Попов Леонид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПОПОВ Леонід Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Льотчик-космонавт (46/93). У Космосі перебував 200 діб 14 годин 45 хвилин 51 секунду.

З селянської родини.

Народися 31 серпня 1945 р. в м. Олександрії Кіровоградської області СРСР (нині – районний

центр Кіровоградської області України).

Закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (1968), Військово-повітряну

академію ім. Ю. Гагаріна (1976), Військову академію Генерального штабу ЗС СРСР ім. К.

Ворошилова (1989).

Працював слюсарем-електромонтажником Олександрійського електромеханічного заводу (1962-1964), служив льотчиком-винищувачем в ВПС СРСР (1968-1970), в загоні космонавтів (1970-1982), інструктором-космонавтом Центру підготовки космонавтів ім. Ю. Гагаріна (1982-1987), начальником 4-го управління Головного управління озброєнь ВПС Міністерства оборони

СРСР/Росії (1989-1993), начальником 3-го управління Головного управління замовлень і

постачання авіаційної техніки і озброєнь ВПС (1993-1995).

Космонавт I класу (1982).

Двічі Герой Радянського Союзу (1980; 1981).

Герой Праці Соціалістичної Республіки В’єтнам (1980).

Герой Республіки Куба (1980).

Герой Угорської Народної Республіки (1980).

Герой Соціалістичної Республіки Румунія (1981).

Кавалер трьох радянських орденів Леніна, в’єтнамського ордена Хо Ші Міна, лаоського ордена

Свободи I ступеня, кубинського ордена «Плая Хірон»

Кавалер Золотої медалі ім. К. Ціолковського.

Голова правління Товариства «Росія – Румунія».

Здійснив три польоти в Космос.

Під час першого на човні «Союз-35» (1980) працював на борту орбітальної станції «Салют-6». На

Землю повернувся космічним човном «Союз-37». За цей час на орбіті побувало чотири експедиції

відвідування. Проведено стикування з вантажними човнами «Прогрес-8», «Прогрес-9», «Прогрес-

10».

Під час другого на човні « Союз-40» (1981) працював на борту орбітального науково-дослідного

комплексу «Салют-6» – «Союз Т-4» – «Союз-40».

Під час третього на човні « Союз Т-7» (1982) працював на борту орбітального науково-дослідного

комплексу «Салют-7» – «Союз Т-5» – «Союз Т-7».

У м. Олександрія Кіровоградської області землякові встановлено бюст, тут є площа його імені, він

– почесний громадянин міста.

В СРСР (1981, 1983), Румунії, Монголії, на Кубі (усі – 1981), у В’єтнамі, Лаосі (обидві – 1983), в

Мікронезії (1999) випущені поштові марки, присвячені П.

Серед друзів та близьких знайомих П. – В. Рюмін, О. Серебров, С. Савицька, В. Козлов, Д.

Прунаріу, Б. Андрєєв, В. Лебедєв, Д. Прунаріу, М. Бурдаєв, В. Джанібеков, А. Тамайо, А.

Березовий, Ю. Романенко, О. Олександров та ін.


***

МОЯ РОБОТА, з професійного кредо Л. Попова

Космонавтика – моя робота. Я її люблю. Так, це ризик. Але люди ризикують на будь-якій роботі.


ВІДБІР БУВ НАДЗВИЧАЙНО ЖОРСТКИМ, з книги М. Каманіна «Прихований Космос»

27 квітня Головком підписав наказ, згідно якому в Центр підготовки космонавтів зараховано

дев’ять нових слухачів:

…8) лейтенант Попов Леонід Іванович.

Комісія пропустила через відбіркові підкомісії на місцях понад 400 кандидатів (зокрема понад 300

льотчиків), з числа яких лише 9 зараховані на навчання. Питання про подальше проведення набору

(за наказом міністра оборони ми повинні були набрати 30 чоловік) розглядалося двома відділами

ЦК КПРС – адміністративним (Савінкін) і відділом оборонної промисловості (Сербін). Обидва

відділи рекомендували не проводити подальший набір в 1970 році, оскільки плани спорудження

космічних кораблів і орбітальних станцій промисловістю не виконуються і є побоювання, що

багатьом доведеться по декілька років чекати своєї черги на політ.


