Короленко Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, громадський діяч.

З дворянської родини. Батько, Короленко Г., – повітовий суддя.

Народився 15 (27) липня 1853 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 25 грудня 1921 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України). Похований на міському цвинтарі. Могила перенесена в сад поруч з

його Будиком-музеєм (1930-і). Між іншим, коли громада почала збирати кошти на пам’ятник

письменникові, близькі родичі заявили:»Витратьте ці гроші на допомогу голодуючим, так зробив

би й сам Володимир Галактіонович».

Навчався в Житомирській класичній гімназії (1863-1866), закінчив Рівненську реальну гімназію

(1866-1871), навчався в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті (1871-1873), московській

Петрівсько-Розумовській землеробській і лісовій академії (1874-1876).

К. – почесний член Російської Академії наук (1900).

Працював коректором (1874-1879), був членом редакції й офіційним представником «Руського

багатства» (з 1895).

Друкувався в газетах «Новини», «Полтавщина», «Самарська газета», «Російські відомості»,

«Волзький вісник», «Сибірська газета», «Вісник Полтавського губернського громадського

комітету», журналах «Слово», «Російська думка», «Північний вісник», «Російське багатство».

Як літератор дебютував в газеті «Новини» заміткою «Бійка поблизу Апраксінового двору» (1878).

Потім настала черга оповідань «Епізоди з життя шукача» (1879), «Яшка» (1881), «Сон Макара»,

«В лихому товаристві», «Вбивця» (усі – 1885), «Сліпий музикант» (1886), «Вночі» (1888), «Ат-

Даван» (1892), «В голодний рік» (1893), «Парадокс» (1894), «Без мови» (1895), «Необхідність»

(1898), «Мороз» (1901), «Не страшне» (1903), «Історія мого сучасника» (1906), «Побутове явище»

(1910), «Спокуса» (1914).

Наш земляк – автор книг «Нариси і оповідання» (1892), «Художник Алимов» (1896), «Будинок

№13» (1905), «Ті, що відійшли» (1908).

За життя К. мав дев’ятитомне «Повне зібрання творів» (1914).

З владою наш земляк завжди був на «ти», що її представникам вельми не подобалося і це

письменник відчував на власній шкірі. За подання колективної скарги його виключили з

Петрівсько-Розумівської хліборобської академії (1874), пізніше заарештували і відправили в

заслання в В’ятську губернію, а далі – під поліцейський нагляд в Кронштадт.

Потім наклали адміністративне покарання – у вигляді поселення далеко за Якутськом. Після цього

10 років К. змушений був жити в Нижньому Новгороді (1885-1896).

Як громадський діяч наш земляк проявляв себе неодноразово. Саме з його ініціативи та при

активній безпосередній участі в Нижньогородській губернії були організовані безкоштовні їдальні

для голодуючих.

Багато зусиль він приклав, аби виграти т. зв. «Мултанську справу», чим врятував життя

безпідставно звинувачуваних в ритуальному вбивстві.

Гучний суспільний резонанс мала й відмова К. від звання почесного академіка російської академії

наук (1902), як демарш проти висунення туди кандидатури М. Горького. Причому свій диплом

наш земляк повернув, супроводивши його обґрунтованою письмовою заявою.

Що стосується більшовицької революції, то наведемо характерну думку з «Щоденника»

письменника: «Тепер на російському гранті бовваніють обличчям до обличчя дві утопії» (перша –

самодержавство – авт.).

Ім’я К. присвоєно Полтавському педагогічному інституту, Харківській державній науковій

бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школі у м. Полтава, вулиці, лікарні й бібліотеці в

Москві.

У Полтаві відкрито музей (1928), а в Житомирі пам’ятник і музей К. (1973).

У свою чергу, Спілка письменників України встановила літературну премію імені видатного

митця за кращий твір, написаний російськомовними літераторами України (1990).

До 150-річчя від дня народження К. Національний банк України випустив ювілейну монету

номіналом 2 гривні (2003).

Серед друзів та близьких знайомих К. – А. Чехов, Л. Толстой, В. Муратов, М. Анненський, В.

Григор’єв, С. Єлпатьївський, М. Горький, В. Мякотін, А. Луначарський, К. Тімірязєв, М.

Чернишевський, П. Якубович та ін.


***

САМ СОБІ ПРИСЯГНУВСЯ,

з творчого кредо В. Короленка

Сам собі присягнувся, що ніколи жоден мій рядок не з’явиться під комуністичною фірмою.

МОВА КОТЛЯРЕВСЬКОГО І ШЕВЧЕНКА НИНІ ЗАКОННА ЛИШЕ... В АВСТРІЇ, з

виступу В. Короленка в журналі «Російські нотатки»

...Виходило таким чином, що мова Котляревського і Шевченко …законна лише в Австрії. На своїй

батьківщині, у своїй колисці вона заборонена...

