Мациевич Лев [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МАЦІЄВИЧ Лев Макарович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Повітроплавець. Розробник першого у світі авіаносця, а також ідеї катапульти і гальмівної

системи для обмеження руху літаків палубою. Перша жертва авіаційної катастрофи на теренах

Російської імперії.

З міщанської родини. Батько, Мацієвич М. – бухгалтер цукрового заводу.

Народився 1 (13) січня 1877 р. в с. Олександрівці Чигиринського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Кіровоградської області України).

Загинув 24 вересня (7 жовтня) 1910 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври. Надгробок

прикрашає пам’ятник у вигляді восьмиметрової колони з полірованого червоного граніту, виготовлений на всенародні пожертви.

Закінчив 3-ю Київську гімназію (1885-1895), механічне відділення Харківського технологічного

інституту (1895-1901), петербурзьку Миколаївську морську академію (1906), спеціальний курс

Лібавського навчального загону підводного плавання (1907), Паризьку авіаційну школу Анрі

Фармана (1910).

Служив спостерігачем за будівництвом човнів на Балтійському суднобудівному заводі (1907-1908), помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету (1908-1910).

Один з фундаторів Революційної Української Партії (1900), за що його, виключивши з інституту, вислали до Севастополя під нагляд поліції (1901).

Автор 14 проектів підводних човнів, проекту бона Севастопольського порту, двох проектів

протимінних заслонів, проекту захисту бойових кораблів від атак торпедами.

Один з керівників будівництва крейсера «Очаків» і броненосця «Іоанн Златоуст».

Будинок в м. Олександрівка Кіровоградської області, в якому народився М., і головний корпус

Харківського політехнічного інституту (колишній ХТІ), де він вчився, прикрашають меморіальні

дошки (1997).

На місці загибелі М. в м. Санкт-Петербург (РФ) встановлено пам’ятний знак (1912).

Ім’я нашого земляка носить також одна з площ м. Санкт-Петербург (РФ).

Серед друзів та близьких знайомих М. – М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, М. Старицький, О.

Пчілка, Л. Українка, М. Вороний, О. Олесь, Г. Коваленко-Коломацький, Б. Лазаревський, К.

Арабажин, М. Міхновський, Д. Антонович, О. Крилев, Л. Василевська (Дніпрова Чайка), Х.

Алчевська, С. Петлюра, О. Коваленко, П. Андрієвський, Б. Камінський, М. Русов, М. Єфімов та ін.


***

ЛІТАТИ

, з життєвого кредо Л. Мацієвича

Я літаю на «Фармані», умію на «Соммері», почну вчитися на «Блеріо», а потім займуся

проектуванням нового аероплана.

ПРООБРАЗ АВІАНОСЦЯ, з доповідної Л. Мацієвича начальникові Головного морського штабу

від 23 жовтня 1909 р.

Якщо розташувати один чи декілька аеропланів на палубі корабля, вони можуть служити як

розвідники, а також для встановлення зв’язку між окремими судами ескадри і ...берегом. Крім

того, можливий спеціальний тип човна-розвідника, забезпеченого великою кількістю аеропланів

(до 25).

Технічний бік створення морського типу аеропланів (котрі сідають на воду, зберігаючи при цьому

необхідну плавучість і остійність), а також можливість розташування їх на палубі військових

кораблів, ...не маютьнепереборних утруднень...

Не є утруднням і спроба влаштувати на носі і кормі судна особливі майданчики, на яких би

перебували аероплани і з яких би вони злітали.

«НАВАЖУСЯ ЗАЯВИТИ», з роману В. Пікуля «Нечиста сила»

Столипін крокував полем, не бачачи шляхів до відступу, бо газети (ах, ці газети!) вже роздзвонили

на всю Русь-матінку, що він полетить саме сьогодні – 21 вересня. Прем’єра чекав пілот – капітан

Лев Макарович Мацієвич.... Дивлячись в очі Столипіну, він незворушно доповів:

– Ваше високопревосходительство, наважуся заявити, що я революціонер, і мені випадає

розрахуватися з вами за той реакційний курс політики, який ви проводите. По-людськи говорю: перш ніж летіти зі мною, подумайте!

– Спасибі за щирість. Ми полетимо!

...Трава залишилася внизу. ...Він бачив Кронштадт.

– Як ви себе відчуваєте? запитав Мацієвич.

– Чудово, капітане! – з бравадою відповідав він.

– Значить, полетимо за хмари?

– Ви украй люб’язні, капітане, але... не треба.

...Столипін виплутав себе з ременів.

– Дякую вам, – потиснув руку пілотові. – Про те, що ви мені сказали перед польотом, я базікати не

стану.

