Домогацкий Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДОМОГАЦЬКИЙ Володимир Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Скульптор.

З поміщицької родини. Батько, Домогацький М., – лікар.

Народився в 1876 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер в 1939 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив юридичний факультет Московського університету (1897-1902), брав уроки у С.

Волнухіна (1895), С. Іванова (1903-1904).

Працював викладачем в СХПУ (1908-1910), завідуючим Музеєм зразків скла і порцеляни (1918-1919), викладачем Гуманітарного педагогічного інституту при Наркомосвіти (1920), ГАХН (1921-1931), завідуючим відділом скульптури державної Третьяковської галереї (з 1923), викладачем

Московського інституту мистецтв (з 1937).

Член Московського товариства художників (1914).

Один з організаторів і перший голова Товариства російських скульпторів (1928).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1937).

Учасник експозицій Товариства пересувних художніх виставок.

Серед найвідоміших доробків «Хлопчик у кожушанці», «Хлопчик на коні» (обидві – 1904),

«Корови в стаді», «Телята» (обидва – 1909), «Портрет старого актора», «Жіноча фігура (обидва –

на колінах)» (1913), «Володимир Сергійович Соловйов» (1915), «Дівчинка Таня», «Дівчина»

(обидва – 1916), «Портрет Льва Шестова» (1917), пам’ятник Дж. Байрону (1919), портрети В.

Ватагіна (1923), М. Семашко (1924), В. Вересаєва (1929), надгробки О. Сумбатову-Южину (1928), О. Родченко (1930), А. В. Петрову-Сєргєєву (1933).

Нині роботи нашого земляка зберігаються в Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), Державному

російському музеї (м. Санкт-Петербург, РФ).

На будинку в м. Москва, де жив Д., встановлена меморіальна дошка.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Андрєєв, Л. Шервуд, С. Іванов, І. Павлов, Л. Кербель, Г. Голубкіна, Р. Іодко, О. Матвєєв, Г. Окський, С. Волнухін, І. Жолтовський, С. Парнок, О.

Златовратський та ін.

***

ВЛАСНОЮ ПРАЦЕЮ

, з життєвого кредо В. Домогацького

Усе дістається власною працею.

РОДЕНІВСЬКА ПЛАСТИКА, з буклету «Російський антикваріат»

Дитинство В. Н. Домогацького пройшло в Швейцарії й Україні. Захопившись скульптурою, він

став брати приватні уроки. Кілька разів їздив до Парижа, де вивчав європейське мистецтво, відвідав Італію. Особливий вплив на його творчість вчинили роботи П. П. Трубецького, О. Родена, анімаліста Р. Бугатті. У 1907 р. в Парижі захоплено вивчав техніку роботи в мармурі.

Домогацький працював в жанровій, анімалістичній і портретній скульптурі. Його статуетки в

бронзі та гіпсі мають пластику, подібну Роденівській. Таким чином, в творах Домогацького

скульптура – це не механічний сплав двох різних напрямків.

Доробки скульптора камерні за характером, розраховані на ліричний, неквапливий діалог з

глядачем.

Домогацький займався теорією та історією скульптури, вів експериментально-дослідницьку

роботу, пов’язану з проблемами технології матеріалу, форми і фактури в скульптурі, питаннями

реставрації. Брав участь в підготовці статей про скульптуру для першого видання «Великої

Радянської Енциклопедії» і «Словника художньої термінології».

ЗНАЙШОВ ВТРАЧЕНИЙ ФОН, з дослідження Є. Карпової «Скульптурні портрети І. І.

Шувалова»

На початку XX століття твори Шубіна перебували в голіцинському маєтку Петровське під

Москвою. Барельєф Шувалова, який відтворював журнал «Старі роки» тоді ще зберігав первісний

вигляд. Однак, у Третьяковську галерею він, зважаючи на обставини, надійшов в

«розмонтованому» стані.

В 1924 році скульптор В. М. Домогацький у своїй доповіді на Вченій раді музею відзначив, що

мармуровий барельєф Шувалова «вимагає склеювання з тлом, знайденим мною в запасі музею

Нового Єрусалиму, котре являє собою бляшану чорну дошку з теракотовим вінком».

На жаль, вчасно цього не зробили і пізніше замість остаточно втраченого тла з’явилася овальна

плита із сірого мармуру.

БАГАТО ХТО ЙОМУ ЗАЗДРИВ, зі спогадів М. Риндзюнської

Я була одним з членів-учасників (потім їх стали називати дійсними членами), брала активну

участь у його (Товариства російських скульпторів – авт.) створенні. Першим головою став один з

наших найкрупніших скульпторів М. Андрєєв. Але й через нездужання й малу його зацікавленість, а скоріше – внаслідок невір’я в наше існування, Микола Андрійович мало