Гуца (Венелин) Юрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ГУЦА (ВЕНЕЛІН) Юрій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мовознавець, історик, етнограф. Фундатор болгаристики.

З родини священика.

Народився 22 квітня (4 травня) 1802 р. в с. Тибаві Угорської Руси ( нині – Свалявський район

Закарпатської області України).

Помер 26 березня (7 квітня) 1839 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ) .

Похований в Свято-Даниловому монастирі. На пам’ятнику вибито напис: «Юрію Івановичу

Венеліну – одеські болгари. Нар. 1802, пом. 1839 р. Нагадав світові про забуте, але колись славне,

могутнє плем’я болгар і полум’яно бажав бачити його відродження. Боже всемогутній! Почуй

молитву Твого раба!».

Навчався в Ужгородській гімназії, Сатмарському ліцеї (1821), на філософському факультеті

Львівського університету (1822-1823), закінчив медичний факультет Московського університету

(1825-1829).

Працював учителем Кишинівської духовної семінарії (1823-1825), перебував у науковому

відрядженні в Болгарії (1830-1831), інспектором жіночих інститутів у Москві (1836-1838),

Член Товариства історії і старожитностей російських (1833).

Друкувався в журналах «Старожитності», «Московський вісник», «Московський спостерігач».

Дебютував рецензією на книгу п. Яковенка про румунів в «Московському віснику» (1828).

Потім настала черга наступних доробків: «Древні і нинішні болгари в політичному,

народоописовому, історичному і релігійному їхньому відношенні до росіян» (1829), «Про джерело

народної поезії взагалі і про південноруської особливо» (1834), «Граматика нинішнього

болгарського наріччя», «Про характер народних пісень у слов’ян задунайських» (обидва – 1835),

«Древні і нинішні словени в політичному, народоописовому, історичному і релігійному їхньому

відношенні до росіян» (1835), «Скандинавоманія і її шанувальники, або Столітні вишукування про

варягів» (1836), «Про зародження нової болгарської літератури» (1838), «Прийняття християнства

слов’янськими народами до Кирила і Мефодія» (1839), «Волохоболгарські і дако-слов’янські

грамоти» (1840),»Древні і нинішні слов’яни» (1841), «Про суперечку між південцями і

північнинцями на предмет їх росизму» (1846), «Критичні дослідження про історію болгар» (1849),

«Деякі риси подорожі до Болгарії» (1857).

Наукові інтереси Г. були зосереджені на вивченні історії і культури слов’ян. Головний висновок:

ті такі ж європейські старожили, як греки й римляни.

Г. критично відгукувався про О. Пушкіна як письменника.

Пам’ятники нашому землякові зведені в Одесі (1842) і Софії (??). На останньому зроблено напис:

«Юрію Венеліну – просвітителю болгар».

В московському Свято-Даниловому монастирі, де похований вчений, встановлено меморіальну

дошку.

В Болгарії його ім’ям названа низка вулиць.

На 100-річчя з дня народження Г. його канонізували, як національного болгарського героя (1902).

На 200-річчя видали «Граматика на днешното българско наречие» (2002).

Останню дату широко відзначали і на Закарпатті: пройшли Дні Венеліна-Гуци, в Ужгороді і

Сваляві відбулися ювілейні заходи, а в Тибаві – педагогічні читання.

Особисте життя Г. було тяжким. Незважаючи на рекомендацію М. Погодіна, він так і не отримав

кафедри в Московському університеті. Залишаючись без постійного і стабільного шматка хліба,

змушений був деінде підробляти, наприклад, домашнім вчителем, а то й звертатися до Російської

академії наук за матеріальною допомогою. Без кінця виникали проблеми з друкуванням книг,

деякі з них вчений розповсюджував в тій же Болгарії власним коштом.

Інтриги, втрата чергового місця в одному з московських інститутів, хвороба, ланцюг розчарувань і

призвели до ранньої смерті.

Левова частка рукописів нашого земляка зберігається в московських Рум’янцевському музеї і

Товаристві історії і старожитностей.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – І. Орлай, С. Аксаков, І. Молнар, М. Погодін, О. Пушкін, А.

Міцкевич, В. Апрілов, М. Палаузов, С. Шевирьов, М. Щепкін та ін.

***

ЯК ІСТОРИК Я – КОСМОПОЛІТ

, з наукового кредо Ю. Венеліна

Як Історик я не належу до жодного племені земної кулі.

НЕ В ХАРАКТЕРІ КАРПАТОРОСІВ, з листа Ю. Гуци (Венеліна) М. Погодіну від 22 лютого

1830 р.

Минулої неділі обідав у Балугьянського, відчував себе не на своєму місці, не зважаючи на

земляцтво; це мене дратувало: це не в характері карпаторосів.