Скальковский Аполлон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

СКАЛЬКОВСЬКИЙ Аполлон Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, етнограф, письменник.

З дворянської родини.

Народився 1 (13) січня 1808 р. в м. Житомирі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 28 грудня 1898 р. (9 січня 1899 р.) в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Закінчив юридичний факультет Московського університету (1827).

Працював чиновником канцелярії Новоросійського генерал-губернаторства і редактором видань

Одеського статистичного комітету (1828-1898).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1856).

Один з фундаторів Одеського товариства історії і старожитностей.

Член Товариства сільського господарства Південної Росії.

Друкувався в журналі «Київська старовина», «Записки Одеського товариства історії та

старожитностей».

Перу С. належать двотомний «Хронологічний огляд історії Новоросійського краю. 1730-1823 рр.»

(1836-1838), «Перше тридцятиріччя історії міста Одеса» (1837), тритомна «Історія Нової Січі або

останнього коша Запорозького» (1885-1886), «Наїзди гайдамак на Західну Україну в XVIII ст.

1733-1768 рр.» (1845), «Болгарські колонії в Бессарабії і Новоросійському краї» (1848), двотомний

«Досвід статистичного опису Новоросійського краю» (1850-1853), документальні розвідки «Пилип

Орлик і запорожці» (1882), «Декілька документів з історії гайдамаччини» (1885), «Адмірал Де

Рібас і завоювання Хаджибея» (1889),

Він також – автор низки історичних романів. В Одесі зберігається досі не опублікований

щоденник.

Наш земляк знайшов і зберіг архів Коша Запорозького XVIII ст. (нині в Києві).

Доробки мають неабияке значення і нині, оскільки в них використані документи, пізніше частково

втрачені.

Серед друзів та близьких знайомих С. – А. Міцкевич, М. Грушевський, М. Воронців та ін.


***

НАЙПОЕТИЧНІША КРАЇНА,

з громадянського кредо А. Скальковського

Кіш Запорізький – відносно невелика, проте, можливо, найпоетичніша країна великого Царства

Російського.


З РОДУ МАГДЕНКІВ, з книги А. Скальковського «Історія Нової Січі або останнього коша

Запорозького»

Він (Колпак О. – авт.) походив, мабуть, із дворянського роду Магденків. Ми судимо з того, що ще

тепер є його нащадки, українські дворяни Магденки, а також засноване село Опанасівка, перейшло

до одного з Магденків, який помер бездітним.

Портрет Колпака, подарований Одеському товариству історії і старожитностей, але жаль, що він

там зображений не козаком-молодцем, а смиренним титарем церкви, яку сам побудував.


ТВОРЕЦЬ «МІСЬКИХ ІСТОРІЙ», з автореферату дисертації Л. Новикової «Внесок А. О.

Скальковського у дослідження історії Південної України»

Наступний етап у формуванні історика розпочався з переїздом його до м. Одеси. На тлі традиції

місцевих історичних досліджень та з огляду на перспективу офіційної підтримки він остаточно

визначився і був фактично офіційно визнаним як історик (історіограф) Південної Росії (Новоросії).

...А. О. Скальковський, поряд з термінами адміністративно-територіального поділу, такими, як

Новоросія, Новоросійський край та іншими поняттями, широко вживає термін «Степ». Це

дозволило йому підкреслити одну з головних основ специфіки історичного процесу в регіоні, а

також провести паралелі з історією Північної Америки. Об’єктивно історик сприяв поширенню в

історіографії низки термінів для означення території Південної України.

Історія регіону у його висвітленні постає як багатофакторний процес. Представлені в його працях

чинники історичного розвитку підтверджують вплив на формування його методології з боку

романтизму та державознавства.

Завдяки наміру створити історичну працю комплексного характеру, в центрі уваги А. О.