РЕКОРД НАЛЕЖИТЬ ПОПОВУ І РЮМІНУ, з журналу «Квант» за квітень 1982 р.

Понад чотири роки успішно працює в навколоземному космічному просторі орбітальна наукова

станція «Салют-6». Спочатку передбачалося, що вона зможе функціонувати впродовж 1,5 року.

Проте вже до цього моменту термін перевершено майже втричі! Постійно зростала тривалість

роботи основних експедицій – 96, 140, 175, 185 діб.

Останній рекорд належить космонавтам Леоніду Івановичу Попову і Валерію Вікторовичеві

Рюміну.


НА ОРБІТІ ЛЮДИНА НЕ НАЛЕЖИТЬ ЖОДНІЙ КРАЇНІ, з інтерв’ю Л. Попова О.

Карпачовій

Багато хто ще пам’ятає, як в 1981 році Кіровоградщина і рідне місто зустрічали Леоніда

Попова після першого польоту в космос: у відкритому «УАЗ»і космонавт їхав вулицями, а

його захоплено вітали земляки, засипаючи квітами. А що діялося на стадіоні! Такого скупчення

народу, ймовірно, з тих пір більше не було.

Між іншим, Леонід Іванович і сьогодні виглядає хвацько, роки не владні над цією повною життям

людиною. І, звичайно ж, йому є про що розповісти.

Леоніде Івановичу, чи важким був шлях нагору людини з маленького провінційного

містечка?

– У 1970 році мене зарахували до загону космонавтів. Між іншим, з 1200 льотчиків медкомісію

пройшли тільки 26, а з них після співбесіди залишилося 10, половина з яких і присвятили себе

Космосу.

Підготовка була цікавою. Її забезпечували провідні інститути країни, кращі фахівці. А потім були

три польоти. В цілому я віддав космосу 25 років. Міг би літати й далі, здоров’я дозволяло, проте

треба давати дорогу молоді.

Чим запам’ятався перший політ?

– Ми з В. Рюміним летіли на станцію, яка практично не працювала, – літає собі оцупок, а

інформація звідти не надходить.

Зістикувалися, виконали необхідні роботи. Спали по черзі, оскільки якби оболонку човна пробив

метеорит розміром з сірникову коробку, у нас залишалося б всього дві хвилини, аби потрапити в

апарат, що спускається, і врятуватися.

Ми з завданням впоралися.

Яке у Вас було улюблена страва в Космосі?

– Там міняються смаки. На Землі я любив солодке, а в Космосі особливо нічого не хотілося. Щоб

різноманітити меню, Рюмін, який відповідав за госпчастину, дозволяв мені перші чотири дні в

тиждень їсти продукти з раціону на вибір, а в дні, що залишилися, – доїдати те, що залишилося.

Раз на тиждень ми випивали по 2 ковтки коньяку. За час польоту погладшали – він на 6 кг, я – на

2,5. Особливо гладшати було не можна, аби не пошкодити хребта від навантажень при посадці.

Тому з Землі говорили: «Рюмін, літатимеш, поки не схуднеш, а ти, Льоню, можеш повертатися».

Слава богу, посадка пройшла вдало.

Про що мріяли під час польоту?

– Хотіли три речі: попаритися в лазні, випити з нормального посуду коньяку і, природно, пофліртувати з жінками.

Під час польоту сильно падає імунітет. Тому на Землі з’являється слабкість. Посиділи трохи в

парній – неначе 60 кг вантажу лягло на плечі. Налили коньяку, пригубили – не лізе. З жінками

вирішили не експериментувати, відклали на потім.

– У шостій школі, де Ви вчилися, досі висять Ваші з Рюміним портрети. Діти їх

підмальовують...

