Щасный Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЩАСНИЙ Олексій Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військово-морський діяч. Рятівник російського Балтійського флоту.

З дворянської родини. Батько, Щасний М., – генерал-лейтенант артилерії.

Народився 4 (16) жовтня 1881 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Розстріляний за вироком Революційного трибуналу при ВЦВК Рад робочих, селянських і козачих

депутатів 22 червня 1918 р. в революційному м. Москві (нині – столиця РФ).

Навчався в Київському кадетському корпусі (1892-1896), закінчив Петербурзький морський

корпус (1901), Мінний офіцерський клас (1905).

Служив офіцером канонерського човна «Бурун» (1901), в. о. ротного командира крейсера

«Пластун» (1901-1902), вахтовим офіцером броненосця «Севастополь» (1903), мінним офіцером

канонерського човна «Манджур» (1903-1904), вахтовим офіцером крейсера «Діана» (1904),

молодшим мінним офіцером учбового човна «Європа» (1905), капітаном міноносця № 217 (1905), старшим мінним офіцером учбового човна «Миколаїв» (1906-1907), другим флагманським мінним

офіцером похідного штабу (1907-1909), в. о. другого флагманського мінного офіцера штабу

командуючого морськими силами Балтійського моря (1909-1912), старший офіцер лінійного човна

«Полтава» (1914-1916), командиром ескадреного міноносця «Прикордонник» (1916-1917), штаб-

офіцером для доручень штабу командуючого флотом Балтійського моря (1917), першим

помічником начальника військового відділу Центробалту (1918).

Учасник російсько-японської війни (1904-1905).

Врятував 236 військових суден Балтійського флоту від захоплення ворогом (1918).

Кавалер російських орденів св. Станіслава 2-го ступеня (1909), св. Ганни 2-го (1914) і 3-го

ступенів (1907), срібної медалі «За війну 1904-1905 рр.», знака «Захисник фортеці Порт-Артур», прусського ордена Корони 4-го ступеня (1905).

За критику некваліфікованих наказів більшовицького вищого військово-політичного керівництва

заарештований (за особистим розпорядженням Л. Троцького). Абсурдний крок мотивували

відверто надуманими звинуваченнями в «посадових злочинах і контрреволюційних діях». Останні

полягали в тому, що Щ. Буцімто сповідував «диктатуру флоту» на противагу «диктатурі

пролетаріату».

Наш земляк став першим, кому в більшовицькій Росії винесли судовий смертний вирок.

Знаменно: на засідання Ревтрибуналу і на останню зустрічі з дружиною Щ. одягнув українську

вишиванку.

Посмертно реабілітований (1995).

Ім’я Щ. присвоєно одній з вулиць м. Житомир (1992).

У м. Санкт-Петербург вийшла книга Є. Шошкова «Начальник морських сил О. М. Щасний»

(2001).

Серед друзів та близьких знайомих Щ. – Колчак О., С. Зарубаєв, О. Лівен, Г. Граф, О.

Домбровський та ін.


***

БЕЗ ПОЛІТИКИ, з професійного кредо О. Щасного

Відродження боєздатності Балтійського флоту має йти попереду інших політичних міркувань.

ВИСОКОЇ ЯКОСТІ БОЙОВИЙ ОФІЦЕР, з характеристики О. Лівена на О. Щасного

Своєю бадьорістю, швидкою розпорядливістю, наявністю духу... виявив бойові здібності, на які

важко розраховувати, зважаючи на його молодість. Це високої якості бойовий офіцер, він і в

звичайний час добре служив, проте не всякий служака в мирний час виявляється і в бою на висоті

покликання, як він.


ОБЛОЖЕНЕ МІСТО ЗАЛИШИВ ОСТАННІМ, з розвідки Б. Палого «Крижаний похід»

Щасний керував Льодовим походом кораблів Балтійського флоту з Гельсінгфорсу до Кронштадта, зважаючи на загрозу з боку німецьких військ. У відповідності з Брестським миром, усі російські

кораблі мали покинути фінляндські порти, причому передбачалося, що поки лід не дозволяє

здійснити перехід, на кораблях повинні були залишатися лише «незначні команди», які легко

могли бути нейтралізовані німцями. У цих умовах було ухвалено рішення перевести флот до

Кронштадта в умовах, коли море ще було покрите кригою (звідси і назва Крижаний похід).

Спочатку у супроводі двох криголамів вийшли з Гельсінгфорса 12 березня і прибули до

Кронштадта 17 березня 4 лінійних корабля і 3 крейсери.

4 квітня з Гельсінгфорса вийшов другий загін (2 лінкори, 2 крейсери, 2 підводні човни), які

прибули до Кронштадта 10 квітня (виключаючи один з підводних човнів, який одержав

пошкодження і повернулася до Гельсінгфорса).

Таким чином, найбільші кораблі флоту опинилися поза небезпекою захоплення