Кучерявенко Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КУЧЕРЯВЕНКО Василь Трохимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, фольклорист.

З міщанської родини. Батько, Кучерявенко Т., – коваль.

Народився 21 квітня 1910 р. в м. Катеринославі Російської імперії нині – м. Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 3 грудня 1982 р. в м. Владивостоку СРСР (нині – крайовий центр РФ). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив Владивостоцьке морехідне училище (1941).

Працював учнем слюсаря, слюсарем на одній з новоросійських фабрик (1925-1926), лаборантом

Ростовської державної інспекції якості (1926-1931), головою Хабаровського міського бюро

піонерів, редактором газети «Прапор піонера», брав участь в будівництві копальні «Тавричанка

(1931-1938), першим помічником капітана човнів «Кінгіссепп», «Свир», «Трансбалт»,

«Кузнецькбуд», «Донбас» (з 1941), кореспондентом низки періодичних видань.

Один з фундаторів Приморської письменницької організації (1949).

Один з засновників альманаху «Радянське Примор’я».

Друкувався в газетах «Червоний прапор», «Тихоокеанський комсомолець», журналі «Далекий

Схід».

Як літератор дебютував книгою «Казки Далекого Сходу»(1939).

Потім настала черга книг «Золоті зарубки» (1946), «Маленькі трудівники» (1950), «Корейські

казки» (1951), «Казки Країни уранішньої свіжості» (1951), «Перекоп» пішов на південь» (1955),

«Люди йдуть льодом» (1963), «Полум’я над океаном» (1967), «Золоті насічки. Вибране» (1982).

Його перу також належать збірник «Фольклор Далекого Сходу», нариси «А. П. Чехов у

Владивостоці», «Його життя – море», «Трохим Борисов», «Фадєєв у Владивостоці».

Укладач книга спогадів і листів, присвячених О. Фадєєву, яку всіляко гальмували московські

знавці творчості останнього.

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Твардовський, П. Бажов, В. Іванов, С. Крившенко, П.

Куянцев, Т. Борисов, Л. Соболєв, С. Ясенков, О. Окладніков, Ю. Терешонков, Я. Матюшинець, Л.

Логін, Л. Скорино, С. Майстер, В. Витрищак, Л. Фрумкін, П. Крекотень, Б. Беляєв, Д. Нагішкін, Г.

Халілецький та ін.


***

ЗОЛОТА ЗАРУБКА

, з життєвого кредо В. Кучерявенка

Трапляється у житті: зустрінеш людину і ніколи не забудеш її, ніби й насправді залишилася в

серці золота зарубка.

ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ, з авторської передмови до книги «Перекоп» пішов на південь»

Ця розповідь – бувальщина про моряків пароплава «Перекоп». У ній немає вигаданих героїв, усюди – справжні прізвища членів екіпажу цього човна. Авторський домисел допущений лише в

тих місцях, де це було необхідно для цілісності картини: у описах природи, в діалогах тощо.

Пароплав «Перекоп» у грудні 1941 року вийшов з Владивостока в черговий рейс і таємничо зник.

Про його долю довгий час нічого не було відомо. Всі вважали, що пароплав і його екіпаж

загинули...

Опісля з’ясувалося, що «Перекоп» потопили японці майже біля екватору; під час бомбардування і

обстрілу загинула частина екіпажу, але багато моряків врятувалися. Вони висадилися на острові

Велика Натуна поблизу Борнео. Тут і пробули майже два роки...


РОБІНЗОНИ З ПРИМУСУ, з книги В. Кучерявенка «Перекоп» пішов на південь»

За кормою «Перекопу» бігли білі розводдя і ховалася в сніжній млі збовтаної гвинтом

блідосалатної смуги води. Біля самого борту кружлялися чайки. Судно помітно похитувало –

вийшли у відкрите море.

За першу добу плавання не зустрілося жодного човна. І лише поблизу берегів Кореї, на траверзі

порту Фузан, моряки ...розгледіли ...японські бойові кораблі.

