Оболенский Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОБОЛЕНСЬКИЙ Євген Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист.

З дворянської родини.

Народився 6 (17) жовтня 1796 р. в м. Новомиргороді Єлизаветградського повіту Новоросійської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Кіровоградської області України).

Помер 26 лютого (10 березня) 1865 р. в м. Калузі Російської імперії (нині – обласний центр РФ).

Похований на місцевому П’ятницькому цвинтарі, оскільки заповідав: і після смерті «хочу бути

серед народу, серед простих людей».

Отримав домашню освіту, слухав лекції в московських Математичному товаристві й Училищі

колоноводів.

Служив в Петербурзькій лейб-гвардійських артилерійській бригаді (1814-1817), Павловському

полку (1817-1825), Фінляндському полку (1825).

Друкувався в журналах «Майбутність, «День».

Наш земляк – автор «Спогадів» (1856), «Декількох слів в пам’ять М. М. Наришкіна» (1863),

«Спогадів про І. Д. Якушкіна» (опубл. 1928).

Член Спілки порятунку (1817), Спілки благоденства (1818).

Один з фундаторів Північного товариства (1821).

Наш земляк – активний учасник і один з основних керівників повстання декабристів у Петербурзі

(1825). Коли вияснилося, що на Сенатську площу не прибув С. Трубецькой, О. взяв командування

на себе. Особисто поранив генерала Милорадовича. Засуджений до страти, яку замінили

пожиттєвою каторгою (1826).

До Сибіру відправлений першою партією і закованим. Покарання відбував на Усольському

соляному заводі, Нерчинських копальнях, в Читинському острозі, Петровському Заводі.

За те, що Томський віце-губернатор Горлов дав наказ зняти з О. кайдани, його зняли з посади і

засудили.

Одружився на колишній кріпачці В. Барановій (1846), з якою мав дев’ятеро дітей: чотирьох синів і

п’ятьох доньок.

Після амністії (1856) оселився в м. Калуга.

На в’їзді в м. Ялуторовськ, де О. відбував частину покарання, височіє скульптура, яка відображає

дев’ятьох засланців.

Будинок, у якому О. жив у Калузі, прикрашає меморіальна дошка.

Наш земляк – один з прототипів роману Д. Мережковського «14 грудня».

Ще перебуваючи у в’язниці і дізнавшись, що у нього народився син, декабрист І. Якушкін назвав

нащадка на честь О. – Євгенієм.

Серед друзів та близьких знайомих О. – І. Пущін, К. Рилєєв, С. Трубецькой, В. Кюхельбекер, М.

Лунін, С. Кашкін, Я. Ростовцев, К. Батеньков, Ф. Вадківський, І. Якушкін, М. Муравйов, І.

Шимков, П. Свистунов та ін.


***

ШУКАЮ ЛЮДЕЙ,

з життєвого кредо Є. Оболенського

Шукаю не місця, а людей, які прикрашають місцевість.


КРАЩЕ – ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК, із «Спогадів» Є. Оболенського

Чи мають право приватні люди, які складають ледь помітну одиницю в величезній більшості

населення нашої вітчизни, вдаватися до державного перевороту і зобов’язувати підтримувати свій

напрям думок на державний устрій майже силою на тих, хто не виключено, залишаючись

задоволеним нинішнім, не шукає кращого; а якщо навіть шукає, прагне кращого, то шукає і

прагнуть до нього виключно шляхом історичного розвитку?


ЗМІНА МІСЦЯ НЕ СПОКУШАЄ, з листа Є. Оболенського І. Пущіну

За вами не вженешся, тимчасово ви живете тут, а згодом відправитеся вдалину; зміна місця мене

не спокушає.


НЕХАЙ ПИШЕ І ВІН, з листа Є. Оболенського Я. Ростовцеву

Я читав «Дзвін» (зарубіжний журнал О. Герцена – авт.)… і знайшов у ньому багато жовчі, проте

мало любові. Проте хай пише і він: наші суспільні виразки глибокі, нехай розкривають їх, вони

швидше вилікуються.


ЗНАК КОЛИШНЬОЇ РАНИ, з прикмет Є. Оболенського, вказаних в карній справі

Зріст 2 аршини 7 1/2 вершка, обличчям білий, волосся на голові, бороді і бровах світлорусяве, на

лівій щоці має бородавку, на правій нозі на гомілковій кістці знак колишньої рани, говорить

шепеляво, статури середньої.


З НАСОЛОДОЮ МОРДУВАЛИ СОЛДАТ, з «Нотаток» О. Поджіо

Десятого липня 1826 р., об 11 годині ранку, до мене з’явився плац-ад’ютант зі звичайним словом

«Прошу». Це слово означало запрошення з’являться до Комітету (Слідчого комітету – авт.). Таке

запрошення в незвичну годину (в Комітет нас зажди водили вночі, з якоюсь таємничістю,

накидаючи на голову хустку) мене дещо здивувало: проте, піднявшись на боковий ґанок і

пройшовши в одну з кімнат коменданта Сукіна, я і мої товариші, яких я там знайшов, здогадалися, що справа