Блуменфельд Феликс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БЛУМЕНФЕЛЬД Фелікс Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Піаніст, композитор, диригент, педагог.

З інтелігентської родини. Батько, Блуменфельд М., – учитель музики і французької мови

реального училища; старший брат, Блуменфельд Станіс., – піаніст, педагог; молодший, Сігізм., –

композитор, співак, піаніст, педагог; донька, Блуменфельд Н., – художник.

Народився 7 (19) квітня 1863 р. в с. Ковалівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії

Російської імперії (нині –Устинівський район Кіровоградської області України).

Помер 21січня 1931 р. в м. Москві СРСР нині – столиця РФ). Похований в колумбарії №1

Московського крематорію.

Закінчив Петербурзьку консерваторію (1881-1885).

Був викладачем Петербурзької (1885-1905; 1911-1918), диригентом петербурзького Маріїнського

театру (1905-1911), Київської (1920-1922), Московської (1922-1931) консерваторій, директором

київського музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка (1918-1920).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1927).

Лауреат Бєляєвської премії (1898).

Перший виконавець низки творів О. К. Глазунова, А. К. Лядова, М. О. Балакірєва, П. І.

Чайковського; диригував першим виконання в Росії Третьої симфонії О. М. Скрябіна (1906).

Керував прем’єрами опер «Сервілія» та «Оповідь про невидимий град Кітеж» М. А. Римського-

Корсакова.

Виступав в «Російських симфонічних концертах» в Петербурзі.

Брав участь в «Історичних російських концертах» (1907), «Російських сезонах» (1908) С. Дягілєва

в Парижі.

Автор симфонії «Пам’яті дорогих покійних», Концертного алегро для фортепіано з оркестром,

сюїти «Весна для голосу з оркестром», мазурки (А-dur, op. 10), симфонії (C-moll, op. 39),

смичкового квартету (F-dur, ор. 26), ноктюрнів, польських сюїт, ліричних сюїт, балад у вигляді

варіацій.

Особливе місце посідають фортепіанні твори (всього близько 100) і романси (близько 50).

Що стосується особистого життя, то його син, Блуменфельд (Анастасьєв) Віктор, був

репресований і загинув у засланні (1939).

У м. Москва (РФ) вийшла книга М. Анастасьєвої «Століття кохання і туги», присвячна нашому

землякові (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Чайковський, Ф. Шаляпін, А. Рубінштейн, М.

Мусоргський, М. Римський-Корсаков, О. Бородін, Ф. Штейн, М. Беляєв, В. Горовіц, Д. Леонова, М. Корякін, С. Барер, С. Рахманінов, Г. Нейгауз, С. Дягілєв, М. Грінберг, О. Гаук та ін.


***

ПОЗА АЛГОРИТМОМ

, з творчого кредо Ф. Блуменфельда

Виконавська майстерність не є дійство, яке строго алгоритмізується.

ТВОРЕЦЬ, зі спогадів В. Горовіца

Мій професор був правою рукою Антона Рубінштейна. Блуменфельд хоч і не міг багато показати

(страждав паралічем правої руки – авт.), він був саме тим педагогом, якого я потребував. Він був

творцем.


ПІСЕННО-ПРОСТО-ВИРАЗНО, зі спогадів Б. Асафьєва

Уміння вокалізувати інструментальні інтонації була у Блуменфельда, можливо, пов’язані з

надчутливим мистецтвом акомпаніатора. Пам’ятаю, коли Шаляпін якось заспівав у Стасова

шуманівсько-гейнівський вірш: «Ви злі, злі пісні» – і заспівав геніально, була мить загального

трепету і захоплення, але зараз же все стихло, бо Блуменфельд так пісенно-просто-виразно

продовжував «висловлене», граючи знамениту постлюдію, що вся увага тут же перемкнулася на

завершальний спів рояля.

НЕВГАМОВНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ, зі спогадів Г. Нейгауза-старшого

Гарний, стрункий, привабливий, невгамовний темперамент, азартність натури... Ми всі

обожнювали його і не обожнювати його було не можна.

...Потім ми всі разом попросили грати Прокоф’єва. Він охоче підійшов до рояля, поставив на

пюпітр ноти – це були щойно написані «Сарказми» в рукописі. Потім ми кільцем оточили

Прокоф’єва.

