Козловский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КОЗЛОВСЬКИЙ Іван Семенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Співак.

З селянської родини.

Народився 11 (24) березня 1900 в с. Мар’янівці Київської губернії Російської імперії (нині

– Васильківський район Київської області України).

Помер 16 грудня 1993 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на

Новодівочому цвинтарі, хоча заповідав поховати у рідному селі.

Навчався в Київських вчительській гімназії, музично-драматичному технікумі (1917-

1919).

Співав у хорі київського Михайлівського Золотоверхого монастиря (1908-1917), був

солістом Полтавського пересувного (1922-1924), Харківського (1924-1925),

Свердловського (1925-1926) оперних театрів, Великого театру СРСР (1926-1954).

Організатор і художній керівник Державного ансамблю опери СРСР (1938-1941).

Народний артист СРСР (1940).

Народний артист України (1993).

Лауреат двох Державних премій СРСР (1941; 1949), Державної премії УРСР ім. Т. Г.

Шевченка (1990).

Герой Соціалістичної Праці (1980).

Кавалер трьох орденів Леніна, ордена «Знак Пошани», низки медалей.

Як оперний співак дебютував партією Фауста («Фауст» Гуно).

Потім настала черга наступних партій: Петро («Наталка-Полтавка» М. Лисенко), Левко

««Травнева ніч» М. Лисенко), Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-

Артемовського), Андрій («Катерина» М. Аркаса), Йонтек ««Галька» С. Монюшка),

Юродивий («Борис Годунов» Мусоргського), Ленський («Євген Онєгін» Чайковського),

Лоенгрін («Лоенгрін» Вагнера), Ромео («Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно), Берендей

(«Снігуронька» Римського-Корсакова), Пінкертон («Чіо-Чіо-сан» Пучіні), Володимир

Дубровський («Дубровський» Направника), Володимир («Князь Ігор» Бородіна), Синодал

(«Демон»), Іонтек («Галька»), Герцог («Ріголетто»), Принц («Любов до трьох апельсинів»

Прокоф’єва), Альфред («Травіата» Верді).

К. поставив ряд опер, виконавши в них головні партії («Вертер» Массне, «Паяци»

Леонкавалло).

Всього в репертуарі К. – 50 оперних партій, 4 ролі в драматичних спектаклях.

У великий камерний репертуар співака входили українські й російські народні пісні, стародавні романси, романси О. Даргомижського, П. Чайковського, С. Рахманінова,

камерна лірика М. Глинки, витончені інтерпретації творів Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Р.

Шумана, Ф. Ліста.

Від інших співаків К. відрізняли надзвичайно красивий голос світлого сріблястого тембру, широкий діапазон з вільним верхнім регістром. За це його називали «чаклуном опери» і, на жаль, не українським, а «російським солов’єм».

Знявся у фільмах «Концерт фронту» (1943), «Борис Годунов» (1955), «І життя, і сльози, і

кохання» (1984).

Перу нашого земляка належить книга «Музика – радість и біль мій» (вперше вийшла

1992).

На малій батьківщині К., в с. Мар’янівка, відкрито його меморіальний музей-садибу.

В столиці України його іменем названо провулок.

На честь 100-річчя з дня народження К. Національний банк України випустив

двогривневу ювілейну монету (2000).

У Києві засновано благодійний фонд «Прем’єра» ім. Козловського (1995).

Фонд ім. Козловського діє і в Москві.

Знаний сучасний український композитор Л. Колодуб написав музично-симфонічну поему

«Світу тихий, краю милий», яку присвятив І. Козловському (2005).

У видавництві Саратовської єпархії вийшов компакт-диск «Колядки, українські і російські

народні пісні» у виконанні нашого земляка (2005).

Одну з лож Великого залу Московської консерваторії прикрашає пам’ятна табличка з

іменем прославленого співака.

З нагоди 106-ї річниці з дня народження К. в Києві відбувся благодійний концерт «У вінок

слави Івана Козловського», а також випущено компакт-диск «Іван Козловський. Назавжди

з Україною» (2006).

Поет Г. Кржижанівський присвятив нашому землякові «Елегію» («Чи направиш ти своє

вітання нашим тіням З досягнутих тобою небачених вершин?»).

За сценарієм доньки співака Г. Козловської у Москві знято телевізійний фільм «Вони

товаришували з Козловським» (2000).

Прийнято рішення про встановлення в Києві бронзового бюсту співакові роботи В. Зноби

та А. Ігнащенко.

Британський (на жаль, не український!) журнал «The Record Collector» опублікував

найповнішу дискографію К., яка склала 300 номерів (1999).

Що стосується особистого життя, то його, незважаючи на професійну славу, щасливим

назвати важко. Нашого земляка ніколи не випускали в далеке