Скальковського опинився широкий спектр проблем історії регіону. Одне з головних місць посідає

історія управління або історія адміністративної діяльності різних рівнів, в різних галузях і

областях Новоросійського краю та Бессарабії. Встановлено, що в оцінці результатів управління

дослідник займав регіоноцентричну позицію. В той же час історик не менше значення відводив

питанням так званої внутрішньої історії, історії побуту краю, розвитку «його сил і засобів». З цим

пов’язано дослідження ним ролі в історії краю окремих станів, історії господарства, культури

тощо.

З’ясовано, що однією з головних складових загальної концепції історії Новоросійського краю та

Бессарабії (Південної) були погляди історика на проблему володіння Північним Причорномор’ям.

В обґрунтуванні прав запорожців А. О. Скальковський наблизився до прибічників так званої

«баторіанської легенди», однак обмежив їх чинність у часі, визнавши для XVIII – початку XIX ст.

виключне право на володіння цим регіоном за Російською імперією на підставі його закріплення у

міжнародних трактатах.

Історик став автором концепції особливої ролі Російської імперії в історії регіону, його заселенні, господарському освоєнні та духовному розвитку. Для цього він обрав шлях протиставлення, хоча і

не завжди послідовного, стану розвитку краю до і після входження до орбіти російських інтересів і

включення до складу Російської держави. Відповідно основна визначена істориком періодизація

регіону має концептуальний характер, поділяючи в цілому регіональну історію на неісторичний та

історичний (російський) періоди.

В результаті він визначив зміст нової історії Новоросійського краю і Бессарабії (Південної) як

історія заселення, колонізації та містобудівництва, а з точки зору духовного розвитку – як історія

освіти та цивілізації.

Одним з наслідків вивчення істориком процесу урбанізації Степу стало створення ним міських

історій, серед яких окреме місце зайняла історія м. Одеси. Особливу увагу історик приділив

розвитку одеської торгівлі та порто-франко. З’ясовано, що його погляди на цей предмет зазнали

суттєвої еволюції.


ПЕРШИЙ В ОДЕСІ, з статті Т. Копилової «Немає аналізу без статистики»

Існуюча система збирання інформації включає в себе той величезний блок даних, без яких

неможливе оперативне керування соціальними та економічними процесами, що відбуваються у

суспільстві.

Статистика завжди мала велику аудиторію користувачів. У наших краях вона вважалася

невід’ємним елементом адміністративного апарату вже наприкінці XVІІІ століття. З тих пір жоден

з істотних етапів формування Причорноморського регіону не обходився без її супроводу.

Засновником статистики Одеси можна вважати Аполлона Олександровича Скальковського. До

свята першого тридцятиріччя міста місцева друкарня видала роботу цього автора за назвою

«Коротка статистика Одеси». Потім естафета дослідження одержала докладніше відображення у 4-

х послідовних випусках «Праць Одеського статистичного кабінету».


ПОТЬОМКІНСЬКИХ ПАЛАЦІВ БУЛО ДВА, з розвідки В. Старостіна «Столиця степового

краю. Дніпропетровськ»

Перший історик Новоросії Аполлон Скальковський пише, що палац Потьомкіна в Катеринославі

побудовано у «венеційському» («готичному») стилі. Петро Струков, любитель катеринославської

старовини, збирач місцевих старожитностей, у свою чергу, зазначає: «На невеликій відстані од

місця закладення храму знаходився тимчасовий кам’яний палац, збудований до приїзду

Імператриці, котрий потім прийшов до руїни, та в покійним Імператором Миколою І переданий

дворянству й зараз зайнятий під губернське дворянське зібрання».

Ці поодинокі твердження не були б варті уваги якби... Якби, по-перше, Кременчуцькою

архітектурною командою не було складено 1786 року плану міста Катеринослава. Хоча цей план і

не було реалізовано, але він перший, на якому зазначено сад Потьомкіна з великою площею перед

ним. І, дуже можливо, що саме під цей план було розроблено або використано вже існуючий

проект палацу.

