Федецкий Альфред [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ФЕДЕЦЬКИЙ Альфред Костянтинович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Фотограф, кінематографіст. Перший кінематографіст на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Федецький К., – театральний антрепренер.

Народився в 1857 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 21 липня 1902 р. в м. Мінську Мінської губернії Російської імперії (нині – столиця

Республіки Білорусь). Похований на римо-католицькому цвинтарі м. Харків (нині – міський

цвинтар на вул. ім. Пушкіна).

Закінчив фотографічний інститут при Віденській академії мистецтв (1880).

Працював фотографом в київському фотоательє В. Висоцького (1880-1886), був господарем

власного фотоательє у м. Харків (1886-1902),

Володар двох золотих медалей Всесвітньої виставки в Брюсселі (1888; 1889), золотої медалі

Промислової виставки в Парижі, малої срібної медалі на IV Всеросійській ювілейній фотовиставці

в Москві (обидві – 1889), золотої медалі Всесвітньої академії наук (1890), золотої медалі Альфонса

III (1890), Всесвітньої Антверпенської виставки в Данії (1894).

Володар золотих медалей від короля Данії Христіана IX та від імператора Німеччини Вільгельма

II (обидві – 1889).

Всього наш земляк був удостоєний 12 золотих медалей.

Лауреат почесного диплома на Міжнародній фотографічній виставці в Парижі (1891).

Вшанований діамантовими каблучками Великим Князем Михайлом Миколайовичем (1892),

Олександром III (1894), Миколою II (1898).

Друкувався в журналі «Фотографічний огляд».

Зняв перші українські документальні стрічки (1896). Серед найвідоміших – «Джигітування козаків

1-го Оренбурзького козачого полку», «Відхід потяга від Харківської станції», «Хресний хід з

Куряжа до Харкова», «Народні гуляння на Кінній площі в Харкові».

Експериментував з кольоровою, рельєфною і рентгенівською фотографією, звукозаписом. Освоїв

методи нанесення фотозображення на тканину, шкіру, порцеляну.

Особисте життя сім’ї нашого земляка не було встелене трояндовими пелюстками: молодою

померла дружина Ф. (1892); він після своєї раптової смерті залишив сиротами трьох малолітніх

доньок, одна з яких, Марія, померла у 22-річному віці.

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька, В.

Ситников, І. Кронштадський, М. Медведєв, П. Чайковський, М. Зембріх, С. Строєва-Сокольська,

Г. фон Варганех, В. Давидов, І. Айвазовський, І. Слатін, В. Висоцький, П. Клюге, Д. Голіцин, П.

Святополк-Мірський та ін.


***

МАЙБУТНЄ – ЗА КОЛЬОРОМ,

з професійного кредо А. Федецького

Останнім словом фотографічного мистецтва є в даний час кольорова фотографія.

МАЮ НАМІР ВІДКРИТИ ВЛАСНИЙ ЗАКЛАД, з супліки А. Федецького харківському

губернаторові від 6 березня 1886 р.

Понад шість років був керівником Придворного фотографа двору Її Імператорської Вищості

Великої Княгині Олександри Петрівни, під фірмою «В. Висоцький» в Києві і знав спеціально

фотографічну справу, і бажаю відкрити в Харкові власний фотографічний заклад. Маю честь

покірно просити Ваше Превосходительство, видати мені на відкриття названого закладу належний

дозвіл.

При цьому повідомляю, що дані про мою особу, благонадійність і взагалі які тільки виявляться

потрібними для задоволення цього клопотання, можуть бути зібрані за місцем мого проживання в

м. Києві, на Атінковій вулиці, в будинку № 11.


НІ В ЧОМУ КРАМОЛЬНОМУ НЕ ПОМІЧЕНИЙ, з характеристики київського губернатора на

А. Федецького від 27 квітня 1886 р.

