Колбасин Елисей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОЛБАСІН Єлисей Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, критик, історик літератури.

З дворянської родини.

Народився 29 листопада (11 грудня) 1832 р. в с. Мар’яно-Чогодарівці Ананьївського повіту

Херсонської губернії Російської імперії (нині – с. Чогодарівка Ширяєвського району Одеської

області України).

Помер 28 вересня (10 жовтня) 1885 р. в с. Мар’яно-Чогодарівці Ананьївського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – с. Чогодарівка Ширяєвського району Одеської області України).

Похований в загорожі місцевої Олександро-Невської церкви.

Навчався в Тираспольському повітовому училищі (1837-1840), одеській гімназії при

Рішельєвському ліцеї (1840-), закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1854).

Працював судовим слідчим Новгородського повітового суду (1860-1862), чиновником

Міністерства фінансів (1863-1866), ревізором Таврійського акцизного управління (1866-1876).

Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Новоросійський телеграф», журналах «Вітчизняні

нотатки», «Бібліотека для читання», «Сучасник», «Час», «Москвитянин», «Атеней», «Вік».

Як літератор дебютував в збірнику «Літературні вечори. Вечір перший» повістю «Ентузіаст»

(1849).

Потім настала черга повістей «Практична людина» (1850), «Сім наклепів на кохання» (1861), «В

селі і в Петербурзі», «Академічний провулок» (обидві – 1885), оповідань «Два зайці. Щоденник

армійського офіцера» (1857), «Дівоча шкіра», «Сурков» (обидва – 1858), «Фрідріх. Оповідання з

німецького життя» (1860).

Наш земляк – автор досліджень «І. І. Мартинов, перекладач «Грецьких класиків» (1856), «Діячі

попереднього часу. Цар Олексій Михайлович», «Курганов і його «Письмовник», «Нотатки про

сучасну французьку літературу» (усі – 1857), «Літературні діячі колишнього часу», «Воєйков з

його сатирою «Будинок божевільних» (обидва – 1859), «Дядечко. Оповідання з паризького життя»

(1860), «Майор Щавель» (1861), «Співак Кубри, або Граф Д. І. Хвостов» (1862), «Тіні старого

«Сучасника»: зі спогадів про М. Некрасова (опубл. 1911).

Його перу також належить книга «Літературні діячі колишнього часу» (1859).

Залишив спогади по М. Некрасова і М. Чернишевського (опубл. 1911).

Опублікував з передмовою і примітками «Листування М. Карамзіна з 1799 по 1826 рр.» (1858).

Щодо стосується особистого життя, то у К. загинула наречена (1862), а сам він – втратив зір

(1877).

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Тургенєв, О. Островський, М. Некрасов, В. Наріжний, І.

Панаєв, О. Герцен, М. Чернишевський, М. Добролюбов, І. Мартинов, М. Ковалевська, О.

Дружинін та ін.


***

НАЙГОЛОВНІШЕ – ОБ’ЄКТИВНІСТЬ

, з наукового кредо Є. Колбасіна

Ми повинні дивитися на наше минуле не перебільшуючи ні поганого, ні хорошого.


ЛИЦАРСЬКИЙ ХАРАКТЕР, з книги Є. Колбасіна «Літературні діячі минулого часу»

Наріжний подобався йому (Мартинову І. – авт.) своїм гумором, веселим і лицарським

безстрашним характером, який він виявляв досить часто.

Коли Наріжний мав великі неприємності з нагоди одного з своїх романів, в якому його

недоброзичливці бачили карикатурне ніби-то зображення деяких тодішніх осіб, його дуже часто

бачили у Мартинова, котрий, маючи ніжність, прагнув скільки можна допомогти бідному

романістові.


ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ ВАШ БРАТ, з листа Л. Толстого Д. Колбасіну від 24 березня/5 квітня 1857

р.

Якщо не полінитеся, повідомте мені деякі новини літературні, що робить ваш брат, якому

щиросердно тисну руку, і що милий Дружинін, якого ви так не любите тощо.

Ваш гр. Л. Толстой.


КОЛБАСІНИ ХВОРІ, з «Щоденників» Л. Толстого

14 березня 1858 р. Петербург.

Вранці прийшов Шеншин. Не до мене, а Чичеріна, і це мене розсердило. У Толстих Пущіни і

Трубецькой. В Ермітажі Ruisdal – хороший Рубенса «Блудний син» з грубою потилицею і «Зняття

з хреста». Мурильо не дуже. Штеєн чудова композиція. …Це все налаштування себе.

…Зайшов до Колбасіних. Вони хворі, і у мене флюс.

ВІД ВІЙСЬКОВОЇ КАР’ЄРИ ВІДМОВИВСЯ, з замальовки в газеті «Одеський вісник» від 3

листопада 1885 р.

Юність Єлисея Яковича і маленька літературна слава утягнули його в ці роки в світське

товариство, і під настроєм того часу в суспільстві, а також порад старшого брата Олександра,

великого чиновника миколаївських часів, Єлисей Якович відправився до Царства Польського з

метою вступити о одного з кавалерійських полків, проте непринадне життя тодішніх юнкерів і

більшості офіцерів, за службової формалістики, не могло задовольнити його допитливий розум, і

він, через три місяці, проведених в полку, відмовився від військової кар’єри і поїхав до Петербурга

до покровителя свого дитинства і товариша – брата Дмитра.


ВІТЧИМ БУВ МУЖНЬОЮ ЛЮДИНОЮ, з автобіографії В. Сухомлина, пасерба Є. Колбасіна

Народився я 30/ХII 1860 року в м. Одесі. Батько мій, дрібний чиновник державного банку,

застрелився, мабуть, з необережності, на полюванні, коли мені не виповнилося й 3-х років. Мати

моя років через два вийшла заміж за письменника, співробітника «Сучасника», Єлисея Яковича

Колбасіна.