...Ніхто на судні ще не знав і не здогадувався, що в цю ніч – 7 грудня 1941 року – Тихий океан став

ареною війни.

– ... Літак! – вигукнув Ілля.

Незабаром вже добре можна було розрізнити літак з японськими пізнавальними знаками, котрий

прямував до «Перекопу». Судно було торгівельним, тому моряки не хвилювалися.

Однак літак, наблизившись, ліг на бойовий курс, і ось з різким виском полетіли донизу бомби.

– Ліво на борт! – подав команду капітан Демидов. Матрос Звєрєв швидко переклав кермо, і судно

ухилилося від бомби. Поблизу «Перекопу» піднялися два стовпи води і пролунав глухий вибух.

Усіх хто перебував на палубі обдало водою.

– Що це – неозброєне судно бомблять... Бандити! – обурювалися моряки.

– ...Може, Японія почала війну з нами?

– ...Ні, не може цього бути... По радіо ми дізналися б про це, нас попередили б з Владивостока.

...Андріанов зайшов до штурманської, аби внести записи до журналу, і тут почув голос матроса

Нечаєва, який перебував на фок-щоглі:

– Від осту літаки, шість!

Це були японські бомбардувальники.

Услід за першими шістьма з’явилися ще дві шестірки. Через кілька секунд моряки помітили, що ті

лягли на бойовий курс.

...Судно здригнулося. Це знову в носову частину потрапила бомба. «Перекоп» ще більше

занурився носом у воду. Почулася повторна команда капітана Демидова:

– Усім залишити судно!

Микола Федорович Плисько гарячково передавав до ефіру:

– ...SOS крп Бомблять японські літаки крп Широта нуль чотири градуси...


МАЯК, з вірша В. Іванова, присвяченого В. Кучерявенкові

Без Вас бродили мы в тумане.

Не зная где? и что? и как?

Теперь на Тихом океане

Нам Кучерявенко – маяк!


ЙОРЖИСТИЙ ОПОВІДАЧ, з нарису С. Крившенка «Василь Кучерявенко»

Письменник – прозаїк і фольклорист, моряк, неабиякий оповідач, людина великої душевної

щедрості...

Йоржистий. Прямий. Критик всіх властей і непоправний оптиміст. Людина, безмірно закохана в

свій край. Готовий розповідати, супроводжувати хоч містом, хоч тайгою, викликати образи

минувшини, захоплювати і радувати відкриттями... Не було жодного письменника в ті роки – з

місцевих і наїжджих, хто перебуваючи у Владивостоці, не побував в його квартирі, де завжди

зустрічали з доброю привітністю.

...У творчості В. Т. Кучерявенка відчувається така любов до далекосхідної землі, до Владивостока, з його славною історією, до його людей, особливо морської долі, яка дає нам повне право назвати

його патріотом землі далекосхідної. Це відчуття небайдужої вимогливої любові до рідного краю...

Був у В. Т. Кучерявенка заповітний зошит-книга, і, здається, не одна, де залишали свої рядки ті, хто побував в нашому місті, у нього в гостях. Записи про місто, про край, про літературну справу –

своєрідний ліричний щоденник зустрічей з людьми різних професій і доль.

І в них, як правило, – віддзеркалення симпатій до приморського письменника. Ось декілька таких

відгуків. «Не вперше і, упевнений, не востаннє дихаю я солоним повітрям прекрасного

російського міста на краю землі нашої – Владивостока. І щоразу, залишаючи його, неначе

залишаю в ньому шматочок свого серця! Піщаний Сучан, далекі острови – від Путятіна і

Петровського до Фуругельма.... Все це кличе і приваблює знову, а ще більше – прекрасні люди

нашого Примор’я. І, зокрема, мій добрий приятель В. Т. Кучерявенко. До нових зустрічей на

Приморській землі. О. Окладников. Вересень – жовтень, 1965 р.»