Цей грубий і здичавілий епізод як би говорив представникам закордонної інтелігенції: ви вважаєте

Україну метрополією і центром вашої культури і вашої мови. Ми цього не бажаємо; нехай він

залишається у вас, за рубежем; нехай краще всі наші українці, які цінують рідну мову,

подорожують до вас у Львів, до ваших шкіл, музеїв та університетів. А в себе ми цього не

дозволимо.

Ми ж краще створимо нову примару «неблагонадійності» і «зради».


НЕ МІГ НЕ РОЗРИДАТИСЯ, з «Щоденників» Л. Толстого

25 березня 1910 р.

Тужно. Хвилюють думки. Чи не маю сили, чи не знаходжу форми висловити їх. Сильна стаття

Короленка про смертну кару.

26 березня 1910 р.

Вввечері читав статтю Короленка. Чудово. Я не міг не розридатися. Написав листа Короленку.


МІЙ УЧИТЕЛЬ, зізнання М. Горького

Я – учень Короленка. У нього вчився я техніці літературної майстерності, умінню витрачати і

розташовувати слова, ритму і плавності мови, обробці і шліфовці речень; він учив мене.


ПЕРЕБУВАЄ В ОПОЗИЦІЇ ДО ПРОЛЕТАРСЬКОГО УРЯДУ, з статті А. Луначарського

«Володимир Короленко»

Важко уявити собі благороднішу людську і письменницьку зовнішність, ніж фігура Володимира

Галактіоновича Короленка. Ми, комуністи, надзвичайно різко розійшлися з ним. ...По відношенню

до Жовтневої революції і до комунізму він проявив себе із звичайною своєю прямотою.

...Надзвичайно різко розійшовся політично з нашими гаслами і з нашою програмою.

Як сталося, що така незвичайно благородна натура, такий незвичайний розум, таке революційне

серце могли переміститися зліва направо так помітно, тобто опинитися мало не в такій же різкій

опозиції по відношенню до пролетарського уряду, в якій був Короленко по відношенню до уряду

царського?

...Зовнішність цього жерця інтелігенції в чистому одязі, цього незаплямленого праведника.

Звичайно, фарисейство цьому праведникові було чуже.

...Зовсім не приєднуючись до такої точки зору, що можна просто оголосити Короленка геть

неприйнятним для нас письменником..., або письменником, якого потрібно спеціально якось

викрити і очорнити, – ми проте дуже безумовно підкреслюємо, що все прекрасне, що ми знайдемо

у Короленка, має прийматися нами з найбільшими обмовками і великою критикою.

УКРАЇНА КИПИТЬ НЕНАВИСТЮ ТА ГНІВОМ, з листів В. Короленка А. Луначарському

Діяльність більшовицьких надзвичайних слідчих комісій являє собою приклад, не виключено,

єдиний в історії культурних народів. …Якби за царської влади окружні жандармські керівники

отримали право не тільки засилати до Сибіру, а й карати смертю, це було б те самісіньке, що ми

бачимо тепер.

…Переконаний, що не всякими засобами можна користуватися заради блага народу, і для мене

безсумнівно, що адміністративні розстріли, введені в систему і триваючі вже другий рік, не

належать до числа останніх.

… Ми перейшли до «диктатури пролетаріату». Ви, партія «більшовиків», проголосили її, і народ, прямо від самодержавства прийшов до вас і сказав: «Влаштовуйте наше життя». Народ повірив,

що ви зможете це зробити. Ви не відмовилися. Вам це здавалося легко, і ви безпосередньо після

політичного перевороту почали соціальну революцію.

… Ви говорите про комунізм. Незважаючи при цьому на те, що комунізм ще є щось неоформлене і

невизначене, і ви дотепер не з’ясували, що ви під ним розумієте…

…Змушений замислитися над причинами відвертого розладу між західноєвропейськими

ватажками соціалізму і вами, вождями російського комунізму. Ваша монопольна преса пояснює це

тим, що вожді соціалізму в Західній Європі продалися буржуазії. Але це, вибачте, така ж

вульгарність, як і те, коли вас самих обвинувачують в підкупі Німеччиною. Немає потреби шукати

низьких причин для пояснення факту цього розладу. Він – набагато глибше: у величезній різниці

настроїв. Справа в тім, що вожді європейського соціалізму протягом десятків років легально

керували масовою боротьбою свого пролетаріату, давно проникли в ці маси, створили широку і

струнку організацію, домоглися її легального визнання.

Ви ж ніколи не займали такого становища. Ви лише конспірували і – ще більше, – керували

конспірацією, намагаючись проникнути в робітниче середовище. Це створило зовсім інший

настрій, іншу психологію.

… Ризик в’язниць, заслання, каторги заміняв для вас у ваших власних очах і в очах робітників

всяку іншу відповідальність. …Ось чому ви звикли закликати лише до крайніх засобів...