– Цікаво було б поглянути: а раптом мені піде те, що домалювали діти? У космосі я відпустив вуса

і бороду. Борода була нічого, тільки рудувата, а вуса з того боку, де шрам над губою, росли не

туди, і заважали, лізли в ніс. Довелося їх поголити.

– Ваше ставлення до космічного туризму і спроб заробити на цьому?

– Один американець збирається проростити в космосі зерна пшениці і після виготовляти з них

горілку. За це він платить 20 млн. доларів. Для порівняння: мій запуск коштував у той час близько

12 млн.

Гроші в аерокосмічному комплексі потрібні. Та й турист ніяких особливих завдань в космосі не

виконує. Йому потрібно тільки перевірити стан здоров’я, пройти психологічну підготовку і

навчитися підкорятися командирові екіпажу. Адже в космосі людина не належить до жодної

країни.

– Ваші враження від сьогоднішньої Олександрії?

– Це – моя батьківщина. Я бачив її зверху, з космосу. Дивився, особливо якщо це було у суботу

увечері, і думав: всі відпочивають, а я тут бовтаюся. Ми знімали територію для визначення

родовищ корисних копалини, де які поклади, розробки. Дуже люблю своє місто. Де б ти не бував, як би добре не було, завжди приємно повернутися сюди, в батьківську хатину, де завжди спокійно.


БЕЗ ЖІНОК НЕ ОБІЙТИСЯ, з інтерв’ю А. Філіппова «Єви і Адами в обіймах невагомості»

У науковому світі сперечаються: чи не пора в корені змінити філософію оцінки ролі жінок в

умовах тривалих космічних польотів? Про це ми розмовляємо з генерал-майором ВПС Росії, льотчиком-космонавтом Леонідом Поповим, який в серпні 1982 року був командиром космічного

корабля «Союз Т-7» і понад тиждень працював разом з Світланою Савицькою на орбітальній

станції «Салют-7».

– Леоніде Івановичу, якою ж бачиться роль жінки на позаземному острівці під назвою

Міжнародна космічна станція?

– Учені і фахівці думають нині не тільки про роль жінки на МКС. А й про екіпажі космічних

поселень на інших тілах Сонячної системи, в перспективній марсіанській експедиції.

– Між іншим, ваш звіт після польоту з С. Савицькою, як вважають більшість психологів, став

найбільш сильним.

– Не знаю, їм видніше. Просто я виклав своє бачення проблеми.

…Фахівці-психологи, розробляючи перспективні тривалі експедиції, повинні зважати на те, що, крім постійної прихованої загрози аварії, робота буде напруженою, але монотонною. І що життя

проходитиме в украй фізично обмеженому просторі, де мало змінюється, – стіни станції не

розсунеш, шпалери на них з новим малюнком не переклеїш, паркет не перекладеш.

Обмеженими стануть і соціальні зв’язки усередині корабля і із Землею, набувши специфічних

деформацій.


ІНОПЛАНЕТЯНИ НА БОРТУ, бувальщина

Під час польоту Л. Попов з В. Рюміним знічев’я вирішили пожартувати з Землею. Розмалювали

скафандр і засунули його в люк, так, щоб він міг влітати в каюту. Металевим, не «земним», голосом записали на магнітофон вітання землянам від інопланетян. Відпрацювали сценарій і…

вийшли на зв’язок.

Під час чергової доповіді про виконану роботу Л. Попов непомітно стукнув під столом ключем, зімітувавши стукання у двері, і, мовби нічого не було, сказав:

– Валеро, що, знову цей прийшов! Відчини.

Знаючи, що у цей момент Рюмін, як і домовилися раніше, відкриває люк, Л. Повов вмикаю

магнітофон і «гість» починає говорити:

– Ну, нарешті, «Зоря», нам дозволила поспілкуватися з Землею.

І тут зв’язок уривається – космічний човен увійшов у т. зв. «глухий виток».: перерва у зв’язку – 90

хвилин. Космонавти посміялися, а потім замислилися: що їм буде за такий, дозвольте, жарт?

На щастя, їх помилували.