Волков Борис [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ВОЛКОВ Борис Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, журналіст.

З дворянської родини.

Народився 17 травня 1894 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 9 червня 1953 р. в м. Сан-Франциску (США). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався на юридичному факультеті Московського університету (1912-1914).

Працював вантажником у морському порту м. Сан-Франциско, викладачем у військовій школі м.

Монтерей.

Добровольцем відправився на Першу світову війну, по закінченні медичних курсів служив

командиром фельдшерського підрозділу (1915-1917). Учасник громадянської війни на

російському Далекому Сході. Бароном Р. Унгерном був засуджений до смертної кари, проте йому

вдалося втекти: спочатку до Монголії (1919-1920), потім Китаю (1921-1923) і, нарешті, США

(1923).

Кавалер Георгіївського хреста.

Друкувався в газеті «Російській голос».

Як літератор дебютував кореспонденціями у військових газетах (1916).

Потім настала черга романом про громадянську війну в Сибіру і Монголії, котрий так і не був

опублікованим (1930-і роки), поетичного збірника «Серед пилу чужих доріг» (1934).

Брав активну участь в організації Російського центру і Музею російської культури в Сан-

Франциско (1940-і рр.).

Загинув внаслідок автокатастрофи (1953).

Особистий архів В. зберігається в Музеї російської культури в Сан-Франциско (США).

Особистий архів зберігається в Музеї російської культури в м. Сан-Франциско (США).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Зуров, О. Мазурова, О. Грот, Д. Камілла, М. Лосський, В. Марков, П. Балакшин, Н. Дудорова, О. Ільїна, М. Щербаков та ін.

***

МИ – ГУННИ,

з життєвого кредо Б. Волкова

Ми – ті ж гунни.

ВИ СКАЗАЛИ МЕНІ «НІ», вірш Б. Волкова «Прості рядки»

О, да, я знаю, получив ответ,

Прочту, подумаю: «Вы правы».

И всё ж мне будет даже Ваше «нет»

Дороже «родины и славы».

Так ослепителен, так бел

Цветущий снег акаций... Им усеян

Наш дикий сад. И потому я смел

И, как сказали Вы, «рассеян».

Для тех, кто спит, – нисходит сон

И тишина на крыльях звёздной ночи.

Сквозь предрассветный лёгкий звон

Я слышу: «Дни чем ближе, тем короче».

«Любовь – как ночью вдалеке

Огни судов, мелькнувших ало...»

...Сжав Ваши пальчики в руке,

сказать о ней Вам тихо и устало...

...Дорогу, зной, безумно яркий свет

И звон цепей (Сомненья? Долга?)

И я, и Вы, сказавшая мне «нет»,

Мы – будем помнить долго, долго...

ОБОВ’ЯЗКОВО НАПИШУ, з листа Л. Зурова П. Балакшину

23 травня 1934 року, Грасc

Високошановний П. П.!

Сердечно дякую Вам за листа. Мене дуже вразила Ваша люб’язність і Ваша турбота щодо моєї

книги. Я був би дуже Вам вдячний, якби Ви взяли на себе редагування англійського тексту й

загальну перевірку перекладу.

Сьогодні я говорив з Іваном Олексійовичем Буніним. Передмов до книг він ніколи не писав (за

винятком одного випадку – вступ до сімейної хроніки Неклюдова, котрий був російським

посланником у Стокгольмі). Але в цьому випадку Іван Олексійович вирішив зробити виключення

– він погодився написати до моєї книги коротку передумову.... Я думаю, що це влаштує

американського видавця.

Я наводив довідки відносно російського друку в Німеччині. За нашими відомостями, в Берліні не

існує більше російської газети. Іноді з’являються недовговічні політичні аркуші.

Разом із цим листом посилаю Вам одну з моїх ранніх книг «Вітчизна» – я випадково дістав її цими

днями. Декому вона подобається більше всіх моїх книг...

Над чим Ви зараз працюєте? Чекаю від Вас звісток. Міцно тисну Вашу руку, сердечно Ваш Л.

Зуров.

P.S. Днями одержав книгу Б. Волкова «Серед пилу чужих доріг». Передайте йому привіт. Я йому

обов’язково напишу.

ЗАЙМАВСЯ МАЛОКВАЛІФІКОВАНОЮ ПРАЦЕЮ, з нарису Г. Смірнова «Борис Волков»

Брав участь в антибільшовицькому повстанні в Іркутську. У роки громадянської війни служив

агентом Сибірського (пізніше Всеросійського) уряду в Монголії. Тікаючи від переслідувань

барона Унгерн-Штернберга, який засудив його до страти, перебрався до Китаю і провів там

декілька років,