За донесенням київського поліцмейстера, Альфред Костянтинович Федецький, який проживає в м.

Києві на Атінковій вулиці в будинку № 11... ні в чому негожому, як в етичному, так і політичному

плані, помічений не був.


ПЕРШОКЛАСНИЙ ФОТОГРАФ, з листа П. Чайковського І. Слатіну від 15 квітня 1893 р.

Я одержав зараз фотографії мої від Федецького. Він – першокласний фотограф; принаймні, я

кращого нічого не бачив.

Голубчику, потурбуйтеся виконати наступне доручення. Зайди до Федецького і попроси його

виконати для мене наступне замовлення: 1. Шість дюжин кабінетних фотографій (тих і ін.). 2.

Одну дюжину будуарних. 3. Два великі портрети. Чим скоріше він це зробить, тим краще.


ПАЛЬМА ПЕРШОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ДОКУМЕНТАЛІСТИЦІ, з кореспонденції М.

Костриці «Візитна картка Житомира»

У вересні 1895 року Альфред Федецький здійснив зйомку сюжетів про Житомир. Він зафіксував

на плівку епізоди селянської процесії, заняття полку козаків на місцевому іподромі та інші події.

Судячи з усього, це були перші кінозйомки в місті.

Федецькому також належить другий рекорд в галузі кіно: його фільми демонструвалися під час

перших сеансів синематографа в Росії (Петербург, 16 травня 1896 року).

...Альфреду Костянтиновичу належить пальма першості і в зйомці українських художніх фільмів.

Найвідоміша стрічка – «Наталка-Полтавка» за участю Марії Заньковецької і Миколи Садовського.

Кінофільми А. Федецького з успіхом демонструвалися в його рідному місті, де в 1906 році на

Соборній площі відкрився перший синематограф «Біограф».


ВИНАЙШОВ НОВУ ТЕХНОЛОГІЮ, з статті Т. Крупи «Історія, відображена на фото»

З перших кроків самостійної діяльності молодий фотограф почав відходити від встановлених

канонів роботи колег по професії. Він відмовився від загальноприйнятої статичної «сімейної»

композиції знімка, прагнув створювати портрети, близькі за принципом рішення до живопису.

...У 1901 році Федецький зробив дуже цікаве відкриття в області фотографії – винайшов нову

технологію, котра дозволяє дуже тонко імітувати офорт-гравюру на кольоровому металі з

малюнком, протравленим кислотою. Журнал «Фотографічний огляд» за березень 1901 р.,

присвятив винаходу спеціальне повідомлення, в якому вказувалося, що «новий спосіб являє собою

величезний прогрес в справі фотографії і має блискуче майбутнє».

Фотограф дуже багато сил віддавав організації першого на теренах Російської імперії учбового

закладу, де можна було б готувати висококваліфікованих фахівців фотографічного мистецтва.

Проте цьому починанню так і не судилося збутися.


НЕБАЧЕНА ЖИТТЄВА ЕКСПРЕСІЯ, з рецензії в газеті «Московські відомості» від 18 січня

1889 р.

Виставлені днями харківським фотографом Федецьким діапозитиви в повному розумінні слова

чудові. ...Доводять, чого може досягти фотографія в руках фотографа-художника. Його

діапозитиви – чудові портрети і прекрасні жанрові картини – виконані досконало: відрізняються

м’якістю, силою, рельєфністю, прекрасним світлом і грацією в позах.

Проте що всього чудовіше в цих діапозитивах – це життя і вираз, доданий зображеним особам:

коли уважно вдивляєшся, здається що кожна особа, повна життєвої експресії, зараз заговорить.

Діапозитиви та відбитки на склі з скляних негативів складають взагалі вельми привабливий рід

фотографічних зображень, які зможуть служити кращою прикрасою для шибок, ширм, абажурів і

тощо.


ЩЕ Й ПИСАВ КАРТИНИ, з розвідки В. Миславського і М. Жура «Альфред Федецький.

