Витгенштейн Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВІТГЕНШТЕЙН Петро Християнович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Справжнє прізвище – Сайн-Вітгенштейн-Берлебург Петро

Християнович.

З графської родини. Батько, Сайн-Вітгенштейн-Берлебург Х., – генерал-поручик

російської армії; син, Вітгенштейн Л., – флігель-ад’ютант Олександра І, декабрист.

Народився 25 грудня 1768 р. (5 січня 1769 р.) в м. Переяславі Переяславського полку

Російської імперії (нині – м. Переяслав-Хмельницький, районний центр Київської області

України).

Помер 30 травня (11 червня) 1843 р. в м. Лемберзі Австрійської імперії (нині – м. Львів, адміністративний центр однойменної області України).

З 13-річного віку записаний до лейб-гвардії Семенівського полку (1781).

Служив корнетом лейб-гвардії Кінного полку (1789-1791), командиром ескадрону (1791-1794), командиром гусарської бригади (1805-1807), шефом лейб-гвардії гусарського полку

(1807-1811), командиром 1-го окремого корпусу (1812-1813; 1814-1818),

головнокомандувачем російської армії (1813), головнокомандувачем 2-ї армії (1818-1828), головнокомандувачем російськими військами на Балканському театрі військових дій

проти турок (1828-1829).

Брав участь у бойових діях проти поляків (1794), іранців (1796), французів (1805; 1807; 1812-1814), турків (1806; 1828-1829).

Війська В. зупинили під Клястіцамі просування маршала Удіно, в серпні успішно бився з

двома французькими корпусами під Полоцьком, а в жовтні штурмом узяв місто (1812).

У битві під Чашниками наш земляк завдав поразки маршалові Віктору (1812).

Частини під його командуванням зайняли Берлін (1813).

Зазнав трьох поранень (1812; 1814).

Генерал-фельдмаршал (1826).

Світліший князь (1834).

Кавалер орденів св. Георгія 3-го ступеня (1805), св. Георгія 2-го ступеня (1812), св. Ганни

2-го ступеня, св. Володимира 3 ступеня.

Нагороджений золотою шаблею «За хоробрість».

Серед друзів та близьких знайомих В. – М. Кутузов, М. Барклай-де-Толлі, О. Пушкін, Г.

Державін, Олександр І, М. Милорадович, О. Остерман-Толстой, І. Панаєв, П. Пестель, В.

Зубов, Я. Кульньов, Ф. Глінка, І. Сухозанет, О. Юшневський, І. Дибич, Г. Берг, П.

Кисельов, М. Платов та ін.


***

ЧЕСТЬ – ПОНАД УСЕ

, з життєвого кредо П. Вітгенштейна

Честі моєї нікому не віддам.


УДІНО РОЗІБ’Ю, з військового донесення П. Вітгенштейна від 17 липня 1812 р.

Я зважився йти сьогодні ж на Клястіци, Псковською дорогою, і 19-го числа удосвіта

атакувати Удіно всіма силами. Якщо за допомогою Всевишнього його розіб’ю, то вже з

одним Макдональдом залишуся спокійний.


ЙДІТЬ НА НЬОГО СМІЛИВО, з наказу Наполеона Бонапарта Н.-Ш. Удіно

Переслідуйте Вітгенштейна наступаючи на п’яти, залишивши невеликий гарнізон в

Полоцьку, на випадок, якщо ворог поверне наліво. Прибувши до Вітебська, я відправлю

до Невеля корпус, який встановить з вами зв’язок.

Коли ви рушите з Полоцька до Себежу, ймовірно, Вітгенштейн відступить для прикриття

Петербурзької дороги. У нього не більше 10000 чоловік, і ви можете йти на нього сміливо.


НЕЙМОВІРНІ МУЖНІСТЬ І ХОРОБРІСТЬ, з реляції П. Вітгенштейна Олександрові I

Французи врятувалися лише за допомогою лісистих місць і переправ через маленькі річки, на яких знищували мости, чим утрудняли майже кожен крок і зупиняли швидкість нашого

...переслідування.

У справі при Якубові і в битві при Клястіцах билися всі полки 5-ої дивізії, Бергові, два

єгерські, 14-ий, Сазонова; інші війська залишалися в резерві.

Полки мужністю і хоробрістю робили неймовірні зусилля, яких не можу навіть описати.