Не зважаючи на глибоку пошану і уклінність перед представниками гурту «Сучасника», Є. Я.

Колбасін не поділяв їх народницьких і естетичних переконань й за своїми політичними

переконаннями залишався лібералом і західником у дусі Тургенєва. Це була надзвичайно гуманна

й справедлива людина із спокійним, мужнім характером.

Він зовсім осліпнув, коли йому ще не було 40 років, і переносив це нещастя з дивовижним

стоїцизмом.

…Улюбленим журналом замість «Вісника Європи» стали «Вітчизняні нотатки», при отриманні

яких першими розрізувалися й прочитувалися статті Єлисєєва, Михайловського і Щедріна. Вітчим

став втрачати зір і читали йому мати чи я.

Я охоче виконував цей обов’язок, оскільки кожна прочитана стаття служила приводом Колбасіну,

прекрасному розповідачеві, ділитися своїми спогадами про Тургенєва, Некрасова, Панаєва та

інших літераторів.

Вітчим мій під впливом передовиць «Голосу», якого він був постійним передплатником, любив за

обідом в повчання мені, гімназистові 2-3 класу, розносити сучасну молодь за її самовпевненість,

заперечення авторитетів, небажання віддаватися серйозній науковій роботі, нерозуміння, що

політика – справа солідних державних мужів, а не хлопчиськ і неуків і т.д. і т.д. Цікаво, що ці

діатриби справляли на мене абсолютно зворотну дію.

До честі моєї матері треба сказати, що вона, а під її впливом й вітчим, не закостеніли в своїй

упередженості до молоді. Рішучий поворот в їх настрої відбувся після появи у «Віснику Європи»

роману Тургенєва «Цілина».

Природно, що, маючи таких вихователів, як мати і вітчим, мені не важко було з юних років

поставити за мету свого життя боротьбу за політичну свободу…

…Завдяки вовчому атестату, шлях для подальшої освіті був би для мене закритий, якби не

знайшовся серед знайомих мого вітчима один з небагатьох гуманних педагогів, які уціліли після

проведеного міністром народної освіти Толстим чищення. Це був директор Севастопольського

реального училища Федорченко, котрий ризикнув прийняти мене в учні, не зважаючи на атестат.

Згодом він мав через це неприємності в окрузі, проте все ж мене відстояв.

…Відбувши трирічне засилання, я повернувся до Росії в 1910 р. і оселився в Києві.

…Пережив всі зміни властей до 1920 року, при гетьманові вступив у військову організацію для

боротьби з німецькими окупантами і в 1918 р. був арештований німцями за підозрою в

більшовизмі і засуджений ними до концентраційного табору в Бялє, але, завдяки заступництву

кадетських міністрів гетьмана, цей захід до мене не був застосований, і мене звільнили без всяких

наслідків.

…Переконавшись, що пролетаріат в особі своєї робочої інтелігенції …визнав радянську владу, …я

порахував своїм обов’язком визнати цю владу теж і ставитися до неї з повною лояльністю.

В даний час я абсолютно не беру участі в політичному житті країни.

Автобіографія написана 14/I -26 р. в Ленінграді


РАЗОМ РЯТУВАЛИ ПИСЕМСЬКОГО ВІД ПИЯТИКИ, з розвідки Ю. Лебедєва «Тургенєв»

Співробітник «Сучасника» і друг Тургенєва Єлисей Якович Колбасін писав йому до Парижа

письмові повідомлення у вигляді рефератів про все, що відбувається в російській літературі. При

цьому Тургенєв уперто наполягав на винагороді за працю. І хоча Колбасін відмовлявся, він

змушений був погодитися й одержував на настійну вимогу Тургенєва 10 рублів за інформацію. У

«панорамічних» описах Колбасін повідомляв про все, що з’явилося в російських журналах і

привернуло увагу публіки, розповідав про самопочуття друзів-письменників.

«Уявіть собі, який у нього спосіб, – писав Колбасін про нещасну ваду О. Ф. Писемського: – у

присутності своєї дружини він боїться пити і звичайно говорить: «Вийди, серденько, я хочу

сказати непристойне слово». Дружина вийде, і він поспішно вип’є чарку горілки».

І ось Тургенєв «з чудового далека» намагається допомогти другу. Він просить О. М. Островського:

«Чую я, що Писемський в Москві нудьгує. Чому він нудьгує? Ви, здається, маєте на нього вплив –

струсіть його. Як його роман? Вклоніться йому від мене – і попросіть його від мого імені написати

мені лист».

З тривогою він пише про це ж Фету: «Повідомлені подробиці про Писемського і Островського –

не дуже утішні. Але що накажете робити? У всякої людини своя манера бліх ловити. Боюся я, що

при такій поведінці Писемський себе витратить; Островський – той здоровий. Ці дві вельми чудові

і надзвичайно талановиті людини не брали себе в руки, не ламали себе; а російській людині це

абсолютно необхідно. Талант їх від цього, можливо, вцілів – та він з іншого боку затріщати може».

І Дружиніна Тургенєв теж просить підтримати Писемського, дати йому роботу в своєму журналі.

У клопоті про друзів Тургенєв забуває про себе – і так лікує свій невідбутний біль.


СТАВ ПРОТОТИПОМ ДЛЯ ВІДОМОГО ДОРОБКУ ВІДОМОГО ПИСЬМЕННИКА, з

монографії І. Розенкранца «Творча історія повісті І. С. Тургенєва «Степовий «Король Лір»

В особі Сльоткіна – «фігурою схожий на Є. К., тільки чарівніший» – письменник вивів літератора і

свого кореспондента Єлисея Яковича Колбасіна.