Горовиц Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ГОРОВІЦ Володимир Самуїлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Піаніст.

З родини службовця. Батько, Горовіц С., – інженер.

Народився 18 вересня (1 жовтня) 1903 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України), а

не в м. Бердичів, як вказано у всіх довідниках, включаючи зарубіжні.

Помер 6 листопада 1989 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований у фамільному склепі Тосканіні у

Венеції (Італія).

Закінчив Київську консерваторію (1912-1919).

Гастролював у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Японії, Австрії, Італії, містах Північної та Південної

Америк.

Наш земляк емігрував спочатку до США (1928-1934), потім – Швейцарії (1934-1938), знову – до

США (1938-1989).

Г. далебі не безпідставно називали «королем піаністів усіх часів», «найнепередбачуванішим

музикантом сучасності», «електричним струмом у 6000 вольт».

За свою кар’єру він виступив більше ніж у 1000 концертів. Неперевершено виконував Бетховена, Вагнера, Брамса, Шуберта, Моцарта, Баха.

Дав концерт в Білому домі для президента Рейгана (1988).

Г. 16 разів (!) удостоєний вищої музичної нагороди – премії «Греммі».

Випали на долю нашого земляка і гіркі хвилини. Мати, не витримавши розлуки з сином, невдовзі

після його від’їзду за кордон, померла. Батько пропав без вісти у сталінських таборах. Брати

Григорій та Яків загинули у молодому віці.

Сам маестро пережив тривалу депресію, на дванадцять (!) років припинивши будь-яку концертну

діяльність (1953-1965).

Незадовго до смерті Г. відвідав батьківщину, проте їхати до Києва йому не порадили – саме в той

час вибухнув Чорнобильський реактор.

У Києві започатковано Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовіца

(1994).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Рахманінов, В. Пухальський, Ю. Пабст, А. Тосканіні, С.

Тарновський та ін.

***

У ЦЕНТРІ УВАГИ

, з життєвого кредо В. Горовіца

Мені плювати на почесті, які тривають один день на рік, я люблю бути в центрі уваги весь рік.

НАЙСКЛАДНІШЕ В НАЙПРОСТІШОМУ, з професійного кредо В. Горовіца

Фортепіано – найпростіший інструмент для тих, хто починає вчитися..., але найскладніший для

тих, хто вже його опанував.

ПІАНІСТОМ ВІН БУДЕ БЕЗУМОВНО, зі спогадів В. Горовіца

Я прийшов на зустріч, ясна річ, із мамою. Я грав хвилин десять «Мелодію» Падеревського, трішки

Шопена і, здається, щось із Бородіна й Донаньї. Він (Скрябін – авт.) слухав і був схвильований.

Отже, після того, як я зіграв, він вивів мою матір і сказав їй:

– Ваш син буде піаністом. У нього справжній талант. Я, звісно, не знаю, як далеко він піде, але, будь ласка, зробіть із нього передусім освічену людину, котра розуміє не лише музику, а й інші не

менш важливі аспекти життя: образотворче мистецтво, філософію, літературу. Тільки тоді він

стане справжнім музикантом.

…Але піаністом він буде безумовно.

РОЯЛЬ ВКРАЛИ БІЛЬШОВИКИ, зі спогадів В. Горовіца

За 24 години ми втратили все. Усе!

Ми ще не розуміли, якою всеосяжною була революція. Вона приголомшила весь світ.

Після революції все стало цілком іншим. Після революції ми втратили наш будинок і все майно.

Ми переїхали в погану частину міста. Ми більше не жили в достатку.

Мій рояль украли комуністи, вони забрали навіть наш одяг. Оголосили комендантську годину. Це

було жахливо.

Мій батько був зломлений. Він як білка збирав їжу. Це було набагато жахливіше, ніж я тепер можу

розповісти...

Ми майже голодували й тепер усі наші родичі жили в нашому будинку, включаючи й дядька

Олександра.

ГЕНІЙ КОМУНІКАЦІЇ, зі спогадів В. Віардо

Чесно кажучи, я був готовий до того, що мені не сподобається його виступ. У нашій школі нас

вчили, що Горовіц був поверховішим піаністом, ніж Володимир Софроницький, Марія Юдіна й

Ріхтер. Ці «діонісійці» були глибші й мали класичніші корені, ніж «аполлонійський» Горовіц.

