Мунштейн Леонид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МУНШТЕЙН Леонід Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, драматург, перекладач, видавець. Псевдоніми – Л. Монд, Джовані Вентура, Л. Московський, Пілад, Фельзер, Ельмонд, Г. Чотирнадцятий, Два П’єро, Lolo.

З купецької родини.

Народився 31 грудня 1866 р. (12 січня 1867) в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м.

Дніпропетровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 серпня 1947 р. в м. Ніцці (Франція).

Навчався в Катеринославській (до 1880), закінчив другу Київську гімназію (1880-1886), юридичний факультет Київського університету св. Володимира (1886-1891). Слухав лекції на

історико-філологічному факультеті Московського університету (1892).

Працював фейлетоністом газети «Новини дня» (1894-1905), журналу «Сигнал» (1905-1907), співвидавцем і співредактором журналу «Рампа» (1908), видавцем і редактором журналу «Рампа і

життя» (1909-1918), художнім керівником російського театру «Маски» в Італії (1923-1925).

Член Товариства діячів періодичної преси і літератури (1911).

Друкувався в газетах «Київське слово», «Відродження», «Чортова перечниця», «Ранок Росії»,

«Наше слово», «Сьогодні», «Вечірня зоря», «Новини дня», «Ранок свободи», «Сучасне слово»,

«Зоря», журналах «Сигнал», «Сім’я», «Стріли», «Рампа і життя», «Грім, «Сполохи», «Світ»,

«Сатирикон», «Заклепка», «Ілюстрована Росія».

Як літератор дебютував в газеті «Зоря» віршем «Осінь» (1886).

Потім настала черга «Щоденника мічмана Дірки» (1888), роману-фейлетону в віршах «Онєгін

наших днів» (1896), п’єс «Друкарська помилка» (1900), «Святе мистецтво» (1901), «Вічне свято»

(1903), «О дванадцятій ночами» (1917), «Катерина II» (1918).

Наш земляк – автор книг «Про чорта лисого і всіх його прісних. Кінець червоної казки» (1922),

«Пил Москви. Лірика і сатири» (1931), «Жреці і жриці мистецтва» (1910-1912), Перекладав Л. Фульда, О. Блюменталя, М. Замакоїса, Г. Вида.

Вірш Л. Мунштейна «В напівсні», покладений на музику А. Аренським, став класичним

романсом, який виконують і нині.

Більшовицької революції наш земляк не сприйняв, відповівши на неї еміграцією (1918).

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Толстой, І. Бунін, Ф. Шаляпін, В. Брюсов, В.

Дорошевич, І. Василевський, М. Єрмолова, М. Кропивницький, О. Плещеєв, Є. Рощіна-Інсарова, Ф. Корш та ін.


***

РОСІЙСЬКИЙ КОЛОРИТ, з життєвого кредо Л. Мунштейна

Это русский колорит:/ На Руси уж так ведется,/ Что зарезанный острит,/ А повешенный смеется.

НЕ ВІР, романс Л. Мунштейна «Вогонь кохання»

Огонь любви, святых стремлений

Давно погас в моей груди…

Минувших грёз, былых видений

Не жди, не жди!

Пускай заглохнут струны лиры:

Её не слушают теперь.

В своих богов, в свои кумиры

Не верь, не верь!

Взгляни: печально догорая,

Дрожат последние огни…

Ты на земле не сыщешь рая –

Усни, усни!

БОЮСЬ ПЕРЕДВИБОРЧОЇ ТРИВОГИ, з вірша Л. Мунштейна «Dolce far niente»

Лежу под елью распростертый,

Без «вольных» дум.

Не занят думою четвертой

Усталый ум.

Я – гражданин. Плачу налоги…

Но – дремлет Русь! –

На избирательские дроги

Я не взберусь! –

Зови меня абсентеистом —

Я заслужил!

Но на былом пути тернистом

Лишился сил.

Три раза к урнам я влачился,

Был дико-смел.

(Теперь я думать разучился

И – онемел).

Внимал, что пели патриоты,

Горел, кипел.

(Читал длиннейшие отчеты

И – отупел).

Я обыватель средней пробы, –

Я дачку снял.

Для дерзких слов, для честной злобы

Я слишком вял.

Нет! В избиратели не мечу…

Пусть ропщет «Речь» –

Не брошусь больше с правым в сечу!

Заржавел меч…

Страшусь предвыборной тревоги…

Прости, о Русь! –

На избирательские дроги

Я не взберусь!


СВЯТ НЕ БАЧИВ, автоепіграма Л. Мунштейна

Рок, легкомысленный проказник,

Тебя бессовестно обидел:

Ты написал свой «Вечный праздник» –

И больше праздников не видел!


НЕ ЦУРАВСЯ ВИТОНЧНОСТІ, зі спогадів П. Пільського

Особливою позитивною якістю легких віршів Лоло, що іскрилися злободенністю, була рідкісна в

цій сфері риса – ліричність, огорнута ніжним серпанком смутку…

Найбільша його сміливість полягала в тому, що він не