Домогацкий Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ДОМОГАЦЬКИЙ Володимир Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Скульптор.

З поміщицької родини. Батько, Домогацький М., – лікар.

Народився в 1876 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер в 1939 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив юридичний факультет Московського університету (1897-1902), брав уроки у С.

Волнухіна (1895), С. Іванова (1903-1904).

Працював викладачем в СХПУ (1908-1910), завідуючим Музеєм зразків скла і порцеляни (1918-1919), викладачем Гуманітарного педагогічного інституту при Наркомосвіти (1920), ГАХН (1921-1931), завідуючим відділом скульптури державної Третьяковської галереї (з 1923), викладачем

Московського інституту мистецтв (з 1937).

Член Московського товариства художників (1914).

Один з організаторів і перший голова Товариства російських скульпторів (1928).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1937).

Учасник експозицій Товариства пересувних художніх виставок.

Серед найвідоміших доробків «Хлопчик у кожушанці», «Хлопчик на коні» (обидві – 1904),

«Корови в стаді», «Телята» (обидва – 1909), «Портрет старого актора», «Жіноча фігура (обидва –

на колінах)» (1913), «Володимир Сергійович Соловйов» (1915), «Дівчинка Таня», «Дівчина»

(обидва – 1916), «Портрет Льва Шестова» (1917), пам’ятник Дж. Байрону (1919), портрети В.

Ватагіна (1923), М. Семашко (1924), В. Вересаєва (1929), надгробки О. Сумбатову-Южину (1928), О. Родченко (1930), А. В. Петрову-Сєргєєву (1933).

Нині роботи нашого земляка зберігаються в Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), Державному

російському музеї (м. Санкт-Петербург, РФ).

На будинку в м. Москва, де жив Д., встановлена меморіальна дошка.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Андрєєв, Л. Шервуд, С. Іванов, І. Павлов, Л. Кербель, Г. Голубкіна, Р. Іодко, О. Матвєєв, Г. Окський, С. Волнухін, І. Жолтовський, С. Парнок, О.

Златовратський та ін.

***

ВЛАСНОЮ ПРАЦЕЮ

, з життєвого кредо В. Домогацького

Усе дістається власною працею.

РОДЕНІВСЬКА ПЛАСТИКА, з буклету «Російський антикваріат»

Дитинство В. Н. Домогацького пройшло в Швейцарії й Україні. Захопившись скульптурою, він

став брати приватні уроки. Кілька разів їздив до Парижа, де вивчав європейське мистецтво, відвідав Італію. Особливий вплив на його творчість вчинили роботи П. П. Трубецького, О. Родена, анімаліста Р. Бугатті. У 1907 р. в Парижі захоплено вивчав техніку роботи в мармурі.

Домогацький працював в жанровій, анімалістичній і портретній скульптурі. Його статуетки в

бронзі та гіпсі мають пластику, подібну Роденівській. Таким чином, в творах Домогацького

скульптура – це не механічний сплав двох різних напрямків.

Доробки скульптора камерні за характером, розраховані на ліричний, неквапливий діалог з

глядачем.

Домогацький займався теорією та історією скульптури, вів експериментально-дослідницьку

роботу, пов’язану з проблемами технології матеріалу, форми і фактури в скульптурі, питаннями

реставрації. Брав участь в підготовці статей про скульптуру для першого видання «Великої

Радянської Енциклопедії» і «Словника художньої термінології».

ЗНАЙШОВ ВТРАЧЕНИЙ ФОН, з дослідження Є. Карпової «Скульптурні портрети І. І.

Шувалова»

На початку XX століття твори Шубіна перебували в голіцинському маєтку Петровське під

Москвою. Барельєф Шувалова, який відтворював журнал «Старі роки» тоді ще зберігав первісний

вигляд. Однак, у Третьяковську галерею він, зважаючи на обставини, надійшов в

«розмонтованому» стані.

В 1924 році скульптор В. М. Домогацький у своїй доповіді на Вченій раді музею відзначив, що

мармуровий барельєф Шувалова «вимагає склеювання з тлом, знайденим мною в запасі музею

Нового Єрусалиму, котре являє собою бляшану чорну дошку з теракотовим вінком».

На жаль, вчасно цього не зробили і пізніше замість остаточно втраченого тла з’явилася овальна

плита із сірого мармуру.

БАГАТО ХТО ЙОМУ ЗАЗДРИВ, зі спогадів М. Риндзюнської

Я була одним з членів-учасників (потім їх стали називати дійсними членами), брала активну

участь у його (Товариства російських скульпторів – авт.) створенні. Першим головою став один з

наших найкрупніших скульпторів М. Андрєєв. Але й через нездужання й малу його зацікавленість, а скоріше – внаслідок невір’я в наше існування, Микола Андрійович мало віддавав часу нашому

облаштуванню.

Секретарем його був Олександр Миколайович Златовратський, який до останніх днів ТРС

залишався на своєму посту...

Крім нас, молодих, були значніші майстри: Ганна Семенівна Голубкіна, Володимир Миколайович

Домогацький; він мав винятковий дар любові до матеріалу, котрий власноруч і з величезним

підйомом обробляв від початку до кінця. Порядно ставився він до товаришів взагалі, а до їхньої

творчості – особливо. Чесна, пряма людина.