Проте вже невдовзі я був здивований. Відразу я проникнув у кожен звук його виконання. Я відчув, що тремчу. Мої руки були крижаними, а шкіра свербіла.

Усе було абсолютно нелогічно. Горовіц щось творив із музикою так само, як і з аудиторією. Від

його сценічної поведінки було абсолютно неможливо відірватися. Я вірю, що люди відвідують

концерти не лише для того, аби послухати музику, а й для того, аби брати участь у фізичному

процесі. У результаті аудиторія включається в цей процес.

Коли Горовіц грав, уся публіка була залучена. Він, безумовно, був генієм комунікації.

ОСТАННІЙ ПРЕДСТАВНИК РОМАНТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ, зі спогадів П. Гелбса

Горовіц своєю грою змінив уявлення про виконавське мистецтво. Його виступи – справжня

революція у музиці. Він був останнім представником великої романтичної традиції.

Мені важко описати словами, якими фантастичними були його концерти. А записи не можуть

передати всієї багатої музичної палітри піаніста. Його виступи завжди відзначалися

несподіванкою, яскравістю. Горовіц не був схожий на більшість класичних музикантів, які

прагнули, передусім, технічної досконалості, він слухачів брав за душу.

Хоча в них, часом, і траплялись технічні помилки, проте він умів переконувати своїм

трактуванням. Піаніст був унікальним посередником між композитором і слухачами. Його

неможливо копіювати.

КОРОЛЬ КОРОЛІВ, з рецензії Г. Девріса

Я не сумніваюся, називаючи його одним із найвидатніших піаністів, котрі коли-небудь, існували.

Якби я був юнаком чи навіть людиною середніх років, я не ставив би себе на позиції судді, але, маючи змогу почути Ліста й Рубінштейна в своїй молодості, я можу абсолютно вільно

стверджувати про генія – Горовіца – як про Короля Королів серед піаністів, які існують і будь-

коли існували.

ДЛЯ НЬОГО СТВОРИЛИ СПЕЦІАЛЬНИЙ ІНСТРУМЕНТ, з нарису «Володимир Горовіц» на

diaspora.ukrinform.ua

Він представлений у світовій музичній енциклопедії як американський піаніст, хоча народився у

Києві.

Першими слухачами Горовіца були кияни, а також харківська і одеська публіка. А потім він мав

фантастичний успіх в Москві та Ленінграді.

Перший концерт за межами Радянського Союзу відбувся в Берліні 1926 року. З 1926 по 1927 роки

він дав 69 концертів в рамках європейського турне, чим здобув величезну популярність.

У 1933 році, Горовіц узяв шлюб із Вандою Тосканіні, донькою всесвітньо відомого диригента.

Відтоді музиканта прийняла в своє коло американська аристократія. На його замовлення було

створено особливий рояль, в його приватній художній колекції з’явилися картини Пікассо і Дега, і

ще чимало речей, які могли дозволити собі тільки «небожителі».

...Сумні вісті з батьківщини, і, в додаток, відчуття, що «поверхова американська публіка не здатна

вповні зрозуміти внутрішню цінність музики», яку він грав, стали причиною депресії Володимира.

Після срібного ювілею у 1953 році Горовіц на 12 років припинив концертну діяльність і зробив у

цей період всього декілька записів. А його тріумфальне повернення відбулося на сцені Карнегі

Холу у 1965 році. Юрба шанувальників вишикувалася у чергу за квитками, які були продані

всього за дві години!

За свідченнями нечисленних друзів, які мали щастя слухати його в сімейному колі, Горовіц

пам’ятав ледве не всю існуючу музику – не тільки всі сонати Бетховена (а грав на публіці тільки

шість з них), а й опери Вагнера і квартети Брамса. Якщо не існувало клавіру – міг підібрати по

пам’яті. І при такому вільному поводженні з матеріалом протягом життя його репертуар

публічних виступів тільки звужувався!

