Богораз Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БОГОРАЗ Володимир Германович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, етнограф, публіцист. Псевдоніми – Н. А. Тан, Вас. Чужий, В. Г. Тан.

З міщанської родини.

Народився 15 (27) квітня 1865 р. в м. Овручі Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Житомирської області України).

Помер 10 травня 1936 р. у потязі дорогою до м. Ростов-на-Дону СРСР. Похований на Волковому

цвинтарі в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Таганрозьку гімназію (1880), навчався на фізико-математичному та юридичному

факультетах Петербурзького університету (1880-1882).

Був членом російсько-американської Північно-Тихоокеанської полярної експедиції (1900-1902), займався обробкою її матеріалів у Нью-Йорку (1902-1903), відвідав з пізнавальною метою Канаду, Францію та Італію (1903-1905), редагував збірник творів Г. Уельса (1909), виконував обов’язки

керівника-добровольця санітарного потягу під час першої світової війни (1914-1918), хранителя

Музею антропології та етнографії (1918-1921), викладача низки ленінградських вузів (1921-1931), директора Музеї історії релігії (1932-1936).

Друкувався в газетах «Російські відомості», «Північний кур’єр», «Життя», «Біржові відомості»,

«Початок», журналах «Російське багатство», «Науковий огляд», «Сучасний світ», «Журнал для

всіх», «Російська думка», «Колишнє», «Світ божий», «Вісник Європи».

Як поет дебютував віршами в нелегальних виданнях «Народної волі» (1885), а як прозаїк –

оповіданням «Клишоногий» в журналі «Російське багатство» (1896).

Потім настала черга збірників «Чукотські оповідання» (1899), нарисів «Золоті качки», «На півночі

далекій» (обидва – 1901), «Додому» (1902), повістей «Ожив» (1903), «Розв’язка» (1905),

«Коронація в Колимську» (1906), романів «Явдоха й Рівка» (1902), «Вісім племен» (1903), «За

океаном», «Ялинка в Америці» (обидва – 1904), «Амністія» (1908), «Жертви дракона» (1909),

«Думки в’язня» (1911).

Б. – автор серйозних наукових досліджень: «Чукчі» (1934-1939), «Луораветлансько-російський

словник» (1937), «Матеріали з мови азійських ескімосів» (1949).

Наш земляк видрукував англійською мовою монографію «Ескімоси Сибіру» (1913), яка так ніколи

і не вийшла російською чи українською.

Перу Б. також належать фантастичні повісті «Вісім племен» (1902), «Жертви дракона» (1909),

«Крилоносний Ікар» (1914).

За життя Б. мав 6-томне (1904) 1 12-томне (1910-1911) видання оповідань і начерків.

Наш земляк зазнав політичних переслідувань з боку царського режиму. Принаймні тричі

наражався на адміністративне заслання (1882-1883; 1885). За участь у студентських заворушеннях

був виключений з університету й відправлений в таганрозьку буцегарню (1883-1884). Знову

заарештований й на два роки запроторений до одиночної камери Петропавловської фортеці (1886-1888). Після чого отримав десять років заслання в сибірське м. Середньоколимськ (нині –

Республіка Саха Якутія РФ).

Прихід більшовиків сприйняв нейтрально. В пізніх творах намагався аналізувати зрушення, які

відбулися на теренах колишньої імперії.

Про подорож Б. північним Сходом Російської імперії Б. Карташов написав книгу «Країною

оленячих людей».

Ім’я нашого земляка присвоєно Чукотській окружній бібліотеці (1990).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Короленко, С. Бутурлін, В. Іохельсон, С. Керцеллі, Н.

Гаген-Торн, Ф. Боас, Л. Толстой, Л. Штернберг, А. Чехов, К. Чуковський, М. Некрасов та ін.

***

КУЛЬТУРА ЗАХИЩАЄТЬСЯ

, з наукового кредо В. Богораза

Досягнувши відомого географічного об’єму, накопичивши певну масу багатства і знання, культура

даної народної одиниці, даної держави має тенденцію мовби замкнутися в собі, оточити себе

захисною стіною від зарубіжного хаосу і варварства для того, щоб спокійно нагромаджувати

подальше багатство, матеріальне і духовне, в межах своєї власної огорожі.

РОБОТА МАЄ ЕМПІРИЧНИЙ ХАРАКТЕР, з передмови В. Богораза до американського

видання «Чукчів»

Моя монографія про чукчів мені здається в багатьох місцях застарілою, і я міг би тепер змінити

сам метод аналізу. Проте волію надрукувати основний текст без усяких змін як історичний

матеріал, написаний і виданий тридцять років тому.

…Переходячи до перегляду всього матеріалу моєї монографії з нової точки зору, я повинен

насамперед відзначити її емпіричний характер. Я намагався іти за фактами й з великими

ваганнями зважувався на узагальнення.