Ильин Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ІЛЬЇН Володимир Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, композитор, літературний і музичний критик, богослов, культуролог.

З дворянської родини. Батько, Ільїн М., – значний чиновник фінансової установи.

Народився 16 (29) серпня 1891 р. в с. Владівці Радомишльського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Малинський район Житомирської області України).

Помер 23 жовтня 1974 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Сен-Женев’єв-де-Буа.

Закінчив одну з Київських гімназій, історико-філологічний (1912) і філософський (1917)

факультети Київського університету св. Володимира, Київську приватну консерваторію (1916), богословський факультет Берлінського університету (1925).

Працював викладачем Київського університету св. Володимира (1917-1918), берлінського (1923-1925) і паризького російського православного Богословського інституту (1927-1940).

Не знайшовши спільної мови з більшовицьким режимом, емігрував спочатку до Константинополя

(1919), потім – Берліну (1923) і, нарешті, Парижу (1925).

Друкувався в газетах «Євразійська хроніка», «Євразія», журналах «Шлях», «Вісник Російського

студентського християнського руху», «Відродження».

Перу І. належать книги «Преподобний Серафим Саровський» (1925), «Цілонічне неспання» (1927),

«Матеріалізм і матерія» (1928), «Загадка життя і походження живих істот» (1929), «Шість днів

творіння» (1930), «Арфа царя Давида в російській поезії» (1960).

Наш земляк видав доробки «Світогляд графа Л. М.Толстого», «Естетичний і богословсько-

літургійний сенс церковного дзвону», «Монархія і культура».

Наш земляк також – автор двох опер, трьох симфоній, низки романсів.

Багатий архів І. переданий його сином і донькою в дарунок фонду-бібліотеці «Російське

зарубіжжя» (2005).

У м. Москва (РФ) відбулася виставка, присвячена видатному російському філософові, прозвучали

його музичні композиції (2005).

Серед друзів та близьких знайомих І. – М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Сеземан, І. Шаховський, М.

Алєксєєв, Л. Карсавін, М. Трубецькой та ін.

***

НАСТАЄ ЕОНІЧНА ЕРА

, з філософського кредо В. Ільїна

Настає ера вступу до еонічного мислення, ...статики й динаміки чистої форми з її

феноменологічним обґрунтуванням.

БІЛЯ ОСТАННЬОЇ МЕЖІ, зі спогадів В. Ільїна

Мені загрожувала смертельна небезпека унаслідок давнішньої моєї боротьби з матеріалістичною

марксистською ідеологією, яку я завжди вів в дуже різкому тоні. Мені довелося залишити Росію...

... З причин, котрі нічого спільного з наукою і викладанням, не мали, я мав залишити Інститут

(богословський – авт.) і довгий час заробляв на життя роз’їзним лектором – в Німеччині, Бельгії, Італії, Югославії і прибалтійських країнах.

...Один з моїх найранніших спогадів – це ілюмінація з приводу коронаційних урочистостей при

сходженні на престол покійного Государя Миколи II Олександровича, якого я дуже любив і

трагедію якого я не тільки прийняв в серці, але й пережив цілком як свою власну...

Я збираюся до цієї теми повертатися ще не раз – до того моменту, доки в Парижі в храмі

Олександра Невського зліва від вівтаря не буде споруджено меморіальний хрест з короною –

символом царственого мучеництва.

Про улюблений Государю, святий і мученику, – твої страждання – мої страждання. Доки ти правив

і був на своєму мученицькому троні – і ми були в своєму страждальному раю, в своєму сумному

Дворянському Гнізді. Коли ти пішов – вигнали і нас. І ось ми біля останньої межі. ...Десятки років

триває наша агонія.

ХРИСТИЯНСТВО – ЯВИЩЕ ДУХУ, з нотаток В. Ільїна

У надрах православної країни на межі двох сторіч прославив свій голос незвичайна, здається, за

всю історію християнської думки, небачена людина... Він відразу ж сказав, що суть християнства

зовсім не є те чи інше словесно виразиме учення або філософія, а явище духу і сили у фактичній

перемозі Ісуса Христа над смертю...

Сперечатися з цією частиною учення Федорова неможливо – воно є пряме і безпосереднє

цитування Св. Писання. Незвичайне і за всю історію християнства нечуване починається далі...

Раз Боголюдина воскресла (а якщо ми це заперечуємо, то ми не християни) і заповідала нам

воскрешати з мертвих, то і ми винні це робити. ...Християни повинні воскрешати мертвих і робити

це не розрізненими зусиллями окремих людей, а як загальну справу всіх християн...