Через декілька днів газети Росії вийшли в траурній рамці; «Трагічна смерть капітана Мацієвича».

– Шкода, – щиро засмутився Столипін. – Це була благородна людина, людина сміливих і зухвалих

відчуттів. З похмурих морських глибин він сміливо злетів під хмари і був ...був щасливий!


МОВ ЗЕМЛЕЮ ЇХАВ, з книги Л. Успенського «Записки старого петербуржця»

Почерк цього пілота відрізнявся від усіх: він літав спокійно, упевнено, без якихось фокусів, «мов

землею їхав». Машина його пішла на те, що в ті часи вважалося «заввишки», – адже тоді навіть

серед авіаторів ще жило безрозсудне, інстинктивне уявлення, що чим ближче літак до землі, тим

безпечніше.

...Потім говорили, ніби, перевтомлений за день польотів, Мацієвич дуже вільно відкинувся

спиною на схрещення розчалювань безпосередньо за його сидінням. Говорили, що просто один з

дротів виявився з внутрішньою раковиною, що «метал втомився»...

Через декілька днів містом поповзли ...і зовсім фантастичні чутки: Лев Мацієвич, мовляв, таємно

був членом партії есерів; з ним повинен був в найближчий день летіти ...граф Сергій Юлієвич

Вітте; ЦК есерів наказав капітанові Мацієвичу, жертвуючи собою, викликати катастрофу і

погубити графа, а він, за останні роки розчарувавшись в ідеях терору, вирішив «відмовитися» від

виконання наказу... напередодні наміченого дня...

Найімовірніше, пояснення, котре стосувалося законів опору матеріалу, було найправильнішим.


«ФАРМАН» РОЗВАЛИВСЯ У ПОВІТРІ, з статті В. Жили «Перший український пілот»

На одному зі стендів музею історії Харківського політехнічного інституту вміщено фото

морського офіцера з красивим мужнім обличчям, а поруч – копію листа ад’юнкт-професора Г.

Проскури (пізніше відомого вченого, академіка) до редакції авіаційного журналу «Тяжче повітря», що видавався у Харкові в 1911 р. В листі йдеться про те, що при Харківському технологічному

інституті відкрито аеросекцію, якій присвоєно ім’я капітана Мацієвича, випускника інституту

1901 р., і що секція намагається видати збірник, присвячений його пам’яті.

Лев Мацієвич був водночас видатним теоретиком і практиком військово-повітряної флоту, першим з льотчиків, які віддали життя своє, підкорюючи «п’ятий океан».

Глибокі теоретичні знання дозволили йому швидко опанувати справу. Він блискуче захищає у

Кронштадті проект броньованого крейсера і стає військовим корабельним інженером.

За кордоном Мацієвич досконало вивчив конструкцію майже всіх літахів, організацію їх

виробництва, систему навчання пілотів.

...У вересні 1910 р. група піонерів російської військової авіації взяла участь у Першому

всеросійському святі повітроплавання. Тут Л. Мацієвич довідався, що йому для створення

авіаносця виділено міноносець і значну сума коштів. Однак здійснити свої плани він не встиг. Під

час польоту на висоті близько 500 метрів «Фарман-4» раптово розвалився у повітрі. Парашутів

тоді не було...

Його ховав весь Петербург. За труною йшло понад 100 тисяч людей. Серед 350 вінків був і вінок

від Української Громади, в якій покійний був товаришем голови правління.


БЕЗЛІЧ ЧУТОК І ВЕРСІЙ, з нарису Б. Кузика і В. Білошапки «Український Ікар»

Ікаром назвав Левка Мацієвича поет Микола Вороний. Вражений трагічною загибеллю цього

популярного не лише в Росії, а й у цілій Європі, авіатора, він написав прощального вірша, присвятивши його «світлій пам’яті Левка Мацієвича, першого українського літуна».

...Всеросійське свято повітроплавання. Газетна хроніка засвідчила, що воно викликало в північній

столиці та за її межами справжній ажіотаж. Деякі репортери називали фантастичні цифри: 175

тисяч глядачів… понад 20 тисяч екіпажів… кілька тисяч охоронців порядку. Люди зібралися, аби

помилуватися польотами, які тоді були неабиякою екзотикою. У всіх на вустах – імена першого

російського льотчика Михайла Єфимова та капітана Льва Мацієвича. Ними захоплювалися, як

через півстоліття захоплюватимуться першими космонавтами.

Серед глядачів була й дружина авіатора Олександра Мацієвич. Вона вже з власного –

пасажирського! – досвіду знала, що таке висота, і тепер із затамованим подихом стежила, як

«Фарман» її чоловіка робить коло за колом над Комендантським полем.

