Коломойцев Даниил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОЛОМІЙЦЕВ Данило Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, журналіст.

З селянської родини.

Народився 9 (21) грудня 1866 р. в с. Берестовому Бердянського повіту Таврійської губернії

Російської імперії (нині – Бердянський район Запорізької області України).

Помер не пізніше 29 листопада 1922 р. в м. Петрограді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив народне училище (1878-1881), навчався в Преславській вчительській семінарії (1881).

Перебивався випадковими заробітками (1883-1895), працював чиновником Сімферопольського

відділу Азово-Донського комерційного банку (1895-1904), видавцем-редактором газети

«Тавричанин» (1905-1914).

Друкувався в газеті «Тавричанин» («Русь»), журналі «Російський архів».

Як літератор дебютував в бердянській місцевій газеті віршем «Злидень» (1886).

Потім настала черга книг «Вірші» (1890), «Моє слово» (1897), «Савле, Савле, за що мене

проганяєш?» (1911).

Наш земляк мав вельми не простий характер. Наприклад, він, не маючи на те досить підстав,

претендував на звання «бердянського Ломоносова». А оскільки ще й досить жорстко писав про

євреїв, то його обізвали (теж не маючи вагомих аргументів) шовіністом. І нещадно цькували.

К. дуже часто відстоював свою честь в судах, розпочинаючи процеси і проти можновладців, серед

яких варто назвати віце-губернатора Таврійської губернії П. Масальского-Кощуро.

Газета «Тавричанин», видавцем і редактором якої був наш земляк, неодноразово закривалася з

цензурних міркувань, бо відзначалася «шкідливим ставлення до уряду та існуючого ладу».

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Баян, М. Лемке, А. Яцимірський та ін.


***

ОТРУЄНИЙ, з життєвого кредо Д. Коломійцева

Здесь Коломийцев погребен;

Отравлен ядом жизни он;

Среда его не понимала

И ежечасно заедала.


НЕНОРМАЛЬНИЙ, БО ...ПИШЕ УКРАЇНСЬКОЮ, з монографії Н. Яблоновської «З історії

зародження української преси»

Єдиним кримським дореволюційним виданням, яке здійснило вдалу спробу друку матеріалів

українською мовою, стала сімферопольська газета «Тавричанин», на № 313 якої 18 листопада 1910

р. губернатором було накладено арешт за публікацію українською мовою статті «Одповідь моїм

суперечникам». За «вкрай блюзнірський зміст» цієї статті проти головного редактора, селянина

села Берестового Бердянського повіту Данила Васильовича Коломійцева, який постійно мешкав у

Сімферополі, було порушено карне переслідування за ст. 73 Карного Кодексу.

Головний редактор Д. В. Коломійцев з цим не змирився і у № 317 надрукував власну статтю «Про

відміну утисків малоросійського друкованого слова», в якій, посилаючись на брошуру Академії

Наук Росії з такою ж назвою та закони про пресу від 24 листопада 1905 р. і 26 квітня 1906 р.,

вказав, що «малоруське населення повинно мати таке ж право, як і великоруське, говорити

публічно і друкуватися рідною мовою», у зв’язку з чим висловив намір друкувати у

«Тавричанині» статті українською мовою і надалі.

26 жовтня 1910 р. таврійський губернатор видав розпорядження Д. В. Коломійцеву припинити

друкування статей українською мовою, і під загрозою закриття видання його головний редактор

мусив підкоритися. Мовний конфлікт не пройшов даремно для Д. В. Коломійцева: він назавжди

набув в очах губернського начальства репутацію людини «майже ненормальної». Тому зрозуміло,

що ця спроба видання матеріалів українською мовою в Таврійській губернії до революції стала

останньою.


ОТРИМАЛИ ...СВІЙ РОЗДІЛ В ГАЗЕТІ, з розвідки Я. Дашкевича «Українці в Криму XV– XX

ст.»

Описуючи севастопольський ринок кінця XIX ст., російський письменник К. Станюкович писав,

що мова на ньому «звучала м’яким тоном малоросійського акценту». Подібних спостережень, що

говорять про сильну українську стихію в Криму XIX ст., є багато. Поки що не вдається всі ці

відомості підтвердити статистично, бо, як відомо, російська статистика практично не відрізняла

малоросів від великоросів, а в тих нечисленних випадках, коли це робила, дані були явно

фальсифіковані.

Вже в кінці XIX ст. з українського кримського середовища почали виходити громадсько-політичні

та культурні діячі. Одним з найвидатніших був Іван Липа, письменник, видавець, політичний діяч,

співавтор програми «Братства тарасівців», яке слушно чи неслушно вважають першою