…В ТРС приймали не тільки зрілих майстрів, але й молодих, початківців. З кожним роком

Товариство росло, розширювалося: у другій виставці брала участь двадцять одна людина, у третій

– тридцять шестеро.

Об’єдналися люди різного походження, біографій, освіченості. Домогацький і Кепінов, наприклад, вийшли з інтелігентних родин, навчалися в Парижі: Кепінов – у Жюльєна, Домогацький – у

Родена й багато хто відверто йому заздрив.

НАПИСАВ ПРО ДОМОГАЦЬОГО МОНОГРАФІЮ, з розвідки «Бакушинський Анатолій

Васильович»

З перших днів революції Бакушинський віддає свій багатий досвід і знання справі естетичного

виховання народних мас, які вперше прилучалися до світової художньої спадщини. Він публікує

цикл статей на тему «Як дивитися картину», звернений до робочої аудиторії; веде планомірну

роботу з поліпшення якісного рівня художніх екскурсій, які бачилися Бакушинському однією з

найефективніших форм пропаганди мистецтва. Анатолій Васильович вважав екскурсію таким же

творчим актом, як і саме мистецтво. Створена ним школа бачила своє головне завдання в тому, щоб «навчити дивитися» твори мистецтва. Його й намагалися вирішувати слухачі організованого в

1918 році семінару, у якому, крім самого керівника, викладали такі видатні діячі мистецтва, як

архітектор І. В. Жолтовський, скульптор В. М. Домогацький, графіки В. Д. Фалілеєв і І. М.

Павлов.

…Значний внесок Бакушинського в теорію й історію мистецтвознавства. Його найзначніша

теоретична праця – книга «Художня творчість і виховання». Читаючи його статті 20-х – початку

30-х років минулого століття сьогодні легше зрозуміти процес становлення радянської

скульптури. Митець першим відгукнувся на нове для російського мистецтва явище – організацію

самостійних скульптурних виставок, котрі влаштовувалися з 1926 року Товариством російських

скульпторів (ТРС). Результатом настільки пильної уваги до пластичних мистецтв стали монографії

про першого голову ТРС В. Домогацького (1936) і скульптора-анімаліста, графіка В. Ватагіна

(1933).

ПРОДАТИ КАРТИНІ НЕ ВДАЛОСЯ, з листа С. Парнок Є. Герцик

26.I.1923, Москва

Дорогий мій, прекрасний друже!

Знаю, що пропустила всі строки. Я не писала тобі катастрофічно довго, але, бачить Бог, не з

недбалості або від забуття. Щодня пам’ятала й знала, що вчиняю непробачно, майже щодня

бралася за аркуша, – і не могла. От уже 2 1/2 місяці як і фізично й духовно – я поза собою.

Фізично – увесь час хворію, навіть пішла зі служби (не служила весь листопад і грудень, а тепер

знову тягну лямку).

Щиросердечний же стан не можу краще визначити, як тютчевським рядком «Чи скінчиться

непритомність душевна». Мені здається, що він ніколи не пройде. Я нічого не бачу, не чую (навіть

музика не доходить до мене) – від дня твого від’їзду не написала жодного рядка віршів. Я мертва

й зла, – огидна. Майже увесь час хворію – бронхіт і безперервна метушня зі шлунком. Мучуся

нескінченно всім нестатком і безвихідністю, які бачу в житті моїх близьких, – і нічого не можу

вдіяти. Ніколи не почувала себе такою безсилою, і від цього – істеричний стан.

Дорога моя, …вільних пайків немає. Наші пайки теж скорочені, очікується ще скорочення й

перегляд списків. Попович зі мною надзвичайно люб’язний, але, на жаль, він нічого не може

зробити.

Була я і в Домогацького в Срібному провулку. Картини не продані, за них, він говорить, давали

так мало, що він не зважився продати. Напиши, на який мінімум ти згодна. Чому картини без рам?

Де рами? Адже з рамами вони значно виграють.

…Я приготувала, упакувала, зашила тобі посилочку до дня Ангела – борошна, пшона й шоколаду

(усього близько 20 фунтів), віднесла на поштамт і не могла відправити тому, що не було 15

мільйонів для оплати. Так вона й лежить у мене. Відправлю, як тільки будуть гроші. Напиши, на

яку адресу послати – у Феодосію (якщо туди, то кому) чи в Судак?

Твоя Соня.

ТАЛАНОВИТІ ДОРОБКИ ВНУКА НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ, з повідомлення на x-atom.ru

Автор чудових гравюр – Федір Володимирович Домогацький – наш сучасник, нащадок

дворянського роду Домогацьких, що дав чимало відомих людей.

Федір Володимирович народився й живе в Москві. Серед його робіт не тільки гравюри, а й

картини, малюнки, фотографії. Все це – сімейні традиції.

Фотографією займався ще його дід – відомий скульптор, а гравюра була покликанням батька –

художника-ксилографа.

На жаль, зараз у Росії гравюри, як і багато інших видів мистецтва, виявилися практично нікому не

потрібними. Це занадто трудомістке мистецтво для щохвилинних потреб, а про майбутнє мало хто

думає.