Виташевский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВІТАШЕВСЬКИЙ Микола Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник-документаліст, етнограф, видавець.

З дворянської родини.

Народився 8 (20) вересня 1857 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 21 червня 1918 р. в м. Москві Росії (нині – столиця РФ).

Закінчив Миколаївське реальне училище (1875), вчився в Одеському університеті (1875-1878).

Працював статистиком одеської земської управи, співредактором газети «Південна Росія», відпо-

відальним секретарем газети «Думка».

Друкувався в газетах «Думка», «Південна Росія», журналах «Вісті Східносибірського відділення

Російського географічного товариства», «Колишнє», «Нотатки Східносибірського відділення

Російського географічного товариства», «Голос минулого».

Як видавець дебютував випуском «Думок провінціалів» (1876), а як літератор – збірником нарисів

«Сніг випав» (1888).

Потім настала черга книг «Якутська Палестина» (1891), «Тайгою за золотом» (1906), брошури

«Старе і нове якутське заслання» (1907).

В. – автор низки наукових праць. Серед найвідоміших – «Матеріали до вивчення шаманства в яку-

тів» (1890), «Матеріали до вивчення якутської народної словесності» (1890), рукопис

«Бібліографія північного сходу Азії».

З владою наш земляк порозуміння не знаходив, оскільки з однодумцями домагався повалення

царизму. В результаті під час арешту в таємній друкарні був поранений і засуджений до 6 років

каторги у справі «Товариства народного звільнення» (1878).

Відбував покарання в Новобілгородському централі, Мценській та Карській в’язницях (1878-

1883). Майже п’ятнадцять був на поселенні в Якутії (1883-1897).

Після повернення в європейську Росію на Малоохтинському розкольницькому цвинтарі – одному

з найстаріших некрополів Санкт-Петербурга – за проектом нашого земляка звели православну

церкву Відтяття голови Івана Предтечі (1903-1904).

Проте незабаром непокірного «малороса» знову заарештували (1906). Відсидівши в знаменитих

«Хрестах», він був депортований за кордон, звідки повернувся – уже в Одесу (1910).

Серед друзів та близьких знайомих В. – З. Богораз-Тан, Г. Лопатін, П. Войноральський, Л.

Левенталь, С. Ястремський, П. Оленін, М. Сосновський, І. Майнов, С. Перовська, І. Ковальський

та ін.


***

ЧАС ЩЕ НЕ НАСТАВ,

з наукового кредо М. Віташевського

Далеко той час, коли соціолог в змозі буде по одному якомусь факту з життя того чи іншого

народу відновити все це життя у всіх його подробицях.

ПРОМІНЬ СВІТЛА У ТЕМРЯВІ, з листа М. Віташевського Д. Клеменцу від 25 квітня 1891 р.

Високоповажний Дмитре Олександровичу!

Ваш лист став променем світла, що пронизав оточуючу мене темряву. Абсолютно впевнений, що

таке ж враження справить він і на моїх товаришів. Без сумніву, Іонов – далеко не єдина людина, на

яку Відділ може розраховувати в своїх припущеннях в частині дослідження побуту якутів. І тут я, разом з Вами, найперше, повинен назвати Пекарського і Сірошевського.

Шановна робота першого з них дає йому безперечне право називатися Якутським Літтре, і я в

своїх планах на майбутнє маю багато підстав розраховувати на нього. Окрім чудових пізнань з

лексикології якутської мови, він має великий запас спостережень над буденним життям якутів.

Проте особливо Пекарський буде незамінний в передбачуваній низці досліджень, завдяки своїй

здатності легко і швидко розговоритися і зацікавити якутів своєю бесідою.


ПРО ВСЯК ВИПАДОК ПОВІДОМЛЯЮ, з листа М. Віташевського Д. Клеменцу від 17 вересня

1893 р.

Про всякий випадок повідомлю, що отримання винагороди за статтю він (Трощанський В. – авт.) ставить на перший план, потім бажає, щоб вона не була похована для публіки в якомусь мало

поширеному виданні і, нарешті, він не бажав би, «щоб», – як він висловився, – «стаття піддавалася

цензурі таких знавців, яким у них (тобто у вас, в Іркутську) є Сірошевський, якого я (тобто Трощ.

заперечую... за всіма напрямками» (слова Трощанського).


НАЙЕНЕРГІЙНІШИЙ З УСІХ, з листа Д. Клеменца І. Сибірякову від 9 березня 1894 р.

У результаті наших нарад вийшло: участь в експедиції беруть наступні особи: Віташевський,

Іохельсон, Богораз, Левенталь, Майнов, Пекарський, – все це засланці...

Почну з Віташевського. Людина усидлива, віддана своїм заняттям і, безперечно,