Якраз за його спиною опинився Фелікс Михайлович Блуменфельд і, піднявши на ніс пенсне, став

через голову Прокоф’єва дивитися в рукопис. Сергій Сергійович хотів уже почати грати, але

раптом обернувся до Блуменфельда і сказав: «Феліксе Михайловичу! Ви краще осторонь станьте, я боюся – Ви мене раптом кулаком по голові ударите».

Всі засміялися, Фелікс Михайлович махнув рукою, проте все ж трохи відступився.


ЯК ФЕЛІКС АКОМПАНУВАВ, зі спогадів В. Стасова

Але ось що було вінцем всього, він (Шаляпін Ф. – авт.) заспівав всю «Сцену в корчмі», тобто весь

другий акт «Бориса Годунова». Він співав тут і корчмарку, і Самозванця, і Варлама (Мисаїла –

Фелікс!)... це були великі чудеса мистецтва, таланту і мистецтва!

...А як Фелікс акомпанував!! Рідко я бачив і чув його таким!


ДІТИ ЙОГО ЛЮБИЛИ, зі спогадів С. Медведєвої-Петросян

Пам’ятаю його струнким, гарним і життєрадісним хлопцем, в чесучевому костюмі і пробковому

шоломі, котрий надзвичайно йому йшов. Ми, діти, дуже любили його. Як зараз бачу прекрасну

усмішку його маленького рота, коли він жартував і вовтузився з нами.


ТРІУМФ У ПАРИЖІ, з статті Н. Растопчиної «Фелікс Блуменфельд: «Видатний в усіх

відношеннях»

Проникливий Стасов, відразу оцінивши обдарованість хлопця, привів його до будинку

Олександри Миколаївни Молас (у дівоцтві Пургольд). Тут збиралося суцвіття музичного світу

Петербургу, панувала серйозна творча обстановка, і доброзичливість атмосфери поєднувалася з

неупередженою професійною критикою. Володарка дум музичної молоді, чудова співачка,

розумна, добра Олександра Миколаївна брала активну участь в справах «Могутньої купки» і була

особливо близька з Мусоргським. На музичних вечорах знаменитої співдружності вона, під

акомпанемент автора, а згодом Блуменфельда, виконала вперше майже всі вокальні твори

Модеста Петровича.

Поява Фелікса не пройшла не помічено. Родич співачки, Олександр Петрович Молас розповідав, що після захоплених рекомендацій Стасова, Олександра Миколаївна тут же вчинила хлопцю

іспит, запропонувавши проакомпанувати їй «Дитячу» Мусоргського, що Блуменфельд чудово

виконав, потім «програв декілька фортепіанних п’єс і якось відразу став у нас своєю людиною».

На вечорах В. В. і Д. В. Стасових, на знаменитих «п’ятницях» Митрофана Петровича Бєляєва

Фелікс виступав і як піаніст-віртуоз, блискучий інтерпретатор своїх і чужих творів, і як

беззмінний акомпаніатор. Дивовижна здатність читати ноти з рукопису, незалежно від почерку

автора і технічної складності музики, дозволяла йому виконувати щойно створені фортепіанні

п’єси Чайковського, Балакірєва, Глазунова, Лядова, переклади для фортепіано симфонічних п’єс

Римського-Корсакова, Бородіна, Мусоргського...

...Паризькі гастролі – тріумф і свого роду завершенням оперно-диригентської діяльності

Блуменфельда. Взимку 1909 року, в розквіті творчих сил, його уразило тяжке захворювання –

крововилив у мозок, наслідком якого став правосторонній параліч. Якийсь час він був вимушений

обмежитися лише педагогічною роботою.

Проте, після переїзду до Києва в 1918 році, Фелікс Михайлович повернувся до концертної

діяльності.

...Останній раз він став за диригентський пульт на урочистому концерті, присвяченому пам’яті В.

В. Стасова.

ЧАСОМ ЗМІНЮВАВ ФОРТЕПІАННУ ФАКТУРУ, з посібника Є. Шендеровича «Про

подолання піаністичних труднощів в клавіру»

Характеризуючи виконавські і педагогічні принципи чудового піаніста і диригента Ф. М.

