Витгенштейн Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВІТГЕНШТЕЙН Петро Християнович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Справжнє прізвище – Сайн-Вітгенштейн-Берлебург Петро

Християнович.

З графської родини. Батько, Сайн-Вітгенштейн-Берлебург Х., – генерал-поручик

російської армії; син, Вітгенштейн Л., – флігель-ад’ютант Олександра І, декабрист.

Народився 25 грудня 1768 р. (5 січня 1769 р.) в м. Переяславі Переяславського полку

Російської імперії (нині – м. Переяслав-Хмельницький, районний центр Київської області

України).

Помер 30 травня (11 червня) 1843 р. в м. Лемберзі Австрійської імперії (нині – м. Львів, адміністративний центр однойменної області України).

З 13-річного віку записаний до лейб-гвардії Семенівського полку (1781).

Служив корнетом лейб-гвардії Кінного полку (1789-1791), командиром ескадрону (1791-1794), командиром гусарської бригади (1805-1807), шефом лейб-гвардії гусарського полку

(1807-1811), командиром 1-го окремого корпусу (1812-1813; 1814-1818),

головнокомандувачем російської армії (1813), головнокомандувачем 2-ї армії (1818-1828), головнокомандувачем російськими військами на Балканському театрі військових дій

проти турок (1828-1829).

Брав участь у бойових діях проти поляків (1794), іранців (1796), французів (1805; 1807; 1812-1814), турків (1806; 1828-1829).

Війська В. зупинили під Клястіцамі просування маршала Удіно, в серпні успішно бився з

двома французькими корпусами під Полоцьком, а в жовтні штурмом узяв місто (1812).

У битві під Чашниками наш земляк завдав поразки маршалові Віктору (1812).

Частини під його командуванням зайняли Берлін (1813).

Зазнав трьох поранень (1812; 1814).

Генерал-фельдмаршал (1826).

Світліший князь (1834).

Кавалер орденів св. Георгія 3-го ступеня (1805), св. Георгія 2-го ступеня (1812), св. Ганни

2-го ступеня, св. Володимира 3 ступеня.

Нагороджений золотою шаблею «За хоробрість».

Серед друзів та близьких знайомих В. – М. Кутузов, М. Барклай-де-Толлі, О. Пушкін, Г.

Державін, Олександр І, М. Милорадович, О. Остерман-Толстой, І. Панаєв, П. Пестель, В.

Зубов, Я. Кульньов, Ф. Глінка, І. Сухозанет, О. Юшневський, І. Дибич, Г. Берг, П.

Кисельов, М. Платов та ін.


***

ЧЕСТЬ – ПОНАД УСЕ

, з життєвого кредо П. Вітгенштейна

Честі моєї нікому не віддам.


УДІНО РОЗІБ’Ю, з військового донесення П. Вітгенштейна від 17 липня 1812 р.

Я зважився йти сьогодні ж на Клястіци, Псковською дорогою, і 19-го числа удосвіта

атакувати Удіно всіма силами. Якщо за допомогою Всевишнього його розіб’ю, то вже з

одним Макдональдом залишуся спокійний.


ЙДІТЬ НА НЬОГО СМІЛИВО, з наказу Наполеона Бонапарта Н.-Ш. Удіно

Переслідуйте Вітгенштейна наступаючи на п’яти, залишивши невеликий гарнізон в

Полоцьку, на випадок, якщо ворог поверне наліво. Прибувши до Вітебська, я відправлю

до Невеля корпус, який встановить з вами зв’язок.

Коли ви рушите з Полоцька до Себежу, ймовірно, Вітгенштейн відступить для прикриття

Петербурзької дороги. У нього не більше 10000 чоловік, і ви можете йти на нього сміливо.


НЕЙМОВІРНІ МУЖНІСТЬ І ХОРОБРІСТЬ, з реляції П. Вітгенштейна Олександрові I

Французи врятувалися лише за допомогою лісистих місць і переправ через маленькі річки, на яких знищували мости, чим утрудняли майже кожен крок і зупиняли швидкість нашого

...переслідування.

У справі при Якубові і в битві при Клястіцах билися всі полки 5-ої дивізії, Бергові, два

єгерські, 14-ий, Сазонова; інші війська залишалися в резерві.

Полки мужністю і хоробрістю робили неймовірні зусилля, яких не можу навіть описати.

Все, що їм не протиставлялося, батареї і сильні колони, не зважаючи на озлоблення, наполегливий захист, вони відкидали і винищували багнетами та дією артилерії. Всі

селища і поля вкриті ворожими трупами. У полон узято до 900 чоловік і 12 офіцерів.

Порохові ящики, казенний і партикулярний обоз, в числі якого генеральські екіпажі, залишилися в руках переможців.

Я маю намір прогнати ворога за Двіну в Полоцьк, виступити проти Макдональда,

атакувати його і, за допомогою Божою і підбадьореного духу через цей успіх наших

військ, сподіваюся також чогось досягти.


ЗМУСЬТЕ ВОРОЖУ БАТАРЕЮ ЗАМОВКНУТИ, з розвідки Ю. Лубченкова «Рятівник

міста Петрового»

Справа була під Остроленкою 18 жовтня 1794 року. Російські війська атакували

супротивника, який старанно захищався. Особливо відрізнялася одна з його

артилерійських батарей, яка наносила значні