Степанов Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


СТЕПАНОВ Володимир Євгенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Астрофізик, фізик. Відкрив низькі температури окремих сонячних плям. У фізиці існує науковий

термін «Теорія Уно – Степанова».

З шахтарської родини. Батько, Степанов Є., – штейгер.

Народився 14 грудня 1913 р. в с. Щоглівці Катеринославської губернії Російської імперії (нині – в

межах м. Макіївка Донецької області України).

Помер 6 серпня 1986 р. в м. Іркутську СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області

РФ).

Закінчив робітничий факультет (1931), навчався в Дніпропетровському гірничому інституті (1931-

1933), закінчив Московський університет (1933-1937).

Працював слюсарем, вагранником на металургійному заводі (1928-1931), астрономом

Ташкентської обсерваторії (1937-1941), викладачем Томського артилерійського училища (1941-

1942), співробітником астрономічної обсерваторії Львівського університету (1946-1953),

викладачем Московського університету (1953-1955), астрономом Кримської астрофізичної

обсерваторії (1955-1962), завідуючим відділом Сибірського інституту земного магнетизму,

іоносфери і розповсюдження радіохвиль» (1962-1979).

Учасник Другої світової війни (1942-1946).

Член-кореспондент АН СРСР (1968).

Голова наукової Ради академіх наук СРСР з проблеми «Фізика сонячно-земних зв’язків» (1982).

Член Міжнародного астрономічного союзу.

Фундатор сибірської школи сонячної астрофізики.

Кавалер орденів «Червоної зірки», «Вітчизняної війни», медалей «За відвагу», «За оборону

Ленінграда».

Сфера наукових інтересів – диференційне обертання сонячної корони і визначенню її фізичних

параметрів; зональні течії в сонячній короні; застосування методів фізики плазми для

дослідження Сонця; теорія утворення спектральних ліній поглинання при наявності магнітного

поля; перенесення випромінювання за наявності магнітного поля; будова і динаміка магнітного

поля і плазми на різних рівнях атмосфери активної області; існування вихрової структури поля;

механізм нагріву плазми в збуреній хромосфері.

Друкувався в журналах «Кримської астрономічної обсерваторії», «Solar Physics», «Вчені записки

Львівського державного університету», «Астрономічний журнал», «Природа».

Як вчений дебютував доробком «Про електромагнітну природу сонячних плям» (1949).

Потім настала черга наступних праць: «Утворення ліній поглинання в магнітному полі і

магнітогідродинамічні явища в атмосфері Сонця» (1961), «On the Development of Magnetic Fields

in Active Regions» (1968), «Сонячний магнітограф Кримської астрофізичної обсерваторії» (1958),

«Коефіцієнт поглинання в зворотному ефекті Зеємана для довільного мультиплетного

розщеплювання і рівняння перенесення в світлі з взаємно-ортогональною поляризацією» (1960),

«Міжнародна програма «Рік сонячного максимуму» – основні результати» (1983).

Нині регулярними стали Всеросійські Степанівські конференції.

Меморіальна дошка С. прикрашає будівлю Іркутського інституту сонячної і земної фізики (2002).

Іменем нашого земляка також названа мала планета № 3493.

Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Фесенков, В. Касинський, В. Томозов, В.

Скоморовський, Г. Смольков, В. Григор’єв, А. Сєвєрний, M. Баппу, М. Нікулін та ін.


***

УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОЧКИ ЗОРУ

, з житєвого кредо В. Степанова

На речі треба дивитися з державної точки зору.

НАДЗВИЧАЙНО ЧУДОВА ЛЮДИНА, з інтерв’ю В. Григор’єва Р. Нотману «Сонце і Земля –

одна сім’я»

– У 1962 р. до нас в Іркутськ був запрошений доктор фізико-математичних наук Володимир

Євгенович Степанов – засновник наукової школи з сонячної фізики. Коли він відвідав Тункінську

долину, побачив гори і багатозоряне небо, він промовив: «Я ваш».