Все, що їм не протиставлялося, батареї і сильні колони, не зважаючи на озлоблення, наполегливий захист, вони відкидали і винищували багнетами та дією артилерії. Всі

селища і поля вкриті ворожими трупами. У полон узято до 900 чоловік і 12 офіцерів.

Порохові ящики, казенний і партикулярний обоз, в числі якого генеральські екіпажі, залишилися в руках переможців.

Я маю намір прогнати ворога за Двіну в Полоцьк, виступити проти Макдональда,

атакувати його і, за допомогою Божою і підбадьореного духу через цей успіх наших

військ, сподіваюся також чогось досягти.


ЗМУСЬТЕ ВОРОЖУ БАТАРЕЮ ЗАМОВКНУТИ, з розвідки Ю. Лубченкова «Рятівник

міста Петрового»

Справа була під Остроленкою 18 жовтня 1794 року. Російські війська атакували

супротивника, який старанно захищався. Особливо відрізнялася одна з його

артилерійських батарей, яка наносила значні втрати. Її треба було нейтралізувати, і

начальник Вітгенштейна генерал-майор Козенц звернувся до молодого офіцера:

– Підполковник! Чи хочете Георгія?

Вітгенштейн, знаючи про надзвичайну рідкість і цінність цієї нагороди, знайшов в собі

сили, трохи збліднувши, кивнути. Генерал, задоволений реакцією підлеглого, вказав

рукою на польську батарею:

– Змусьте її замовкнути!

У ту ж мить в руці підполковника блиснула шабля. Його ескадрон, за місяці боїв звиклий

до блискавичних рішень командира, негайно ж з місця пішов риссю. Лаву очолив сам

Вітгенштейн.

Підполковник першим схрестив зброю з кіннотниками супротивника, котрі спробувала

прикрити своїх артилеристів, і він же першим увірвався на батарею.

Ескадрон Вітгенштейна збив батарею і навіть зумів захопити одну з ворожих гармат, за

що командир одержав обіцяного Георгія. Всього лише за номером «602», хоча

нагороджувалися орденом вже понад чверті століття.

...Мюрат з ходу ударив по правому флангу. Там стояли малоруські гренадери, і вони

встояли. Тоді французький полководець вирішив обдурити долю і переніс свій удар

справа наліво – на інший фланг Милорадовича. Цим флангом командував Вітгенштейн,

який мав в підпорядкуванні мушкетерів, єгерів і маріупольських гусар. З ними він і відбив

новий напад ворога.


ЦИХ ТРЬОХ ПЕРЕМОГ ДОСИТЬ, ЩОБ НАЗАВЖДИ УВІЙТИ В ІСТОРІЮ, з статті

«Гордість Вітчизни» на bratishka.ru

У зображенні маститих учених, котрі писали статті для авторитетних масових видань, цей

генерал є вельми рядовим військовим діячем, дарма що дослужився до вищого

військового чину генерал-фельдмаршала і титулу світлого князя, а в двох війнах був

головнокомандуючим: у Закордонному поході російської армії 1813 року і в початковий

період російсько-турецької війни 1828-1829 рр. Так, у першому томі енциклопедії

«Вітчизняна історія з якнайдавніших часів до 1917 року» про Вітгенштейна сказано

наступне: «Був хоробрим, проте нерішучим воєначальником, не володів полководницьким

талантом».

Схожі оцінки зустрічаємо і в інших джерелах, де Вітгенштейну ставиться в провину, що

це він прокліпав Наполеона на переправі через Березину і дозволив відірватися від

переслідування залишкам великої армії... Словом, досить посередній командир корпусу...

Корпус Вітгенштейна спочатку перебував у складі 1-ої Західній армії, на її правому

фланзі, і після початку бойових дій відступав до Дрісського табору, в якому, за планом

радника Олександра I генерал-лейтенанта К. Фуля, російські війська мали тримати

оборону. Після того, як від плану Фуля, зважаючи на реальну можливість оточення

Дрісського табору, відмовилися і армія Барклая-де-Толлі продовжила відступ, з’єднання

Вітгенштейна реорганізували в окремий корпус із завданням захищати петербурзький

напрям.