Тільки одна соната Шуберта, один концерт Моцарта, один концерт Бетховена, всього три маленькі

п’єси Баха.

Я ПОВЕРНУСЯ, з розвідки О. Волосатих і Ю. Зільбермана «Повновладний король, вічний

мандрівник-актор»

Після закінчення ним консерваторії розпочинається найцікавіше. Саме в цьому періоді його життя

і криється розгадка таємниці, яка не давала спокою багатьом дослідникам. Справа в тому, що вся

довідкова література, яка існувала до останнього часу, підтверджує: піаніст народився 1904 року.

Біографи висловлювали сумніви з приводу цієї дати. А якщо вірити самому музиканту, він

«підправив» цифру в паспорті, аби помолодшати на один рік і не призиватися до армії. Занадто

вже невчасно нависла над ним загроза виконання почесних обов’язків – наближалася

довгоочікувана поїздка за кордон. Поїздка, із якої він, скажемо, забігаючи наперед, так і не

повернувся.

Так ось, в міському архіві віднайдено свідоцтво про народження музиканта: 1903 р.

Біографи пишуть й про те, що, закінчивши Київську консерваторію, Володимир Горовіц поїхав на

Захід, і лише там розпочалася його кар’єра концертуючого піаніста. ...Насправді концертна

діяльність розпочалася ще 1920 року.

...У рік від’їзду в Ленінграді піаніст зіграв за два місяці 20 концертів, у яких виконав 150 (!) творів.

Успіх був приголомшуючий.

Як бачимо, від’їзд за кордон ніяк не міг бути ефектним жестом розпачу невизнаного генія,

«пророка в своїй батьківщині», від котрого всі відцуралися. Скоріш його слід трактувати в дусі

початку шляху «мандрівного музиканта», якого люблять усі романтики. Якщо вірити самому

артистові, Горовіц , їдучи з СРСР, відчував за спиною надійний тил: «Я домігся великої

популярності в Росії, і якщо в мене не буде такого ж успіху в Німеччині чи у Франції, я повернуся

додому, де мене всі люблять і де живе моя родина».

ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО МУЗИКАНТА, з статті Т. Поліщук «Прем’єри від Крайнєва»

VI Міжнародний музичний фестиваль «Володимир Крайнєв запрошує» присвячується 100-річчю

з дня народження В. Горовіца – легендарного піаніста ХХ століття. Символічно, що його

відкривають лауреати горовіцьких конкурсів різних років: Олексій Гринюк і Дмитро Онищенко з

України, Ногі Нарія з Японії. Молоді музиканти виступатимуть у супроводі Національного

симфонічного оркестру України під орудою Володимира Сіренка. У концерті прозвучать твори

Шопена, Брамса і Чайковського.

За словами Володимира Крайнєва, нинішній фестиваль не випадково назвали «Парадом піаністів

планети». До Києва запросили самобутніх, віртуозних і талановитих музикантів iз різних країн.

ЗАГРОЗА МІЖНАРОДНОГО СКАНДАЛУ, з замітки «Динаміки протестувальників заглушили

конкурс піаністів пам’яті Горовіца» в «Газеті по-київськи»

Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Владимира Горовіца, який проходить в Києві в

Національній філармонії, може зірватися через вібрації від динаміків опозиції на Європейській

площі.

Шум від багатоватних колонок не дає учасникам дійства і жюрі нормально працювати, оскільки

заважає налаштуватися на виступ і оцінити майстерність конкурсантів.

«Звук з вулиці проникає крізь стіни, вікна. Ми стали його заручниками. Одні динаміки стоять біля

Українського дому, другі – поряд з Аркою Возз’єднання. Звук рикошетом відбивається від готелю

«Дніпро», схилів, інших будівель і повертається до нас, не даючи можливості ні конкурсантам

налаштуватися на виконання, ні членам жюрі оцінити ступінь майстерності, – розповіла

імпресаріо конкурсу Ірина Полстянкіна.

У зв’язку з такими обставинами, за яких практично неможливо працювати, керівництво

Філармонії має намір перервати міжнародний конкурс. Є побоювання, що це може перерости у

великий міжнародний скандал.