Блуменфельда, Л. Баренбойм зазначає: «В окремих випадках Блуменфельд з колористичними

цілями дещо змінював фортепіанну фактуру». Хоча прагнення збагатити фортепіанний твір

новими фарбами є достатньо складним, значно важче передати майже буквально конкретні

оркестрові фарби..і. Якщо в першому випадку фантазія виконавця вільна і він може імпровізаційно

вирішувати питання «оркестрування» оригінального піаністичного твору, то в другому –

виконавець клавіру має втілити авторську партитуру на фортепіано.

...Із згаданої вище статті про педагогічні принципи Блуменфельда ми дізнаємося, як цей чудовий

різносторонній музикант, один з найбільших акомпаніаторів, розвивав в своїх учнях правильне

уявлення про способи втілення на роялі оркестрових звучностей. Показ оркестрових штрихів

допомагав активізувати слух і уяву учня для того, щоб «допомогти реалізувати на фортепіано

характерну особливість або манеру виконання на тому чи іншому інструменті або хору. У

пошуках заданої оркестрової або хорової звучності учень знаходив різноманітні фортепіанні

фарби». Стає цілком ясним, що оркестрова звучність на роялі здійснюється, звичайно, не

буквально, а фігурально, тобто, шляхом образного використання барвистих можливостей

фортепіано.

БУДИНОК ПОГРАБУВАЛИ БІЛЬШОВИКИ, з розвідки Ю. Рубінчика «Генріх Нейгауз і його

учні»

У 1918 році більшовики пограбували будинок Блуменфельда в Петербурзі, і він назавжди

відмовився мешкати в цьому місті. Намагався емігрувати за кордон, проте цього йому зробити не

вдалося.

У 1918 році Фелікс Блуменфельд застряг в Києві і був запрошений самостійним урядом України

на посаду директора музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Йому дали також свій

фортепіанний клас, де він виховав таких видатних піаністів як Володимир Горовіц і Саша

Дубинський... Тут же в Києві розвернулася творча діяльність його племінника Г. Нейгауза, якого

Ф. Блуменфельд запросив до себе вести клас фортепіано.

ЗАГАДКИ ГОРОВІЦА, з кореспонденції О. Волосатих і Ю. Зільбермана «Повновладний король, вічний мандрівник-артист»

Немало туману напускав Горовіц і щодо періоду свого навчання в Київській консерваторії.

Вступив він туди 1913 року, незабаром після створення цього учбового закладу. І разом з своєю

сестрою Регіною потрапив до класу Володимира Пухальського, у якого свого часу навчалася їх

мати. А далі продовжуються загадки, відповіді на які неможливо знайти без скрупульозного

вивчення документальних джерел.

«Я учень Фелікса Блуменфельда, який займався у самого Антона Рубінштейна», – говорить

піаніст. Читаємо документи і переконуємося, що Блуменфельд ніколи не вчився у А. Рубінштейна, а сам В. Горовіц перебував у класі Блуменфельда всього чотири місяці.


«ВИ ЗАГИНУЛИ ДЛЯ РОСІЙСЬКОЇ МУЗИКИ», з нотаток Г. Нейгауза-молодшого «Старі

фотографії. Шимановські. Блуменфельди»

Подивіться на фотографію Фелікса Михайловича. Типовий польський гусар від музики. Навіть

вуса закручені якось по-польськи. Так і хочеться до сюртука прималювати шаблю. Ніяк не можу

зрозуміти, що пов’язувало його з «Могутньою купкою».

Заглядаю в старий радянський музичний словник і читаю: «Блуменфельд Фелікс Михайлович,

російський радянський (?!! – Нейгауз-мол. Г.) композитор, піаніст і диригент, професор

Петербурзької і Московської консерваторій, дядько Г. Нейгауза». «Могутня купка» – творча

співдружність російських композиторів демократичного напряму, яка остаточно сформувалася

1862 року в Петербурзі».

Як же, «демократична»! Коли Ф. М. наважився боязко сказати Римському-Корсакову про Ріхарда

Штрауса: «Ви знаєте, це, безумовно, талановито і чудово інструментовано», прозвучала нищівна

відповідь: «Ну, у такому разі Ви загинули для російської музики!»