А ось ще один запис: «В. Т. Кучерявенкові – в пам’ять дня /5.7.59 р./, коли гість з’явився раніше

терміну, в який його чекали господарі. О. Твардовський. Владивосток».

Людське життя – своєрідний маяк – згасає. Але чи все згасає? Продовжується його рід на землі. Як

і раніше, струменить світло від його книг – «золотих насічок», які письменник залишив для нас, своїх читачів. Літературну спадщину письменника дбайливо зберігає його дружина Олена

Борисівна Кучерявенко.

...Твори Василя Кучерявенко видавалися за кордоном, в Болгарії, Угорщині.


ОКЕАН ДАРУЄ ПОЕТІВ, з кореспонденції В. Тицьких «Сигнальні багаття»

Земля дарує морю матросів. Море дарує землі поетів. На березі Тихого океану неможливо

засумніватися в творчому характері природної стихії і поетичної суті морської душі.

Університет (старий спеціальний учбовий заклад в Примор’ї), що бере початок від

Олександрівських морехідних класів через водний технікум, морське (згодом – вище) інженерне

училище і Далекосхідну державну морську академію, має свій «фірмовий» літературний ряд.

Спадкоємність цього ряду простежується через всю історію «бурси».

Конкретні імена. Василь Кучерявенко (Владивостоцьке морехідне училище). У роки Великої

Вітчизняної війни– перший помічник капітана на судах Далекосхідного пароплавства.


ДЛЯ ВСІХ, з інтерв’ю В. Коржикова Н. Богатирьовій

Як ви стали моряком?

– Подавав документи до закордонфлоту, а мене із-за біографії не пускають: прикордонний край, в

комісії сидить двадцять бовдурів, кожен має щось «проти».

І тут значну роль в моєму визначенні зіграв Василь Трохимович Кучерявенко, письменник,

колишній моряк. Він сказав:

– Не пускають за кордон? Йди до Арктики! Там цікавого ще більше!

Якось у кабінеті начальника відділу кадрів пароплавства зіткнувся з капітаном, який кричав:

«Мені вантажники потрібні!» Я підійшов: «Візьмете мене?» Так відправився матросом другого

класу до Арктики. Працювали на вантаженні, тягали стокілограмові мішки: чотири години

вантажимо, чотири – відпочиваємо.

Багато побачив я там цікавого: веселого, трагічного. І люди були чудові: розкуті, вільні... І

рятували один одного, з-під льоду діставали, і на нежилому острові три доби сиділи під час

шторму. Їсти нічого, пити нічого. Раптом кроки – хлопчак з рушницею, такий мужик з нігтик:

«Їсти хочеш? Ходімо!» Приводить на інший сторону острова, де лежить десяток величезних

розпатраних моржів. Ми питаємо: «Твої? Для себе, мабуть, набив?» А він у відповідь з гідністю:

«Навіщо для себе? Для всіх!»

У нас ці слова у приказку увійшли.


ДАВ НАЗВУ ГЕОГРАФІЧНОМУ ОБ’ЄКТОВІ, з статті «Про занепад печер» на mir1.ru

Приморський письменник Василь Кучерявенко напучував дослідників – якщо знайдете печеру

того варту, назвіть її ім’ям Географічного товариства.

...Краєзнавці зупинилися біля гори Золотої. На висоті 7 метрів вище за її підніжжя набрели на

невеликий отвір, піднесли до нього запалену свічку, і, коли полум’я потяглося досередини, зрозуміли: в скелі є порожнина. Отвір почали розширювати і виявили в печері кістки тварин.

Розкопки велися сім років, до 1970-го. Кожну жменьку землі ретельно просіяли, щоб не втратити

нічого важливого. На поверхню витягли дві тонни кісток стародавніх тварин, які передали для

дослідження палеонтологам Ленінграда.

Назва «Печера Географічного товариства» легко прижилася і стала офіційною.