Леонтович Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЛЕОНТОВИЧ Олександр Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Фізіолог, гістолог. Один з фундаторів космічної біології на теренах СРСР. В медицині існує

науковий термін «постійна фізіологічна нервова реституція Леонтовича».

З родини земського лікаря. Син, Леонтович М., – академік, фізик-теоретик, засновник наукових

шкіл у радіофізиці й фізиці плазми на теренах СРСР.

Народився 20 жовтня (1 листопада) 1869 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 15 грудня 1943 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Київський університет св. Володимира (1893).

Працював земським лікарем, прозектором, викладачем Київського університету св. Володимира

(1893-1913), Петровсько-Розумовського сільськогосподарського інституту (1913-1936),

завідуючим відділом Інститут клінічної фізіології академії наук УРСР (1936-1943).

Академік АН УРСР (1929).

Заслужений діяч науки УРСР (1939).

Наш земляк поклав початок розвитку фізіології сільськогосподарських тварин на теренах

Російської імперії.

Спеціалізувався також з проблем гістології й фізіології периферичної нервової системи, вивчав

явища фізіологічної дегенерації й регенерації структурних елементів нервової тканини, які

відбуваються протягом життя організму.

Висунув піонерну для свого часу ідею про функції нейрона як передавача перемінного струму

шляхом індукції з одного нейрона на іншій.

Удосконалив методику фарбування нервової тканини.

Л. – співавтор чотирьох підручників з анатомії й фізіології тварин.

Був двічі одруженим, син, 19-річний Борис, загинув на фронтах Другої світової війни.

Наш земляк – автор найменування периферичних клітиннонаповнених нервових сплетінь,

виявлених в різних органах, тканинах і судинах теплокровних і холоднокровних тварин: Plexus

nervosus autonomicus periphericus (1926).

Пам’яті Л. присвятив свою книгу «Біологічний радіозв’язок» його учень Б. Кажинський, котрий, у

свою чергу, став прототипом Качинського у романі О. Беляєва «Володар світу».

У м. Донецьк одна з вулиць носить ім’я нашого земляка.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – С. Вавилов, Д. Прянішніков, О. Чижевський, О.

Лангендорф, Г. Герман, П. Вейс, Б. Кажинський, Г. Кожевников, Л. Мандельштам, В. Флеров та

ін.

***

ЧИЄ Г… КРАЩЕ ПАХНЕ

, з політичного кредо О. Леонтовича

Націоналізм – це коли своє г... добре пахне, а шовінізм – це коли лише своє г... добре пахне.

ДІД МАВ «РОЖЕВІ» ПОГЛЯДИ, зі спогадів О. Леонтовича

У діда була дуже певна думка, що культура в нас (українців і росіян – авт.) спільна, висока

культура.

Можливо тому, що ставлення до цих політичних речей сильно залежить від гуманітарної чи

наукової настроєності людей. Для людей з більшою схильністю до образного мислення,

гуманітаріїв («правопівкульних»), найважливіші такі речі, як мова, слово.

А для людей з переважно логічним складом розуму («лівопівкульних») мова не є абсолютною

цінністю. Для них вершини культури більше зрушені убік наукових досягнень. У фізиці це,

наприклад, – рівняння Шредінгера, Велике об’єднання, Великий Вибух...

У 1913 р. родина переїхала до Москви – в основному через «рожеві» погляди дідуся, реакційних

настроїв на кафедрі й відсутності яких-небудь перспектив у київському університетові. Він був

змушений шукати інше місце роботи.

Я згадую «ялинки» на квартирі в Тімірязевській академії (до мого семирічного віку), коли він

виконував роль Діда Мороза. Ми також улітку іноді жили в нього на дачі на Миколиній Горі

(зараз там живе моя тіточка Тетяна Олександрівна Леонтович).

ВІРУЮЧИМИ БАТЬКИ НЕ БУЛИ, зі спогадів Т. Леонтович «Нотатки до родоводу»

Навчався в кредит – серед його паперів я знайшла нагадування про необхідність повернення

грошей навіть через кілька років після закінчення університету – мабуть, жилося не дуже легко.

Тато співчував тим, хто боровся проти царизму. Це ледве не зашкодило захисту докторської

дисертації в 1900 році (з іннервації шкіри людини).

На виборах завідувача кафедрою фізіології, де він працював, його забалотували. Через подібні

реакційні настрої й відсутність будь-яких перспектив у київському університетові був змушений

шукати інше місце роботи.

Довгий час очолював кафедру фізіології розташованого на околиці Москви Петровсько-

Розумовського