По-друге, якби Аполлон Скальковський та Петро Струков були людьми випадковими, не

зацікавленими історією, не мали доступу до державних та приватних архівів.

І, по-третє, якби існуюча версія не страждала в усіх своїх твердженнях дивними

невідповідностями.

...Усі перелічені вище особливості Потьомкінського палацу дозволяють припустити, що Струков

був таки правий. Тимчасовий кам’яний палац до приїзду Катерини II існував і це саме

Потьомкінський палац. Але тоді, можливо, правий і Скальковський. «Венеціанський стиль»,

«романтична готика» у другій половині XVIII сторіччя часто використовувались при побудові

тимчасових, паркових і навіть житлових споруд.


ПРОТЕКТОРИ ПРАВОСЛАВНОЇ ВІРИ, з дослідження Ю. Фігурного «Історичні витоки

українського лицарства»

Як для західноєвропейського лицарства, так і для українського козацтва і, зокрема, для

запорожців, одне з найкардинальніших завдань полягало в захисті християнської віри та церкви.

Недаремно відомі вчені, дослідники козацтва Аполлон Скальковський та Дмитро Яворницький,

представляли козацтво у своїх наукових працях як лицарів і протекторів православної віри та

церкви.


ПРАВДУ ЗАМОВЧУВАЛИ, з кореспонденції М. Лукінюка «Україна – Крим – Росія: сучасне на

тлі минулого, або старі міфи і нова реальність взаємин»

Заснування російського флоту на Чорному морі – а Московська держава отримала такий жаданий

вихід до цього моря саме завдяки «возз’єднанню» 1654 року – не обійшлося без українців. Саме

сповідувана запорозькими козаками «любов до мореплавства», наголошував відомий російський

історик Аполлон Скальковський, «давала можливість негайного облаштування гребної флотилії... ,

корись від якої була очевидною на водах, де Росія мала ще зовсім не великі морські сили».

Та й у попередніх російсько-турецьких війнах не обходилася Росія без українського козацтва. Так,

у війні 1768-1774 рр. у складі російської армії «билося майже все Запорізьке військо». Але

російській владі, як наголошує енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, «Запоріжжя було

ще необхідне до того часу, поки небезпечним представлялося для Росії Кримське ханство. Після

повного розгрому останнього ...цієї необхідності більше не існувало, і доля Січі була вирішена».

Як бачимо, не стояли українці осторонь у військових справах імперії. Однак офіційні історичні

джерела імперії, в тому числі й радянської, всіляко замовчували ці історичні факти.


СПОВІДУВАВ ШОВІНІЗМ, з нарису Ю. Матівоса «Місто над сивим Інгулом»

У міста над сивим Інгулом складна, надто заплутана історія, особливо в ранній стадії його

розвитку. У вогні великої пожежі, що сталася 10 липня 1798 року, згоріли майже всі документи

адміністративних установ і церковні книги. То ж більше півстоліття з тієї історії випало.

Відновлювали її у більшості своїй на вигадках нечистих на слово дослідників, від праць яких дуже

тхне фальсифікацією. До того ж довгий час над історією цієї країни – спочатку царської імперії, а

пізніше радянської – витала сіра тінь колоніальної ідеології, коли вершителями долі багатьох

народів вважалися спочатку «великороси», потім «старший брат».

На замовлення і за вказівкою царів та їхніх слуг дворянські історики місцевого значення, а надто

одесит Аполлон Скальковський нав’язували авторам шовіністичні погляди на історію України

взагалі, нашого міста зокрема. Саме Скальковський у середині ХІХ століття на підставі сумнівних

документів, яких крім нього ніхто не бачив, «відтворив» початковий період історії міста.

Основною тезою його «досліджень» було: «Прийшли росіяни і все збудували, а до цього тут був

дикий степ». Вони майже два століття служили головним першоджерелом авторів, які писали про

наше місто, дехто черпає дані Скальковського й досі...