Херасков Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ХЕРАСКОВ Михайло Матвійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З дворянської родини. Дружина, Хераскова Є., – письменниця.

Народився 25 жовтня (5 листопада) 1733 р. в м. Переяславі Переяславського полку Російської

імперії (нині – м. Переяслав-Хмельницький, районний центр Київської області України).

Помер 27 вересня (9 жовтня) 1807 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований на цвинтарі Донського монастиря.

Закінчив Сухопутний шляхетський кадетський корпус (1743-1751).

Служив поручиком Інгерманландського піхотного полку (1751-1754), працював титулярним

радником Комерц-колегії (1754-1756), колезьким асесором канцелярії Московського університету

(1756-1763), директором Московського університету (1763-1770), віце-президентом петербурзької

Берг-колегії (1770-1778), куратором Московського університету (1778-1802).

Друкувався в журналах «Щомісячні твори», «Вільні години», «Московський журнал», «Вранішнє

світло», «Корисні веселощі», «Вечори».

Як літератор дебютував віршами в журналі «Щомісячні твори» (1756).

Потім настала черга комедій «Безбожник» (1761), «Ненависник» (1770); трагедій «Венеціанська

черниця» (1758), «Борислав» (1772), «Ідолопоклонники, або Горислава» (1782) «Звільнена

Москва» (1798); драм «Товариш нещасних» (1774) «Гнані» (1775), «Мілана» (1786), «Школа

чесноти» «Вибачні ревнощі» (обидві – 1796).

Перу Х. також належать романи «Нума Помпілій» (1768), «Кадм і Гармонія» (1787), «Полідор, син

Кадма і Гармонії» (1792).

Наш земляк – автор поем «Храм Слави» (1761), «Росіада» (1779), «Цар, або Звільнений Новгород»

(1800) «Всесвіт, світ духовний» (1790) « Пілігрими, або Шукачі щастя» (1795); казки «Бахаріана»

(1805); байок «Сорока в чужому пір’ї», «Два покійники», «Верблюд і Слон», «Комар», «Порох і

Горілка»; російського духовного гімну «Якщо славен наш Господь в Сіоні», музику до якого, до

речі, написав ще один наш земляк – Д. Бортнянський.

За життя світ побачили зібрання творів (1779) і повне зібрання творів (1796-1803).

Завдяки своїм доробкам наш земляк набув гучної славу, якої до нього не мав жоден з російських

літераторів.

За ініціативи Х. в друкарні Московського університету видрукували «Історію російську з

найдавніших часів» В. Татищева (1768), заснували при університеті Благородний пансіон для

дворянських дітей (1779) і Дружнє вчене товариство (1782), котре стимулювало суспільну і

літературну діяльність багатьох представників російської культури кінця XVIII ст., розпочали

переклад російською мовою необхідних підручників.

Саме наш земляк поклав перший камінь в підставу майбутнього університетського корпусу на вул.

Моховій (1786).

Що стосується особистого життя, то Х. ще малюком втратив батька і його виховував вітчим М.

Трубецькой; у свою черга, розгнівана на вільнодумство Катерина II звільнила неслуха з посади

віце-президента петербурзької Берг-колегії (1770).

Серед друзів та близьких знайомих Х. – І. Тургенєв, О. Радищев, Г. Державін, О. Сумароков, Д.

Фонвізін, М. Карамзін, В. Жуковський, І. Богданович, К. Батюшков, Ф. Волков, І. Шувалов, М.

Муравйов, С. Десницький, І. Третьяков, С. Бобров, П. Пастухов, М. Афонін, І. Дмитрієв, П.

Веніамінов, С. Зибелін та ін.

***

БРЕХЛИВА ЧАРІВНІСТЬ ЩАСТЯ

, з життєвого кредо М. Хераскова

Познал я суету и лживу прелесть счастья,

И преходящую высоких титлов тень.

Они подобие осеннего ненастья,

Пременного сто раз в единый день.

ТИ СОНЦЕМ СМЕРТНИХ ОСЯВАЄШ, з вірша М. Хераскова «Якщо славен наш Господь в

Сіоні»

Коль славен наш Господь в Сионе,

Не может изъяснить язык,

Велик Он в небесах на троне,

В былинках на земле велик,

Везде Господь, везде Ты славен,

Во дни, в ночи сиянием равен.

Ты солнцем смертных осеняешь,

Ты любишь, Боже, нас, как чад;

......................................................

И наше пред Тобою пенье

Да будет чистым, как роса!

Тебе в сердцах алтарь поставим,

Тебя, Господь, поем и славим.

НА СЛАВУ ЗАСНОВНИКУ НАУК, з листа М. Хераскова С. Козьміну від 13 листопада 1767 р.

Милостивий Государю мій Сергію Матвійовичу!

Її Імператорська Величність надати зволила високе своє бажання (при цьому і Ви знаходилися), щоб лекції в університеті читалися російською мовою. А як вам відомо, від мене іменних велінь

надходити не може, внаслідок чого ця