавалася йому страшною.

ЗА ПРИКЛАДОМ ЗАПОРОЖЦІВ, з розвідки К. Абази Козаки. «Донці, уральці, кубанці, терці»

Козаки славилися своєю набожністю, строго дотримували встановлених постів, збагачували

внесками церкви, монастирі. Для своїх приношень вони вибрали два монастирі: один Нікольський

біля Воронежа, інший Різдвяний Черняєв в Шацьку.

...Там же козаки, котрі втратили сили воювати, доживали свій вік в чернечій рясі, як це робили і

запорожці. У тихій обителі завмирали пристрасті, забувалася ворожнеча.

БУДЕМО БИТИСЯ В ЗАТІНКУ, з нарису К. Абази «Триста спартанців царя Леоніда»

Ксеркс, цар перський, став готуватися до походу в Грецію. ...Зібралося стільки, що їх не можна

було навіть порахувати в звичайний спосіб. Тоді цар наказав відрахувати десять тисяч і обнести їх

огорожею; потім випустити їх, загнати інших, поки не наповниться вся огорожа, і робити це доти, доки не порахують все військо.