Сторінки біографії»

Альфред Федецький свідомо і активно шукав засоби виразності фотомистецтва. Новаторські для

свого часу знімки швидко одержали широку популярність. Чутки про чудового майстра

фотопортрета розповсюдилися Харковом. Про діяльність Федецького з повагою заговорили в Росії

і багатьох країнах Європи.

Про майстерність робіт фотохудожника з серії «коронованих персон» можна судити лише з трьох

знімків Миколи II, які нині зберігаються в США в приватній колекції Д. Олександрова.

Про факт визнання таланту фотохудожника П. І. Чайковським пише кореспондент газети

«Південний край»: «Я мав високе задоволення бути особисто знайомим з покійним П. І.

Чайковським і якось одержав від нього портрет, зроблений у фотографії петербурзьких

Імператорських театрів. Даючи мені цей портрет, покійний П. І. Чайковський, між іншим, сказав:

«Це зовсім не те, що зробив зі мною ваш Федецький! Ви знаєте, мене ще ніхто так не знімав, як

Федецький. Це – позитивно кращий мій портрет. Це – не фотографія, а справді художній твір!».

Після десятків років знаменита фотографія не була забута. У 1940 році в СРСР була випущена

серія марок, присвячена 100-річчю з дня народження П. І. Чайковського. На двох з п’яти були

надруковані портрети композитора з фотографій Федецького.

...Федецький не лише розфарбовував свої фотографії, але й сам писав картини. На добродійній

виставці в Біржовому залі на користь дитячого притулку «Ясла», Федецький представив публіці

свої живописні полотна...


ДУШІ БУДИНОК ВЖЕ НЕ МАЄ, з некролога у газеті «Південний край» від 24 липня 1902 р.

Помер А. К. Федецький.

Хто з харків’ян не знав цього талановитого художника-фотографа, прекрасні роботи якого не

лише в Харкові, а й далеко за його межами користувалися такою широкою популярністю? Це був

не вузький ремісник, що замкнувся в рутині свого ремесла, а справжній артист, справжній

художник, в душі якого горів священний вогонь, який називають натхненням. Тільки цим

натхненням та наполегливим, усидливою до знемоги працею і можна пояснити той величезний

успіх, який за заслугами набув собі Федецький... Він не лише гаряче, беззавітно любив своє

мистецтво, але був справжнім фанатиком цього мистецтва, пристрасно захоплювався ним і віддав

йому все своє життя, всі свої сили

...Так! Харків в особі Федецького втратив найталановитішого, найвидатнішого представника

фотографічного мистецтва, яким він справедливо міг гордитися навіть перед столицями.

Жахливо шкода, жахливо образливо, що це кипуче життя, повне найсильнішої енергії і невтомної

праці, повне всяких надій і планів, так передчасно загинуло!

Незалежно від розміру художнього таланту, покійний Альфред Костянтинович і у приватному

житті, і в особистих своїх стосунках з людьми викликав щирі симпатії і пошану. Всебічно

освічений, дотепний, веселий... він був душею того товариства, в якому обертався, був цікавим і

невтомним співбесідником.

Вчора я проїздив повз будинок, в якому жив і працював Федецький, і на душі у мене стало так

сумно, так боляче. Згадався мимоволі Майковський вірш про те «що душі ж бо в будинку немає!».

Тієї самої душі, яка все життя кипіла виключно полум’яною пристрастю до улюбленого

мистецтва, яка вся без залишку, з якимсь фанатизмом віддавалося цьому мистецтву.

З вітрини дивилися на мене його доробки і мені здалося, що і особи на них стали якимось

сумнішими, якимось похмурішими, ніби і вони відчули, «що душі ж бо в будинку немає!».

Так! Шкода бідного Федецького і це відчуття, я упевнений, розділять всі, хто його, так або інакше,

знав. А хто ж його не знав?!