… Ви перемогли капітал, і він лежить тепер біля ваших ніг, покалічений і розтрощений. Ви не

помітили тільки, що він з’єднаний з виробництвом такими живими нитками, що вбивши його, ви

вбили також і виробництво. Радуючи з своїх перемог над денікінцями, над Колчаком, над

Юденичем і поляками, ви не помітили, що понесли повну поразку на набагато більшому і

важливішому фронті. …Захоплені однобічним руйнуванням капіталістичного ладу, не звертаючи

уваги ні на що інше в переслідуванні цієї своєї схеми, ви довели країну до жахливого становища.

… Голодом вражена вся Росія, починаючи зі столиці, де зафіксовані випадки голодної смерті на

вулицях. Тепер говорять, що встигли налагодити харчування в Москві і Петербурзі (чи надовго і

якою ціною?). А тим часом голод охоплює простори, набагато більші, ніж у 1891-92 роках.

…У Полтаві я зустрів людину, яка вже шостий день «не бачила хліба», перебиваючись картоплею

та овочами...

…Ні вільної преси у вас, ні свободи голосування – немає.

… Проголошуються перемоги комунізму в українському селі, у той саме час, коли сільська

Україна кипить ненавистю і гнівом, і «надзвичайки» уже подумують про розстріли сільських

заручників. У містах почався голод, йде грізна зима, а ви піклуєтеся лише про фальсифікацію

думки пролетаріату.

… І це є новим «торжеством комунізму»? Чи торжество це? Колись, ще при самодержавстві, …в

одному гумористичному органі був зображений самодержець, що сидить на багнетах. Підпис:

«Незручне становище» чи щось подібне. У такому ж незручному становищі знаходиться нині ваша

комуністична правляча партія.

Становище її в селі прямо трагічне. Раз заразом звідтіля привозять комуністів і комісарів,

покалічених та вбитих. …І ваша партія утішається тим, що це тільки куркулі (сільські багатії). Що, між іншим, не заважає вам випалювати цілі села суцільно – і багатіїв, і бідняків однаково. Та й у

містах ви тримаєтеся тільки військовою силою...

…Ясна річ, далі так тривати не може, країні загрожують нечувані біди.

… Закінчу коротко: ви з легким серцем започаткували свій схематичний експеримент, плекаючи

надію, що він стане сигналом для всесвітньої максималістської революції. Ви повинні вже самі

бачити, що в цьому ви помилилися... Росія... змушена йти цим сумним, похмурим шляхом у повній

самітності.

Куди? Що являє собою ваш фантастичний комунізм?


ЗАСТУПНИК СКРИВДЖЕНИХ, зі спогадів С. Петрова (Блукача)

В кінці восьмидесятих років, в роки ранньої юності, мені трапилося в новій книжці товстого

журналу оповідання під красивим заголовком «Ліс шумить». Мова розповіді звучала співучо,

мелодійно, краще за багато віршів; подібно до музики, відкривав він те, що здавалося неможливим

висловити. Тоді я ще не читав, не чув такої прекрасноої мови, повної струнної звучності.

Залпом прочитав я це чарівливе оповідання... У голові шумів стрункий дзвін високого лісу,

співали ніжні струни бандури, розвівалися поетичні образи Опанаса і Оксани, і вся трагічна поема

звучала в моїх вухах, мов гул бурі, що наближається.

Короленко був тоді письменником-початківцем. Після цього оповідання ім’я його зашуміло

всюди, мов ліс: про нього заговорили.

...Стала ясною літературна фізіономія Короленка: це був, перш за все, гуманіст, пройнятий

любов’ю до несправедливо скривджених людей, котрий вірив у торжество справедливості і в

лелітку добра в кожній найтемній чи занепалій людині.

...Біля цієї чудової людини мимоволі групуються суспільні кола, і Короленко стає крупним

громадським діячем, натхненником в боротьбі все з тим же ненависним йому безправ’ям в епоху

лихоліття.

...Почалася революція. Голодуючи з сім’єю і потребуючи найнеобхіднішого, він віддавав всього

себе і весь свій час клопотанню за безневинно засуджених, будучи для населення єдиним...

плакальником і заступником «бідних людей», яким він, втім, був завжди в житті і літературі.


ДЛЯ ДЕРЖАВНИЦЬКОГО РУХУ НЕ ЗРОБИВ НІЧОГО, з нарису В. Андрієвського «Микола

Міхновський»

Якось у Петербурзі серед тамтешнього прогресивного громадянства йому (Міхновському М. –

авт.) довелося зустрітися з одним із таких земляків, про яких він згадує в «Самостійній Україні»,

– з відомим російським письменником Володимиром Галактіоновичем Короленком. Коли його

останньому представляли, то він сказав: «Я ренегатам руки не подаю».

…До цього не зайвим буде додати, що Міхновський… мав рацію. Короленко якось на пряме

запитання «Яку батьківщину ви вважаєте своєю?» – відказав просто: «Моя родіна – велікая руская

література».

Він для українського державницького руху ніколи нічого, крім шкоди, не зробив.