Домбровский Ярослав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДОМБРОВСЬКИЙ Ярослав

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-французький.

Військовий теоретик, один з керівників Паризької Комуни. Псевдонім – Лакетак.

З дворянської родини. Батько – провінційний чиновник.

Народився 13 листопада 1836 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Загинув 23 травня 1871 р. в м. Парижі (Франція). Похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Навчався в Брестському кадетському корпусі (1845-1853), закінчив петербурзький

Костянтинівський корпус (1853-1855), навчався в петербурзькій Миколаївській академії

генерального штабу (1959-1961).

Служив в 19 польовій артилерійській бригаді (1855-1859), командував XI легіоном під час

Паризької комуни, був комендантом Паризького укріпленого району і командувачем військами

західного сектора оборони міста (1871).

Учасник Кавказької війни.

Член об’єднання польської еміграції (1866).

Перу Д. належить книга «Критичний нарис війни 1866 року в Німеччині та Італії» (1868).

За активну підпільну діяльність по звільненню Польщі заарештований і засуджений до 15 років

каторжних робіт в Сибіру (1862). Зумів втекти з пересильної в’язниці (1864).

Разом з дружиною емігрував до Європи (1865).

У свою чергу був затриманий у Парижі як пруський шпигун, проте, завдяки заступництву

Гарібальді, суд його виправдав (1869).

В СРСР вийшли книги Д. Граніна «Ярослав Домбровський» (1951), В. Дякова «Ярослав

Домбровський» (1969), а також було знято фільми режисерів Г. Рошаля «Зірки Парижа» (1937) та

Б. Поремби «Ярослав Домбровський» (1975).

Під час громадянської війни в Іспанії там діяв батальйон ім. Д., сформований з поляків, українців і

білорусів (1936), а пізніше була сформована інтернаціональна бригада його імені (1937); під час

Другої світової війни в складі Війська Польського воювала 2-а піхотна дивізія ім. Д.

У м. Житомир встановлено пам’ятник землякові.

Його ім’ям названі вулиці в м. Житомир (Україна), Гродно (Білорусь).

Портрет Д. прикрашає польську купюру в 200 злотих.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – А. Потебня, П. Маєвський, О. Герцен, С. Сераковський, В.

Потапенко, В. Врублевський, П. Лавров, С. Падлєвський, Д. Гарібальді, М. Чернишевський, В.

Озеров, К. Калиновський, О. Єзельский, М. Крук-Гейденрейх, Л. Топор-Звєрздовський, Я.

Савицький та ін.

***

УСІ НАРОДИ – РІВНІ,

з політичного кредо

Я. Домбровського

Етнічна спорідненість, навіть спільність політичного життя, здається, не дають одному народу

мати права над іншим.

ПРАВО НА САМОСТІЙНІСТЬ, з відкритого листа Я. Домбровського «До Беднарчика і його

політичних друзів»

Який ...народ має право на самостійність, а який його не має, важко визначити... На мою думку,

кожен народ має право вирішувати свою долю. Необхідність свободи, відчута народом, дає йому

незаперечне право позбавитися опіки, а всяке нав’язування чужого впливу або влади є

насильством.

МРІЯВ ПРО НЕЙМОВІРНІ ПОДВИГИ, зі спогадів О. Єзельского

Часто ми збиралися навколо нього, аби послухати його розповіді. Мова у нього лилася вільно і

відрізнялася красою, він фантазував, заносився на сьоме небо, мріяв про Кавказ, про неймовірні

подвиги і приходив у відчай від свого маленького зросту.

Часто, міркуючи між собою, ми пророкували йому блискуче майбуття.

ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ, з розвідки М. Троїцького «Народолюбці і тираноборці:

визвольний рух 60-х років XIX ст.»

«Земля і воля» проіснувала понад два роки, проте ледь встигла вийти із стадії формування, оскільки всі її розрахунки руйнувалися один за іншим. Практична діяльність товариства була

перервана вже на перших кроках. Головним з того, що встигли зробити «землевольці», стало

поповнення рядів і розповсюдження прокламацій, які друкувалися в Лондоні у Герцена і підпільно

в садибі Марієнгаузен Вітебської губернії, а також організація втеч заарештованих

революціонерів, зокрема Миколи Утіна і Ярослава Домбровського.

Врешті-решт вся діяльність «Землі і волі» була направлена на підготовку відкритого виступу,

наміченого на весну 1863 р., коли закінчувався термін введення в дію статутних грамот і у зв’язку

з цим «землевольці» чекали вибуху селянських бунтів. Повстання 1863 р. «Земля і воля» готувала

спільно з