Остальский Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ОСТАЛЬСКИЙ Андрій Йосипович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Аркадій (1925). Зарахований до лику святих Російською Православною

Церквою (2000).

З родини священика. Батько, Остальський Й., – ієрей.

Народився 25 квітня 1888 р в с. Янківцях Житомирського повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Житомирський район Житомирської області України). За іншою версією, в с.

Скаківка Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії Російської імперії

(нині – Бердичівський район Житомирської області України).

Розстріляний більшовиками 29 грудня 1937 р. на полігоні «Об’єкт Бутово» Московської області

СРСР (нині – в межах м. Москва РФ).

Закінчив Волинську духовну семінарію, Київську духовну академію (1910).

Був учителем церковно-парафіяльної школи сю Цвіль Волинської губернії (1910-1911),

священиком в м. Староконстантинів Волинської губернії (1911-1914), священиком 408-го

Кузнецького піхотного полку в діючій армії (1914-1917), настоятелем церкви преподобного

Серафима Саровського при Житомирському військовому шпиталі (1917-1922), Житомирської

Нікольської церкви (1922-1926), єпископом Лубенським, вікарієм Полтавської єпархії (1926),

єпископом Бежецьким, вікарієм Калінінської єпархії (1937).

Фундатор Свято-Миколаївського благодійного братерства, члени якого надавали допомогу

хворим, ховали померлих, котрі не мали рідних і близьких (1918).

Нагороджений набедреником «За зразкове виконання пастирських обов’язків» (1912).

Друкувався в «Волинських парафіяльних новинах».

Вперше заарештований за звинуваченням в опорі вилученню церковних цінностей (1922);

засуджений до вищої міри покарання із заміною на 10 років в’язниці; покарання відбував у

Житомирі (1922-1924).

Вдруге заарештований і засланий до Харкова (1926), Туапсе (1927).

Втретє заарештований і засланий до Казані (1927); з заслання втік, нелегально мешкав на подвір’ї

Києво-Печерської Лаври в Ленінграді.

Вчетверте заарештований «за послання до лубенських парафіян» і засуджений до 5 років

концтаборів (1928); покарання відбував на Соловках, де термін покарання йому за

«контрреволюційну агітацію під виглядом релігійних бесід» збільшили ще на 5 років (1931-1937).

Вп’яте заарештований як релігійний рецидивіст, що вів «контрреволюційну агітацію» (1937) і

засуджений до вищої міри покарання.

День пам’яті О. – 16/29 грудня.

Що стосується особистого життя, то під час першого перебування в ув’язненні його дружина взяла

шлюб з командиром Червоної армії і наш земляк змушений був оформити розлучення (1924).

Серед друзів та близьких знайомих О. – В. Юхновський, Н. Оржевська, М. Дмитров, Ф.

Успенський, А. Дроб’язко, Ю. Красицький, Н. Шаховська, К. Роше, М. Лемешевський, А. Кедров, С. Страгородський, О. Мезенцева, В. Стефанович та ін.

***

ДОВІЧНЕ КАЯТТЯ,

з професійного кредо А. Остальського

Не той блаженний, хто добре починає, а той, хто добре завершує подвиг свій. Тому подвиг

покаяння і боротьби з пристрастями повинен бути довічним.

СМЕРТЬ ДЛЯ МЕНЕ – НАДБАННЯ, останні слова А. Остальського після оголошення першого

вироку

Ну що ж, дякую Господу за все. Для мене смерть – придбання.

НАШ, АЛЕ НЕ ТВІЙ, з статті «Священномученик Аркадій (Остальський), єпископ Бежецький, вікарій Тверської єпархії» на інтернет-порталі solovki-monastyr.ru

Отець Аркадій не тільки інших спонукав до ...жертовності, але й сам показував приклад цієї

жертовності.

Близькі, знаючи, що він має потребу і не має засобів, зшили йому шубу. Цю шубу він одяг разів зо

два, потім вона раптово зникла. Коли мати Софія Павлівна запитала його, де шуба, він відповів, що вона висить у вівтарі. Але потім і в церкві поцікавилися, куди поділася шуба, і отець Аркадій

вимушений був із збентеженням відповісти: «Вона висить там, де потрібно». Виявилось, що він

віддав її бідній вдові, у якої було двоє хворих туберкульозом дітей.

Іншим разом о. Аркадій віддав якомусь незаможному штани і залишився в нижній білизні, а щоб

це не було видно, зашив попереду підрясник, аби поли не розкривалися.

Знаючи його милосердя і м’якосердість, до нього з проханнями підходили і негідні люди, котрі

намагалися обдурити пастиря. Якось зшили о. Аркадію чудовий підрясник, який у нього випросив

гіркий п’яниця, прикинувшись бідняком. Через деякий час духовні діти священика побачили