Капітан Мацієвич став жертвою технічної недосконалості «аероплана №20». Під час польоту

лопнула розтяжка, дріт заплутав пропелер – і літак стрімко пішов униз. Мацієвич випав із

сидіння, до якого не був прикріплений…

Під час церемонії поховання «всевидюче» око департаменту поліції особливу увагу звернуло на

вінок від Української громади Петербурга. Покладання його ініціював «міщанин міста Полтави»

Симон Петлюра.

Тут необхідні пояснення. Власне, потрібно просто окинути поглядом коротке життя капітана

Мацієвича, аби збагнути, що в цьому житті було головним.

Перелік його інженерних ідей і проектів не може не вражати. Працюючи в Севастопольському

порту, він проектує панцирний крейсер, систему протиторпедного захисту кораблів, підводні

човни. А чого варта розробка ідеї першого в світі авіаносця на 25 літаків?! А ще він здійснює

перші нічні польоти, працює над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної

посадки на воду, береться писати книгу «Повітроплавання у морській війні»…

Дві стихії, морська і повітряна, поєднуючись, визначали його життєві плани. Втім, була й третя –

стихія громадської роботи, власне – політики. Ще будучи харківським студентом, Л. Мацієвич

узяв найбезпосереднішу участь у заснуванні Революційної Української партії. Погляди його

відзначалися тією радикальністю, яка була характерною для ідеології, викладеної Миколою

Міхновським у «Самостійній Україні», відомій брошурі програмного характеру.

Мацієвич багато часу й енергії віддавав діяльності студентської громади. Серед його товаришів

тієї пори був, зокрема, й Гнат Хоткевич, письменник і бандурист, з яким вони разом влаштовували

українські вистави, займалися просвітницькою роботою.

В Олександрівському музеї зберігаються копії документів, які свідчать, що за Мацієвичем було

встановлено гласний нагляд. Та й у Севастополь він потрапив не зі своєї волі – туди його вислали

після виключення з інституту. Виручав талант. Інженер Мацієвич був потрібен флотові, тим паче

– після принизливих поразок Росії у війні з Японією.

Відмовлятися від своїх переконань Левко Макарович не збирався. Безперечно, його авторитет і

популярність у Росії та за її межами були великим надбанням українства.


МРІЯВ ПРО ВІДОКРЕМЛЕННЯ МАЛОРОСІЇ, з кореспонденції Г. Рудницького «Поет, який

єднав усіх українців»

У духовному житті людей театру відігравали тоді особливу роль, і гуртки, тимчасові аматорські

колективи виникали навіть у великих селах. Згадаємо самодіяльний робітничий театр з

українським репертуаром у Народному домі Севастополя, бо заснував його піонер вітчизняної

авіації, уславлений льотчик Левко Мацієвич. Як згадує Євгенія Миколаївна Рахт, «обидва

(Мацієвич і Коваленко) були революціонерами в душі й мріяли про відокремлення Малоросії».


ПІВХВИЛИНИ, ЯКІ ЗДАЛИСЯ ВІЧНІСТЮ, з статті-реквієму М. Морозова «Пам’яті авіатора

Л. М. Мацієвича»

Загинув наш кращий авіатор. Загинув на очах у всіх. Мимоволі хотілося плакати, хотілося

запитати: навіщо ж саме він, такий чуйний, добрий, енергійний, інтелігентний?

…Раптом на страшній висоті його аероплан гойднувся вбік, мовби переламався посередині, немов

метелик, який склав свої крила, і, як аркуш паперу, почав падати кривулями прямо донизу, а

попереду нього все швидше й швидше падала темна фігура людини. Це продовжувалося

півхвилини, котра здалася вічністю: всією свідомістю відчувалося і розумілося, що Мацієвич

летить в обійми смерті, яка чекає його внизу, і що нічим вже не можна його врятувати.

Смерть була миттєвою…


НАШ ЗА ДУХОМ І КРОВ’Ю, з некролога О. Олеся

Він був наш за духом і кров’ю. Українське громадянство повинне вшанувати його самостійно і

незалежно від других.

В Петербурзі уже збирають жертви на пам’ятник Мацієвичу. Ця втішна звістка може нас тільки

порадувати, але не заспокоїти.


НІЧНИЙ ЛІТУН, з вірша О. Блока «Авіатор», присвяченого Л. Мацієвичу

Все ниже спуск винтообразный,

Все круче лопастей извив,

И вдруг... нелепый, безобразный

В однообразьи перерыв...

И зверь с умолкшими винтами

Повис пугающим углом...

Ищи отцветшими глазами

Опоры в воздухе... пустом!

Уж поздно: на траве равнины

Крыла измятая дуга...

В сплетеньи проволок машины

Рука – мертвее рычага...