Баженов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БАЖЕНОВ Микола Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Психіатр, громадський діяч, літератор. Псевдонім – Слєпцов-Тєряєвський.

З дворянської родини. Батько, Баженов М., – генерал жандармерії.

Народився 11 (23) серпня 1857 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 2 квітня 1923 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на цвинтарі

московського Донського монастиря.

Навчався в 1-й (1869-1871) та 2-й (1871-1876) Московських гімназіях, закінчив медичний

факультет Московського університету (1876-1881), стажувався за кордоном (1883-1885).

Був екстерном Преображенської психіатричній лікарні (1881-1883), лікарем низки психіатричних

лікарень Рязанської і Воронезької губерній (1885-1901), головним лікарем Петербурзької

психіатричної лікарні (1894-1896), викладачем Московського університету (з 1902), головним

лікарем Преображенської психіатричної лікарні (1904-1915), головним уповноваженим з

психіатрії Кавказького фронту (1915-1916), лікарем Російського експедиційного корпусу у

Франції (1916-1923).

Брав участь в організації Російської вищої школи суспільних наук в Парижі і завідував в ній

кафедрою загальної криміналістики (1901).

Один з організаторів медичного факультету Вищих жіночих курсів, де створив і очолив кафедру

психіатрії (1906).

Запровадив курс психології сцени у МХТові (1906).

Член Російського психологічного товариства (1887).

Член Російського товариства психіатрів і невропатологів (1891).

Член Російського товариства любителів російської словесності (1902).

Співзасновник і член бюро московського психіатричного гуртка «Малі п’ятниці» (1911).

Один з організаторів (1899) і голова (1906-1911) Московського літературно-художнього гуртка.

Лауреат премії ім. О. Пушкіна (1903).

Кавалер французького ордена Почесного легіону (1905).

Спеціалізувався з проблем загальної психопатології, історії психіатрії, шизофренії, кримінальної

антропології.

Друкувався в журналі «Психіатричні бесіди».

Автор наступних доробків: «Основи вчення про лихоманку» (1883), «Символісти і декаденти.

Психіатричний етюд» (1899), «Хвороба і смерть Гоголя» (1902), «Ювілейний рік в психіатрії»,

«Психіатричні бесіди на літературні і суспільні теми» (обидва – 1903), «Історія Московського

доллгауза» (1909), «Проект законодавства про психічно хворих і пояснювальна записка до нього»

(1911), «Про значення стихійних лих в етіології деяких нервових і психічних захворювань» (1914).

Його перу також належать розвідки «Психологія і політика», «Психології тих, кого засудили до

страти», «Хворі письменники і патологічна творчість».

Усього після себе залишив понад 125 наукових праць.

У сучасників славився як визначна «пам’ятка Москви».

У м. Рязань (РФ) іменем нашого земляка названо вулицю і провулок (1966).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – С. Боткін, А. Чехов, М. Беккер, В. Сербський, Т. Мейнерт, С. Корсаков, К. Станіславський, 3. Фрейд, А. Коні, О. Марі, С. Міцкевич, О. Фельцман, М.

Осипов, В. Гіляровський, Г. Нотнагель, Ж. Шарко та ін.

***

НЕНАВИДЖУ І ЛЮБЛЮ

, з життєвого кредо М. Баженова

Ненавиджу зло, але люблю людей.

ЖОРСТОКІСТЬ ЄДИНОЇ ДОКТРИНИ, з політичного кредо М. Баженова

Найбільше насильства і жорстокості було кинуто в світі, найбільше ешафотів було споруджено і

понад усе запалено багать саме тими, хто вірував в рятівничість єдиної доктрини, яка відновить

мир, облагодіє людство.

ЧАС РЕВОЛЮЦІЙ МИНУВ, з статті М. Баженова «Психологія і політика»

Час чисто політичних революцій давно минув. Росія побачить боротьбу не лише за право, але й за

землю, і не тільки за землю, але й за встановлення справжньої соціальної і економічної

справедливості.

ДОСТАТНІ ГАРАНТІЇ, з «Проекту законодавства про душевнохворих» М. Баженова

У питанні про опіку над психічно хворими мають бути висунуті на перший план і законодавчо

визначені:

а) принцип розповсюдження державної турботи на всіх психічно хворих країни і визначення тих

заходів, за допомогою яких повинне виконуватися це завдання, і тих органів центральної влади і

самоуправлінь, і на кого ці обов’язки покладаються;

в) умови, за яких допустимо лікування вдома, у власній родині;

с) при розташуванні хворого в спеціальній установі повинні існувати достатні гарантії того, що

принципи недоторканності особи і