Відірвавшись від головних сил, Петро Християнович поволі відходив правим берегом

Західної Двіни у бік Полоцька. З півдня і південного заходу на нього насідав настирливий

Удіно, а західному флангу загрожував стрімкий Макдональд, який просунувся далеко на

північ до нижньої течії Двіни і досяг Якобштадта, поспішаючи відрізати Вітгенштейну

шлях на Псков. У свою чергу, піхотній дивізії корпусу Макдональда не вистачило

буквально одного добового переходу, аби з’єднатися з військами Удіно і взяти війська 1-

го піхотного корпусу в мішок.

Російський генерал розгадав підступний задум і вирішив завдати поразки французьким

корпусам поодинці, поки вони не стулили кліщі.

У триденній битві під Клястіцамі 2-й корпус Удіно втратив не менше 10 тисяч чоловік і

залишив переможцям весь обоз, включаючи санітарну частину, де знаходилася майже

1000 поранених. Втрати корпусу Вітгенштейна не перевищували 3 тисяч чоловік убитими

і пораненими.

Після клястіцької перемоги в столиці зітхнули з полегшенням: Удіно було вже не до

наступу на Петербург, він міцно застряг в Полоцьку. Припинив просування вперед і

корпус маршала Макдональда.

За оцінками військових істориків, успіху російських військ в битві під Полоцьком сприяли

правильна оцінка обстановки командуванням корпусу, раптовість і рішучість дій військ, своєчасне перегрупування частин і підрозділів в ході битви.

...Генерал Вітгенштейн отримав переконливі перемоги над значно чисельнішими

угрупуваннями прославлених наполеонівських маршалів Удіно, Сен-Сира і Віктора,

змусив бути обережним і поспішно відступати четвертого – Макдональда. І якби в його

майже 40-річній військовій біографії не було більше ніяких звершень, його слава все одно

б навіки відобразилася в історії героїчних діянь полководців.

Бо, як говорив військовий письменник XIX сторіччя Олександр Михайловський-

Данилевський, «ім’я захисника граду Петрового залишиться дорогоцінним для Росії, яка

не забуде, що перемоги його, в сумні для неї хвилини літа і осені 1812 року, були єдиною

втіхою».


ВІД ПОЧЕСТЕЙ ВІДМОВИВСЯ, з нарису С. Гупала «Князі Вітгенштейни: забутий

батько і невідомий син»

Розгромивши маршала Ундіно під Клястіцями, Вітгенштейн взяв в полон майже тисячу

французьких вояків. Росія вперше побачила величезну обеззброєну силу. 25 липня

столиця Росії гарматними пострілами салютувала генералові Вітгенштейну. Олександр І

нагородив героя орденом св. Георгія ІІ ступеня та назначив довічну пенсію у 12 тисяч

рублів.

За тиждень перед битвою під Клястіцями було підготовлено до евакуації Псков, що мав

спалахнути, як тільки мешканці залишать його. Однак жахливого не сталося. І в знак

великої поваги псковчани подарували переможцеві ікону чудотворця Гавриїла з написом:

«Захисникові Пскова, графу Петру Християновичу Вітгенштейну».

Дворяни Ржева виплавили золоту медаль з портретом полководця, мешканці Великих

Луків – просили у нього дозволу спорудити у своєму місті пам’ятник, архімандрит

Печерського монастиря – побудувати в його честь храм Пресвятої Божої Матері зі

встановленням бюста.

Було також рішення про встановлення пам’ятника генералу у Пскові навпроти Троїцького

собору.

Одначе П. Вітгенштейн відмовився від таких почестей, вважаючи перемогу над грізним

ворогом заслугою воїнів свого 1-го корпусу.

У жовтні 1812 року корпус П. Вітгенштейна звільнив від французьких військ Полоцьк і

Вітебськ.

Переслідуючи армію Наполеона, П. Вітгенштейн захопив Кенігсберг, 27 лютого 1813

року вступив до Берліна.


НА ОБЛИЧЧЯХ СЯЯЛА РАДІСТЬ, із «Спогадів» В. Панаєва

Ми приїхали до столиці в серпні 1815 року. Петербург тріумфував тоді славою недавніх

перемог нашої армії, славою свого государя і повторним поваленням Наполеона. На всіх

обличчях сяяла ...радість, – в будинках ще співали:

Хвала, хвала тебе, герой ,

Что град Петров спасен тобой!


ХИЖАКІВ ВИНИЩУВАЧ, з вірша В. Жуковського «Співак в стані російських воїнів»

Наш Витгенштейн, вождь-герой,

Петрополя спаситель.

Хвала! Он щит стране родной,

Он хищных истребитель!