Похитонов Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ПОХІТОНОВ Іван Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З поміщицької родини.

Народився 27 січня (8 лютого) 1850 р. в маєтку Мотронівці Єлизаветградського повіту

Херсонської губернії Російської імперії (нині – Знам’янський район Кіровоградської області

України).

Помер 12 грудня 1923 р. в м. Брюсселі (Бельгія). За іншими даними, в м. Льєж (Франція).

Навчався московській Петровсько-Розумовській землеробській і лісовій академії (1868-1869),

Новоросійському університеті (1870-1871).

Працював контролером кас Одеського відділення державного банку, управляючим батькового

маєтку.

Дійсний член Петербурзької академії мистецтв (1904).

Член російського Товариства пересувних художніх виставок (1905).

Член паризького Товариства допомоги російським художникам.

Серед найвідоміших його полотен: «Барбізон» (1880), «Портрет І. С. Тургенєва» (1882), «Рання

весна. По. Пралі на березі Гави» (1885), «Пралі» (1890), «Біарріц. Перед грозою. Озеро в Ландах»

(1891), «Тру-Лует. Осінній вечір», «Тру-Лует. Зима. Вид із квартири художника», «Тру-Лует.

Рання весна», «Ла-Панн. Захід сонця в дюнах», «Ла-Панн. Пляж» (усі – 1895), «В’їзд до Ясної

Поляни» (1905).

Пейзажі вражають вишуканими тональними ефектами. Їх можна назвати мініатюрами. Фарби його

пейзажів сіяють, мов емаль.

Французькі критики порівнювали Похітонова з «малими голландцями». Проте широкої

популярності в Росії не отримав. Воно й не дивно: дотепер у Франції його знають краще.

Роботи нашого земляка нині зберігаються в Третьяковській галереї (РФ), музеї образотворчих

мистецтв Туркменістану (Туркменистан).

З царською владою мав проблеми: за участь в русі народовольців його виключили з Петровсько-

Розумовської землеробської і лісової академії й вислали на батьківщину під нагляд поліції (1869).

Не сприйняв П. і більшовицької революції, емігрувавши до Бельгії (1919).

Недавно видавництво «Біле місто» випустило альбом репродукцій митця, який став гарним

подарунком поціновувачам його таланту (2004).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Рутковський, І. Остроухов, В. Полєнов, О. Боголюбов, І. Мечников, Е. Карр’єр, І. Рєпін, А. Арпіньї, І. Крамськой, К. Савицький, В. Васнєцов, В. Сєров, Ж. Дюпре, І. Гінцбург, К. Коро, Е. Мейссон’є та ін.

***

НЕЙМОВІРНІ РЕЧІ

, з творчого кредо І. Похітонова

Неймовірні речі можуть створити пензель і фарба.

БУВ ПРИГОЛОМШЕНИЙ, зі спогадів І. Похітонова про V виставку передвижників

Виставка мене вразила, ...засліпила: я вперше опинився перед правдивим мистецтвом. Враження

було величезне, таке, що й не висловити. ...Приголомшений, знищений, я подовгу простоював

перед полотнами Боголюбова, Мясоєдова, Бегрова...

ТОРГОВЦІ ГАНЯЛИСЯ ЗА НИМ, з статті В. Михайлова «Похітонов Іван Павлович»

Батько його за національністю українець, мати – сербка. У 1871 р. він з матір’ю і хворою сестрою

виїхав за кордон, і як виявилося – надовго. Спочатку залишався там унаслідок своїх слабких

легенів, потім – через сімейні обставини (з’явилася сім’я, народився син). Проте кожне літо він

приїжджав на батьківщину, багато працював на натурі в рідних місцях. Потім купив маєток в

Мінській губернії і думав там залишитися назавжди, однак революція і громадянська війна

змусили його покинути батьківщину.

Конструктивність, вільна живописна манера, дивовижна вірність і ясність тональних і колірних

відносин роблять його найбільшим «французом» серед російських пейзажистів. Французи ж

захоплювалися гармонією і ясністю його пейзажів, умінням до ілюзії передавати наочну форму, віртуозною технікою.

Він виставляв свої роботи в Салоні, і про ступінь його успіху говорить той факт, що паризькі

торговці картинами навперебій пропонували Похітонову укласти контракт на найвигідніших

умовах.

Своєрідність художника, його несхожість на інших полягала в тому, що він зумів поєднати

віртуозну техніку мініатюрного живопису з живим, безпосереднім відчуттям природи,

пленерними пошуками.

Окрім пейзажів, Похітонов писав мініатюрні жанрові сценки, натюрморти, портрети.

ВИКОРИСТОВУВАВ ЛУПУ, з інтернет-сайту orthodoxy.org.ua

Пейзажі Івана Похітонова високо цінувалися у мистецьких колах Росії другої половини XIX

століття. Проте популярності на батьківщині не мали. Зате митець отримав визнання за кордоном.

Він писав на невеличких дощечках, ретельно готуючи їх під живопис. Творив тонкими пензлями,

використовуючи лупу. Поєднував віртуозну техніку мініатюрного живопису з живим,

безпосереднім відчуттям природи.

Клод Моне плавав річками Франції човном-майстернею, а Похітонов їздив Францією спеціальною

каретою-майстернею з верхнім світлом. Його пейзажні мініатюри і сьогодні милують око

яскравими соковитими кольорами, у яких так багато сонця.