Познайомився я з Степановим ще в студентські роки, коли проходив практику в Криму. І

горджусь тим, що був його учнем. Як тільки дізнався, щ він очолює інститут і Іркутську, відразу ж

до нього заспішив. Тоді ми були ще дуже молодими спеціалістами. Проте Степанова це ніскільки

не бентежило. Він поставив перед нами близько двадцяти завдань, котрі ще й сьогодні не всі

вирішені.

В науковому світі він був широко відомий своїми методами вимірювання сонячних магнітних

полів. Адже Сонце – це газова куля, плазма, надзвичайно «шалене» утворення. І якщо б в Космосі

працювали лише гравітаційні та ядерні сили, то все було б відносно спокійно. А збурювач спокою

в космічних масштабах – магнітне поле. Воно перебуває в основі нестаціонарних процесів –

спалахів, викидів, пришвидшення частинок тощо. Ось чому основний напрямок досліджень в цій

науковій школі інституту – вивчення сонячних магнітних полів.

Степанов був винахідником першого сонячного магнітографа, який вимірював не тільки величину

магнітного поля, а й його напрямок, або, як ми його називаємо, вектор магнітного поля на Сонці.

Він же – автор теорії, котра дає змогу на численні процеси подивитися по-новому.

Одночасно тих же висновків дійшов і японський астрофізик Уно. Вони визнані фундаторами

методів вимірювання магнітних сонячних полів.

Дослідження, визначені Степановим, активно розвиваються. Ми вивчаємо магнітне поле Сонця як

зірки; сильні магнітні поля в активних областях; проблеми виникнення сильного магнітного поля

на Сонці; магнітні поля в волокнах і протуберанцях, які визнаються найзагадковішими явищами

на Сонці. Тому що в гарячій плазмі «висить» чомусь плазма холодна.

Так, і справді Степанов висунув перед своїми учнями стільки завдань, що й вони усіх не

здолають.

– Це був широкомасштабний вчений. І до того ж – людина чудова. Його інтелігентність

проявлялася у винятковій уважності до своїх учнів і співробітників. Він знав їх життя, їхніх дітей і

дружин. Одне з найуживаніших ним запитань при зустрічі: «Які у вас проблеми? Чи не треба

допомогти?».

Але й жорсткість у нього була. З ним не раз доводилися гостро сперечатися. Пам’ятаю, як по

молодості я грюкав дверима і вискакував з кабінету... Проте це ніколи не мало якихось наслідків.

Це просто виключалося.


ПЕРШОМУ ЗАВЖДИ НЕ ВІРЯТЬ, зі спогадів Г. Жеребцова

Головна риса, яка запам’яталася мені в ньому, – це інтуїція. Зміна магнітних полів на сонці – це

було важко. Важко тому що перший, а першому завжди не вірять.

...В науці не можливо все виміряти. Тут потрібні витримка і далекоглядність. Трохи перегнеш і

втрат потім не перерахуєш.

Творчість потрібно оцінювати здоровим глуздом. В Іркутському інституті сонячно-земної фізики

понад тридцять років ведуться прикладні астрономічні дослідження, пов’язані з космічними

апаратами і космічним сміттям. Постійно надсилаємо цю інформацію військовим. Виконували цю

роботу в найтяжчі роки. Траплялося – за власний рахунок.

Однак у нас міркували навіть припинити ці дослідження. На щастя, категорично заперечив

подібну «новацію» Степанов.


ЗАСНОВНИК СИБІРСЬКОЇ ШКОЛИ АСТРОФІЗИКІВ, з кореспонденції Г. Кисельової «До

«раннього Всесвіту»

Астрофізики Інституту сонячно-земної фізики Сибірського відділення РАН за створення

унікального інфрачервоного телескопа удостоєні державних нагород.

