Вегелин Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВЕГЕЛІН Олександр Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий, декабрист.

З дворянської родини. Батько, Вегелін І., – доктор медицини.

Народився близько 1800 р. в Волинській губернії Російської імперії (нині – Житомирська область

України).

Помер в 1860 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної області

України). Похований на Преображенському цвинтарі.

Закінчив 1-й Петербурзький кадетський корпус.

Служив прапорщиком (1818-1820), підпоручиком (1820-1822), поручиком (1822-1823) 7-го

піонерного батальйону, командиром 3-ї роти Литовського піонерного батальйону (1823-1825), рядовим (1837-1838), унтер-офіцером (1838-1839), юнкером (1839-1842), прапорщиком (1842-1843) Кабардинського піхотного полку Кавказького корпусу.

Член таємного Товариства військових друзів (1825).

Відмовитися присягати Миколі I.

Заарештований і засуджений до страти, яку було замінено на каторгу (1826). Не мав права

листування.

Покарання відбував в сибірських Читинському острозі, Петровському заводі (1826-1833).

Переведений на поселення до слободи Сретенської Іркутської губернії Російської імперії (1833-1837).

У відставку вийшов у чині підпоручика з забороною в’їзду до Петербурга та Москви (1843 ).

Перебував під наглядом поліції.

Подарував Одеській публічній бібліотеці щоденник генерал-фельдмаршала Б.-К. Мініха.

Серед друзів та близьких знайомих В. – М. Бестужев, К. Iгельстром, Л. Пушкін, С. Трубецький, І.

Лорер, О. Єнтальцева, В. Раєвський, І. Тургенєв, П. Оболенський, Є. Наришкіна, П. Пущін, М.

Волконська, І. Горбачевський, Д. Завалишин, Г. Перетц та ін.


***

ОПОЗИЦІЯ НЕ ДО РОСІЇ

, з політичного кредо О. Вегеліна

Опозиція до влади, але не до Росії.

ВІДПРАВЛЕНІ ДО КОПАЛЕНЬ, з рапорту генерал-губернатора Східного Сибіру О.

Лавінського графу І. Дибичу

Засуджені в каторжну роботу державні злочинці Рукевич, Ігельстром і Вегелін доставлені до

Іркутська 15 числа цього січня і відправлені під строгим наглядом до коменданта Нерчинських

копалень.


НЕ ВТРАЧАЮТЬ НАДІЇ, з листа М. Волконської п. Крамковській (сестрі засудженого Рукевича) в березні 1828 р.

Змирившись зі своєю долею, панове Вегелін і Ігельстром не втрачають надії з’єднатися колись з

тими, хто їм дорожчий за життя. Чи не могли б ваші сестри домогтися дозволу у його величності

приїхати сюди до своїх женихів? Серед нас були недавно вже приклади цього.


ВЕГЕЛІН ПРИ МЕНІ, з листа К. Ігельстрома Г. Ігельстрому в жовтні 1838 р.

З 15 серпня я офіцером в Кавказьких саперах... Олександр Вегелін при мені і йому буде

присвоєний чин унтер-офіцера. Він свідчить Вам своє шанування і дякує Вам і Софії за пам’ять

про нього.


НА ЛІВОМУ ФЛАНЗІ, з листа М. Назімова І. Пущіну в грудні 1840 р.

Вегелін і Беляєви ще не повернулися з лівого флангу з Дагестану і Чечні, куди відправилися в

жовтні в експедицію. Але всі вони, слава богу, здорові і благополучні.


ОСОБЛИВО ВІДЗНАЧИВСЯ, зі спогадів А. Зіссермана

Для атаки аулу і побудованого поруч з ним укріплення призначили невеликий загін з двох

батальйонів полку Кабардинця, дві роти Куринського, дві гірських гармати і гірську міліцію під

командуванням полковника Лабинцова. 12 травня, виступивши з світанком, колона

безперешкодно пройшла через лісове міжгір’я і лише при спуску з узвишшя, поблизу самого аулу

зустрінута була сильним рушничним вогнем...

О 8 годині вечора полковник Лабинцов наказав військам відступати. Особливо відзначилися тут

нашого полку... рядові з політичних злочинців Назімов і Вегелін.


ДИКТАТОР... ЧЕСНИХ ПРАВИЛ, зі спогадів О. Бєляєва

Олександр Іванович Вегелін, особа дуже зайнята собою, любив спокій і можливий комфорт, він

був завжди серйозний і важливий, дивився на все критичним поглядом, цікаво, що всі наші

товариші прозвали його диктатором...


ВІДДАЛИ ОСТАННЮ ШАНУ ЛЕРМОНТОВУ, з книги М. Лорера «Спогади декабриста»

Наступного дня я ще не знав про його (Лермонтова М. – авт.) смерть, коли зустрівся з одним

товаришем по сибірському засиланню, Вегеліним, який, звернувшись до мене, раптом сказав: «Чи

знаєш ти, що Лермонтов убитий?»

Якби грім упав до моїх ніг, я б і тоді, думаю, був би менш уражений, ніж цього разу. «Коли?

Ким?» – міг я тільки вигукнути.

Ми обидва з Вегеліним пішли до квартири покійного, і тут