ТІКАТИ ТРЕБА ЗВІДСИ, з есе М. Фрейденберга «Доки сонце зійде»

Так, добродії, гнітюче враження справляє наша хвалена Одеса з її прекрасними бруківками,

каналізацією, водогоном, розкішним театром, шикарними магазинами і кав’ярнями, ...коли

подумаєш про те, як у ній живеться інтелігентній людині, особливо, коли ця інтелігентна людина –

художник, співак, композитор, артист, в кому таїться іскра Божа...

Ними ніхто не цікавиться, до їхніх талантів нікому немає діла, добутку їхні збуту не мають. У

величезному, місті, котре хизується своїм благоустроєм, художник почуває себе, ніби Робінзон на

незаселеному острові...

Тікати звідси треба людині з іскрою Божою – іншого виходу немає. Поки сонце зійде, роса очі

виїсть. Доки одесити навчаться цінувати своїх обдарованих співгромадян, не один з них зійде в

могилу, втомившись боротися і страждати.

Художник, який бажає пробити собі шлях до світла, повинен наслідувати Похітонова. Ось теж

одесит... Тут він з голоду помирав, і ніхто на нього не звертав уваги. А дістався Парижу – і відразу

завоював собі популярність.

ОХОЧЕ ПОДОРОЖУВАВ ЄВРОПОЮ, з статті А. Нізамутдінової «Щоб пам’ятали»

Олів’є Бертран, автор численних видань, присвячених бельгійському художнику Ріку Вутерсу,

нині працює над складанням повного каталогу художника Івана Павловича Похітонова. Каталог

буде виданий на благодійні засоби закордонних аматорів російського мистецтва.

Про художника Івана Похітонова, котрий жив, як і ми, у переломний, відомо на сьогоднішній день

не так вже й багато. Охоче подорожував Європою, взяв участь у художній виставці 1871 року в

Женеві. З поїздок привозив численні пейзажі невеликого формату, виконані з високою

майстерністю, наповнені атмосферою і глибиною.

1876 року виїхав до Італії, а через рік вибрав своїм постійним місцем проживання Париж, де став

професійно займатися живописом.

У 1893-му Похітонов оселився в містечку Жюпій, пригороді Льєжа, – в тій частині Бельгії, яку

називають Валлонією. Щиро захоплюючись живою натурою, люблячи і насолоджуючись

картинами щасливої Фландрії, художник багато писав на пленері, намагаючись запам’ятати

своєрідну красу цього краю.

Сучасники відзначали глибоке розуміння природи, тонко помічені нюанси заходів і фантастичних

туманів на берегах Маасу. Бельгійський критик Еміль Вітмер назвав художника «співаком

Валлонії».

До кінця життя Іван Павлович не поривав своїх зв’язків і з батьківщиною, постійно беручи участь

у виставках у Петербурзі й у провінції. У 1900-і роки художник жив у Мінській губернії, у 1911-

му – в Москві, у 1913-м – знову в Петербурзі...

За замовленням Миколи II він виконав серію пейзажів курортів Франції, а у 1904 році був обраний

дійсним членом Академії мистецтв за 9 панно, які зображали місця боїв російських військ у

Болгарії.

Однією з останніх появ художника на публіці стали персональні виставки в Льєжі (1922) і

Антверпені (1923).

ПОВЕРНУТИСЯ ЗАВАДИЛИ ПОЛІТИЧНІ КАТАКЛІЗМИ, з розвідки О. Барковської

«Віртуоз мініатюри»

Перший скромний успіх до нього прийшов 1871 року: під час закордонної поїздки з матір’ю і

хворою сестрою Похітонов виставив у Женеві кілька своїх робіт, які відразу були придбані

аматорами мистецтва.

…До початку 80-х років він – уже відомий, він – бере участь у престижних виставках, визнаний і

обласканий такими відомими французькими художниками, як Ернест Мейссон’є і Ежен Карр’єр.

А що ж Одеса? Картини Похітонова були показані вже на I виставці Товариства

південноросійських художників 1890 року і продовжували з’являтися до 1902 року.

Наступного він взяв участь у загальнодоступній виставці картин південноросійського музично-

драматичного товариства. А в 1910-у у складі групи експонував роботи на художньо-промисловій

виставці в Олександрівському парку.

…Двічі протягом свого життя Похітонов намагався повернутися й осісти в Росії. І обидва рази

його плани були порушені політичними катаклізмами.

В ДРУЖИНАХ МАВ ДВОХ РІДНИХ СЕСТЕР, зі спогадів І. Маркевича

Шлюб мого діда виявився невдалим. Його дружина, уроджена Вульферт, відзначалася незалежним

характером; вона тяжіла до наук і вирішила вивчати медицину, що для того часу і для того

середовища було незвичайно. Коли вони зустрілися, Матильда Вульферт кінчала в Парижі

медичний факультет, їхнє весілля відбулося в 1879 році.

Проте глибоке розходження цих двох натур не могло не позначитися на їх стосунках. Десять років

потому вони розлучилися, і Іван Павлович пов’язав своє життя з молодшою сестрою дружини –

Євгенією Вульферт, від якої в нього народився син.

З ГЛУЗДУ З’ЇХАЛИ І ЛІКАР, І ПАЦІЄНТ, з повідомлення «Трагедія художника» в газеті

«Одеський аркуш» від 3 листопада 1913 р.

З Парижа повідомляють: художнику Похітонову окуліст для порятунку зору, що псується, порадив

вирвати шість зубів. І під наркозом зробив операцію. В результаті Похітонов з’їхав з глузду.

Виявилося, що окуліст напередодні дивного діагнозу також збожеволів.

Художника лікували протягом трьох місяців.