Завідувача лабораторією Павла Папушева застати в інституті вдалося не відразу – він пропадав то

в обсерваторії в Мондах, то в Москві, то на заводі в Санкт-Петербурзі. Та й в Іркутську наша

розмова без кінця уривалася дзвінками телефонів, хтось заходив у термінових справах, надаючи

мені можливість розглядати кабінет ученого. Стіл і крісло, як мені з гордістю розповів Павло

Георгійович, колись належали засновникові школи сибірських астрофізиків, членові-

кореспондентові РАН Володимирові Євгеновичу Степанову. Від нього ж дісталася в спадок й сама

ідея про перспективність інфрачервоних методів у фундаментальній і прикладній астрономії.

– Інфрачервоний діапазон привертає астрономів тим, що в ньому можна досліджувати багато явищ

і процесів, які недоступні в інших діапазонах хвиль, – пояснює Павло Георгійович. – У видимому

людським оком діапазоні довжин хвиль ми спостерігаємо зірки, галактики в їх сучасному стані,

коли велика частина еволюції вже пройдена, а об’єкти «раннього Всесвіту» із-за його розширення

і величезних відстаней потрібно досліджувати в ІК-діапазоні.

...Ситуація в самій астрономії зараз передреволюційна. Теоретики і спостерігачі повні рішучості і

готові технічно до виявлення нових, абсолютно екзотичних станів матерії.


САМ МАХАВ СОКИРОЮ, зі спогадів В. Григор’єва

Його приклад був заразливий. Коли такий учений поряд з тобою махає сокирою...

Це був наочний урок. Я пам’ятаю його до цих пір. Подібне стало традицією на обсерваторії. Ми не

чекаємо, що за нас зроблять справу, яку можемо зробити самі. Якщо треба – беремо в руки

інструмент, а інше – як в молодості.


АКАДЕМІКИ ОЧМАНІЛИ, з нарису В. Короткоручка «Астрофізик»

То була перша, тепер уже легендарна, хвиля астрофізиків, які волею доль починали осягати

фундамент науки з будівництва фундаменту під перший телескоп.

З Криму Володимир Євгенович привіз оберемки записів магнітних полів Сонця і багато інших

цікавих матеріалів. Було чим розім’яти звивини до того, як з’явилися дані власних спостережень.

Так починало складатися те, що пізніше називатиметься Сибірською школою астрофізики, а її

вихованці з гордістю іменуватимуться учнями Степанова.

...Він продовжує розвивати наукову базу інституту, учить молодих тонкощам професії і особисто

сам займається налагодженням механізмів, юстируванням оптики. Орудуючи викруткою,

добродушно бурчить: «Хто у кого працює лаборантом? Я у вас працюю лаборантом».

У моїй пам’яті живий чудовий, в усіх відношеннях, випадок. У липні 1982 року, коли Степанов

вже не був директором, до Іркутська прибули з візитом академіки В. Коптюг і А. Трофимук.

Андрій Олексійович якраз і був тією людиною, яка активно, м’яко кажучи, не хотіла розуміти

Степанова. Гостям влаштували вертолітну екскурсію на Саянську Сонячну обсерваторію і на

радіоастрономічну обсерваторію в урочищі Бадари.

Мені важко підібрати слово, яке найточніше передало б враження, що відбилося на лицях

академіків та їх свити. У голові так і крутиться не дуже літературне – «очманіли», прошу

вибачення. І не одна лише технічна потужність справила на них враження, скоріше – висока

кваліфікація і компетентність всіх, без виключення, співробітників інституту. Не важливо. кому

ставили академіки запитання. Будь то завлаб чи лаборант – вони одержували чітку відповідь

професіонала.

А нам-то що дивуватися? Ми тихо радіємо – Степанівська школа. І великий Трофимук, учений і

громадянин, зумів оцінити велич Степанівських звершень, що, безумовно, робить честь Андрію

Олексійовичеві. На обіді патріарх виголосив промову в славу Володимира Євгеновича, посварив

себе і М. Лаврентьєва за минуле нерозуміння і випив за те, щоб у Відділенні було більше таких

Степанових, хай і не дуже зручних для керівництва.